Антиєвропейське лоббі у владі, або Як дискредитується євроінтеграція

Ситуація із поверненням президентом до парламенту двох основних євроінтеграційних законів у сфері довкілля вже дістала критичну оцінку сторони ЄС та українських експертів-екологів, які довели, що пропозиції президента, по-перше, не є обґрунтованими по суті. По-друге, надіслані з порушенням термінів, визначених Конституцією.

В цьому ж тексті поставимо декілька запитань стосовно того, як таке могло статися, і наскільки такий стан речей є доречним для держави, що має євроінтеграційні амбіції. У складі правлячої коаліції є приховане антиєвропейське лоббі, яке несподівано заявило про свої інтереси. Цим кроком зроблено достатньо, щоб дискредитувати діяльність уряду в сфері євроінтеграції.

Скептичне, м’яко кажучи, ставлення деяких вагомих гравців тваринництва до створення зони вільної торгівлі Україна-ЄС давно відоме. Ще на початку цього року, наприклад мільярдер Косюк («Наша ряба») заявив про те, що його очікування від ЗВТ не виправдалися. Критикувати цю позицію виключно з ідеологічних мотивів не варто: один з ключових власників має на неї повне право, особливо, якщо не вбачає швидкої вигоди від євроінтеграції, або бачить додаткові витрати для впровадження європейських стандартів.

Питання в іншому. Що з того часу зробив уряд, аби інтереси великого бізнесу не вступили в протиріччя з Угодою про асоціацію? Чому глава держави повинен брати на себе відповідальність та потік критики?

Чи відповідає європейській практиці такий підхід, коли опоненти закону приховують свої інтереси до останнього, а потім апелюють до президента? Хіба випадок з непідписанням Угоди в 2013 році та подальшими наслідками нічого не навчив українських політиків?

Процедурний тупик

Фахівці вже звернули увагу на відсутність пропозицій президента до законів по суті, що робить їх подальше доопрацювання досить важким. Але ці пропозиції мав підготувати Уряд! Це передбачено Регламентом Кабінету Міністрів України. Аналогічна вимога є у порядку проведення експертизи і підготовки на підпис Президентові України законів України, який діє з 1997 року.

Давайте подивимося на пункт 4 параграф 102 Регламенту Кабінету Міністрів України:

«Зауваження і пропозиції центральних органів виконавчої влади стосовно необхідності застосування Президентом України права вето щодо прийнятого Верховною Радою закону України повинні бути вмотивовані та обґрунтовані з економічної, правової і соціально-політичної позиції, містити нову редакцію відповідних норм закону або його нову редакцію в цілому, а в разі потреби - пропозицію щодо його відхилення».

Очевидно, що пропозиції Президента, надіслані до Верховної Ради, цього не містять. Можливо, Кабмін все ж таки підготував їх, але вони загубилися по дорозі до Адміністрації президента?

Крім того, у параграфах 102 та 103 передбачена роль відповідального центрального органу виконавчої влади. Простіше – міністерство збирає пропозиції від інших міністерств і передає в Секретаріат Кабінету Міністрів. У 99% випадків експертизу готує профільне міністерство, і в цьому випадку це мало би бути Мінприроди.

Чи могло Мінприроди піти фактично проти себе та екологів і запропонувати не підписувати закон? Звичайно, ні. Тоді який орган проводив експертизу? Здатність чиновників секретаріату уряду маніпулювати потоками документів також відома… Згадується випадок 2013 року, коли Мінпромполітики, формально не відповідальний за переговори, підготував розпорядження Кабміну про призупинення підписання Угоди про асоціацію.

Чи була поінформована про вето віце-прем’єр з європейської інтеграції? Це не дуже приємно, коли йде діалог про збільшення експортних квот до ЄС і при цьому ветуються євроінтеграційні закони. Напевно, що вето готувалося без її відома.

Що в підсумку?

Перше. Тексти пропозицій президента, які є на сайті Верховної Ради, свідчать про те, що при їх підготовці були порушені два вищезгадані нормативні акти. У правовій державі цей факт має стати предметом адміністративного позову проти уряду та президента.

Друге. В очах європейців ми виступили не тільки країною, яка не виконує взятих на себе зобов’язань. Ми також показали, що і надалі готові порушувати власні правила і процедури. Вже цього достатньо, щоб зробити висновок про невідповідність країни критеріям членства в ЄС.

ЄС фінансує не тільки експертів у сфері екології, а також у сферах санітарного і фітосанітарного нагляду, які могли би допомогти Мінагрополітики знайти компроміс з учасниками ринку. Очевидно, що цим ресурсом також не скористалися.

Європейський Союз задекларував до 200 млн. євро в якості підтримки реформи державного управління в Україні. Якщо така пострадянська практика порушення правил і процедур зберігатиметься, тоді навіщо ця допомога? Хіба вона буде ефективною?

Отже, чого домоглися автори вето, крім власне непідписання двох екологічних законів? Вони запросто поставили під сумнів здатність уряду:

1. Виконувати власний Регламент.
2. Виконувати Угоду про асоціацію.
3. Користуватися експертною та фінансовою допомогою ЄС у виконанні Угоди та проведенні реформ.

Враховуючи все вищесказане, як має діяти Європейський Союз, коли Україна в черговий попросить збільшити квоти на курятину та свинину? Дочекатися, коли приймуть закони про захист довкілля, напевно.