Якою має бути стратегія деокупації Криму

Передчасне закриття пляжного сезону в Криму з безславною втечею безславних відпочивальників – це, безперечно, гарна новина. Та я би застеріг шановне панство від ейфорії та легковаження.

Перш ніж усерйоз говорити про грядуще повернення Криму, а заразом і решти відтяпаних територій, варто мати Стратегію Деокупації. Якої нема. Яку ніхто досі не озвучив. Тому паралельно із самозайманням гарячих путівок у Криму варто нарешті запалити маяк у темі деокупації й окреслити НАШІ умови щодо відновлення суверенітету й реінтеграції вкрай складних регіонів, уражених найважчими калібрами російської пропаганди.

А саме: до кого буде застосовано закон про колабораціонізм; чи буде люстрація цивільного населення; чи буде реституція власності для тих, хто все втратив; чи буде обмеження деяких виборчих прав і на який період; чи буде пропозиція добровільної депортації в Росію для паспортизованого населення й усіх охочих. І таке інше.

Позаяк наша війна – за цінності, то варто всіх, кого торкнеться реінтеграція, наперед попередити про те, ща за принципом «а не гребе» неодмінно буде: офіційне трактування Росії як ворога й винуватця із забороною твердити протилежне; декомунізація топоніміки й простору; деколонізація совєтської пам’яті; повна й загальнообов’язкова дерусифікація; вся освіта лише укрмовою; наратив викладання – національно-патріотичний; – блокування росЗМІ. І таке інше.

Ось із таким горизонтом завдань варто починати реальну, а не бравурну розмову про повернення окупованих територій НА НАШИХ УМОВАХ. Інакше нинішні самодетонування в Криму перетворяться в разове лоскотання нервів. А хочеться системного підходу.

Після нинішніх бавовняних новин це питання набуло кричущої нагальності: тема деокупації мусить перейти з дотепного фейсбук-потішання в солідну й осмислену державну політику.