Чи загрожує Україні втрата безвізового режиму з ЄС?

Мовою оригіналу

Будемо відверті: безвізовий режим з Європою – поки що єдине досягнення правління Порошенка. Власне, його особистої заслуги в цьому нема: безвіз нам дали авансом, на чому неодноразово наголошували наші західні партнери. Але для обивателя, котрому лінь аналізувати причинно-наслідкові зв’язки, можливість подорожувати світом без зайвого клопоту все таки буде співвіднесена з періодом Порошенка. Бодай хронологічно. Не маю сумнівів у тому, що й Петро Олексійович також чудово знає про свою головну «фішку». Й водночас робить все, аби її забрали назад.

Минулого тижня європейські спікери знову заговорили про небезпеку призупинення безвізового режиму. Чому? Бо у довгому переліку дурниць, навмисно чи свідомо скоєних президентом та його командою, надійшла черга й до історії з Антикорупційним судом. Євросоюз офіційно виступив з критикою президентського законопроекту, котрий суперечить двом речам: власним обіцянкам Києва та рекомендаціям Венеціанської комісії. «Українська правда» роздобула коментар речника ЄС, де про це говориться прямим текстом.  

«Основні положення проекту не відповідають рекомендаціям Венеціанської комісії. Важливо, щоб ці питання були переглянуті, і ЄС доносить цей сигнал українській владі», – говориться у документі. Там же зобов’язання України напряму пов’язані із потребою виконання безвізових вимог.  «Його  (закону) створення... вимагає також Європейська комісія в рамках моніторингу за механізмом візового призупинення», – наголошують у Брюсселі. А ось і ще один більш ніж прозорий натяк: «ЄС тісно співпрацює з США та МВФ у цьому питанні, і, звичайно, готовий продовжувати співпрацювати з відповідними українськими органами влади для підтримки цього процесу».

Згадка про МВФ, очевидно, знадобилася для ще більш глибокої акцентуації на одному кричущому факті: Україна не виконує свої зобов’язання. У випадку з безвізом наша держава «підписалася» на один перелік умов, у випадку з МВФ – на інший, що, однак не міняє суті проблеми. А проблема в тому, що поступу вперед нема. Ані в першому, ані в другому відношенні.

І тут вже можна зацитувати Deutsche Welle, котра своєю чергою цитує депутатку Європарламенту Ребекку Хармс. «Мені шкода, що ЄС призупинив виплату макрофінансової допомоги Україні (мова про 600 мільйонів євро) через проблеми у процесі реформ і невиконання умов, з приводу яких ми досягли домовленостей. Бо Україні потрібні гроші і фінансова підтримка, я бачу це і чую від людей. Я вважаю це хоча й сумним, проте необхідним кроком ЄС. Я сподіваюся, що на наступний період макрофінансової допомоги Україна виконає всі необхідні вимоги», – говорить Хармс.

Вона ж торкається й питання безвізу, з приводу чого зазначає наступне: «Щодо безвізового режиму, то справді, його функціонування передбачає виконання деяких умов, які пов’язані з боротьбою з корупцією та певними реформами. Але я дуже сподіваюся, що того, чого ми досягли як свободи для українців в ЄС, ми не торкатимемося». Іншими словами, Ребекка Хармс не виключає призупинення безвізу, хоча й сподівається (та ще й «дуже» – і цей прислівник так само є промовистим!), що цього все ж таки не станеться.

Чого ж хоче Хармс? Для себе та Євросоюзу – нічого. Для України – закону про Антикорупційний суд та схвалення його Венеціанською комісією. Від неї ж походить й ще одна пропозиція – євродепутатка говорить про бажаність зустрічі з главами НАБУ та ГПУ, адже в Брюсселі й досі не можуть збагнути, чим займаються ці установи та якими є їхні успіхи. «Це не наше завдання судити про роботу цих інституцій, але ми хочемо, щоб всі зрозуміли, що ми є надійними друзями, які підтримують усіх тих в Україні, хто бореться з корупцією», – резюмує чиновниця.  

Тим часом представництво ЄС намагається також достукатися напряму до адміністрації президента, ключових міністрів та спікера ВР. Мета все та ж – вирішити питання з Антикорупційним судом й не допустити руйнації того, що, як каже Хармс, було зроблено задля «свободи українців в ЄС».

Самим лише Антикорупційним судом справа, щоправда, не обмежується. Те ж таки представництво ЄС «вкотре закликає українську владу скасувати вимогу щодо електронного декларування доходів представниками громадянського суспільства, які борються з корупцією». Це ще одне побажання Заходу – важливе, хоча й не ключове. Просто Євросоюз нагадує, що 8 грудня 2017 року мала місце спільна заява Ради Асоціації Україна-ЄС про те, що наша держава погоджується привести правила фінансової звітності у відповідність до стандартів Ради Європи. А відтак, запитують на Заході, де ж результат такої згоди?

Є й інші нюанси. Вони не впливають безпосередньо на питання безвізу, проти є показовими в контексті довіри Європи до України. І тут – ще одна цитата, на цей раз – з «Нового времени», котре поспілкувалося з послом Великої Британії в Україні Джудіт Гоф. Мова йшла про можливість візової лібералізації з цією країною, котру пані Гоф відкинула як поки нездійсненну.

Британцям дуже не сподобалося, що існує можливість незаконного отримання паспорту громадянина України – говорячи про це, Гоф має на увазі замах на Аміну Окуеву та Адама Осмаєва, скоєний людиною із саме таким – «незаконним» – паспортом. «Ми тепер чекаємо належного розслідування цього факту, щоб переконатися в тому, що процес видачі віз в Україні захищений і безпечний», – підсумувала посол.

Те саме питання підняла й її колега – посол Франції Ізабель Дюмон, котра так само занепокоєна можливістю громадянам третіх країн отримати паспорт України (мова про справу Діни Пімахової – заступниці голови Міграційної служби, яка розповідала агенту НАБУ про схему оформлення українського паспорту шляхом підробки ДНК-експертизи). «Ми особливо уважно стежимо за розвитком цієї ситуації. І якщо наші підозри підтвердяться, це матиме дуже важливе значення з точки зору безвізового режиму», – застерегла Дюмон.

Як бачимо, підстав для того, аби безвізовий режим з країнами ЄС почувався як мінімум некомфортно, є достатньо. Однак якщо розслідування вбивства Окуевої чи справи Пімахової не є безпосередньою місією Петра Порошенка, то вирішення питання з довгоочікуваним законом щодо Антикорупційного суду якраз належить до сфери президентської компетенції. Можна безкінечно довго перебирати різні конспірологічні теорії, дошукуючись до першопричин небажання Порошенка ухвалювати цей закон, але суть не в них.

Суть в тому, чи хоче глава держави закріпити за собою бодай один вагомий успіх й не допустити, аби його було нівельовано через півроку після досягнення? Якщо так, Порошенко має переглянути свою політику, а якщо ні, то він цілком може продовжувати діяти так, як діяв до сьогодні. І тоді крапку в безвізовому питанні поставить час – той самий час, через який західним партнерам України остаточно увірветься терпець.