Росія – унікальний приклад антиімперії

Завжди різко заперечую, коли доводиться чути: мовляв, вони розв’язали війну, бо вважають, що ми – один народ, і хочуть, аби так було навіть через силу.

Якраз навпаки. Війна триває саме тому, що вони виразно усвідомили нашу засадничу інакшість. Точніше – кращість. Вони мстять якраз за те, що ми – НЕ один народ. За те, що ми на три голови переросли їх, буцімто велікіх, у всіх площинах: культурно, цивілізаційно, економічно, добробутно, суспільно. Це те ключове, чого вони пережити не можуть і не зможуть.

Причиною війни є крах усіх їхніх шовіністичних переваг, на яких вони століттями будували імперську свідомість із позиції локомотива, першого номера, гегемона. Не тому, що ми адіннарот, а тому, що ми кардинально різні – ось що лежить в основі помсти, покарання, гавкоту знизу.

Це колись гарно описав Андре Моруа: «Нерозумний не любить розумного, неосвічений – освіченого, невихований – вихованого. Ви все життя будете зустрічати людей, про яких із подивом скажете: «За що він мене не злюбив? Я ж йому нічого не зробив!". Помиляєтеся! Ви завдали йому найтяжчої образи: ви – живе заперечення його гнилої натури».

Це унікальний приклад в історії імперій, коли метропольний центр екстраполював на загарбані території гірші стандарти, а не кращі. Всі імперські столиці завжди були вищими від завойованих земель. Тому й завойовували – бо були кращими. Кожна імперія приходила в колонію як носій чогось якіснішого, просунутішого, успішнішого.

А тут – унікальний антиприклад, коли центр імперії у всьому поступався колоніям і паразитував на них. Якщо він щось і приносив, то розруху, занепад, гвалт, пограбунок, геноциди, соціальне дно. І нічого з тих пір не змінилося. Вони завжди йдуть на терени кращого світу, аби його понизити до гіршого з міркувань помсти за власну неспроможність перестати бути дном.