«Руській мір». Гібрид нахабних і безпомічних

Російська влада Криму вирішила продати найдавніший винзавод півострова. Торги призначені на середину грудня. Виноробний комплекс пережив Громадянську війну, Другу світову, антиалкогольну кампанію та розпад Союзу. А російські прапори, судячи з усього, може не пережити.

Є в усьому цьому якась зла іронія. Двадцять три довоєнні роки Росія та її кримські адвокати розповідали про те, як погано живеться півострову за України. Раз у раз наголошували підступність Києва. Але при цьому саме проросійські політики були архітекторами кримського згасання.

Наприклад, у 90-і роки влада в Криму належала комуністам. Їхній лідер Леонід Грач заборонив приватизацію. У межах все того ж короткозорого популізму, до якого були такі охочі вихідці з СРСР. У результаті в усі інші регіони України приходили інвестори. Вкладали гроші у згаслі радянські колгоспи і створювали на їх базі конкурентоспроможні підприємства. А в Криму через заборону приватизації весь радянський промисловий спадок просто згнив. І якщо кримчани мали комусь за це подякувати ‒ то лише тим людям, які під час виборів розповідали про свою любов до Москви.

Коли президентом України став Віктор Янукович, підконтрольна йому фірма отримала в розпорядження більше ніж вісім тисяч гектарів південнобережної землі в Криму. Причому разом з територією гори Аю-Даг. Усе це багатство дісталося у 2012 році компанії «Кедр», яка була зареєстрована за тією ж адресою, що і резиденція Януковича в Нових Петрівцях. У найбільш прокремлівського президента України не було ні найменшого бажання робити знижку для найбільш прорадянського регіону країни. За проросійські гасла кримчани розплатилися прибережною смугою.

А потім сталася анексія. І тепер з молотка пустять найбільший і найдавніший винзавод Криму. Той самий, що два століття був однією з візитівок півострова. Той самий, якому належать десятки тисяч гектарів південнобережної землі. Всі роки життя під українськими прапорами «Масандра» зберігала статус національного підприємства. А потім прийшла Росія ‒ і винзавод віддадуть у приватні руки.

«Русскій мір» любить розповідати про власні цінності. Про духовні скріпи та величну історію. Тільки все це не має нічого спільного з реальною ситуацією. Тому що весь цей картковий пропагандистський будиночок стоїть на суворому фундаменті феодальної логіки. І якщо чиїсь інтереси вимагають пустити з молотка історичну спадщину ‒ то можете не сумніватися, хто в підсумку візьме гору.

Втім, якщо хтось вважає, що настільки явна різниця між обіцяним і отриманим змусить прорадянських кримчан вийти на протест ‒ ви помиляєтеся. На півострові готові були виходити на протести лише ті, кого сьогодні російська силова машина кидає в тюрми. Кримські татари. Прихильники європейського вибору. Всі ті, хто після анексії був змушений залишити регіон або ж зосередитися на власному виживанні.

А проросійськи налаштовані кримчани всю свою історію жили в межах абсолютно інертного сценарію. Навіть коли Янукович мав намір підписати угоду про Асоціацію з ЄС, на півострові не виникло жодного російського майдану з російським порядком денним. Можливо, тому, що будь-який протест ‒ це вихід із зони комфорту. А носії прорадянського самовідчуття звикли вважати, що «владі ‒ видніше». Ця позиція зручна, тому що не вимагає персональної активності.

А тому й зараз не варто чекати ніякої вуличної реакції. Проросійська логіка неофіта не має на увазі сумнівів. Ніщо не завадить російській владі пустити з молотка найдавніший винзавод. Тому що зі своїми супротивниками російська адміністрація півострова встигла розправитися. А своїх ідейних прихильників вона може не боятися. Через повну імпотенцію останніх.

«Руській мір». Гібрид нахабних і безпомічних.