Закарпатська ініціатива «обнулення університетів». Чому треба бити на сполох?

Прикметна подія трапилася в Ужгороді, що на правах західних воріт України лежить буквально на кордоні з Євросоюзом і НАТО. За тим пильно стежать усі університетські спільноти нашої країни, як за можливим прецедентом руйнівної сили, коли поглянути очима історичної традиції.

Через те оприлюднений скан рішення вченої ради Ужгородського національного університету «Про звернення до Міністерства освіти і науки України» від 3 лютого цього року став популярним історичним джерелом. І промовистим мемом, де «статут» зі «статусом» ототожнили.

Найперше цей документ віддзеркалює якість управління названим університетом. На цьому слушно наголошують знані в Україні юристи Михайло Рябець, Олександр Семерак, Михайло Савчин у циклах роз’яснювальних публікацій. Не буду повторювати. Відзначу наступне.

«Можливе об’єднання»

У рішенні-зверненні зауважено, що вчена рада «підтримує можливе об’єднання з Мукачівським державним університетом». Якщо перекласти на зрозумілу усталену мову – Цивільного кодексу, то йдеться про таку форму реорганізації юридичних осіб, як злиття. Її наслідком стає ліквідація двох університетів і створення нового. Але в тій «схемі» нема жодного резону для держави України.

Для простих людей проєктоване «можливе об’єднання» виглядає обнуленням, а для вигодонабувачів – правонаступництвом. Вони ж, вигодонабувачі, обіцяють імовірне повернення колись, у невідомій перспективі престижного статусу національного університету, що втрачається наразі свідомо й безпідставно з їхньої ж ініціативи.

Із тематичних дискусій в соціальних мережах випливає, що найбільш оптимальною формою можливої (не обов’язкової) реорганізації є не злиття, а приєднання меншого Мукачівського університету до більшого Ужгородського. У такому разі залишається неперервною історична традиція, а правонаступництво не викликає сумнівів.

Для переважної більшості дискутантів це найощадливіший для держави шлях у всіх площинах, починаючи із соціальної. Бо не передбачає кадрових потрясінь внаслідок «великого переселення народів». А про супутні фінансові та майнові втрати годі вже й попереджати.

Дивовижно, чому вказана вчена рада стосовно реорганізації («можливого об’єднання») звертається до засновника – Міністерства освіти і науки, що не має таких повноважень. Адже рішення про утворення, реорганізацію чи ліквідацію закладів вищої освіти державної власності ухвалює Кабінет міністрів. Ці норми сформульовані в статтях 15 і 31 закону «Про вищу освіту». Міністерство лише розробляє відповідні пропозиції, причому не саме по собі.

Ось тут виникають незручні питання. А якими були станом на 3 лютого пропозиції щодо «можливого об’єднання» Ужгородського і Мукачівського університетів? Чому вони не оприлюднені із зазначенням авторства? Чи були взагалі? Може, їх уже з Ужгорода і Мукачева самовільно подали раніше, а «заднім числом» прагнули легалізувати колективним схваленням – «одобрямсом», як при тоталітаризмі? Як це тоді називати? «Рафік нівчом не віноват, то всьо міністерство і Кабмін»?

Вигодонабувачі обнулення

На принципові запитання відповідей нема, на жаль. Вигодонабувачі обнулення прикриваються проєвропейським загальнодержавним стратегічним курсом на укрупнення закладів вищої освіти, як Адам та Єва фіговим листком.

Натомість міністр освіти і науки Оксен Лісовий і заступник міністра Микола Трофименко неодноразово публічно звертали увагу на схожі спроби хитрощів і «фейкових реорганізацій», що раніше траплялись і переслідують єдину мету – обійти статтю 42 закону «Про вищу освіту». У ній чітко прописано, що «одна і та сама особа не може бути керівником відповідного закладу вищої освіти більше ніж два строки». Один строк – п’ять років.

Якщо робиться виняток для когось, то чому тим не можуть скористатися інші? А за офіційними відомостями цьогоріч завершуються двострокові каденції в пів сотні ректорів закладів вищої освіти України. Потрібно всім дотримуватись встановленого порядку. Інакше уряд і профільне міністерство мусять стати на горло власній пісні та схвильованим голосом повідомити про нові пріоритети – гру без правил, що сіє безлад у всій українській освіті.

Законодавець пророче передбачив особисту драму, коли вкрай не хочеться покидати заповітне крісло. Варто процитувати статтю 34 того ж закону: «Після виходу на пенсію з посади керівника закладу вищої освіти особа, яка працювала на цій посаді не менш як 10 років підряд, може бути призначена радником керівника закладу вищої освіти на громадських засадах або за рахунок власних надходжень закладу вищої освіти в порядку, визначеному статутом закладу вищої освіти».

Цілком підхожа розв’язка. Навіщо «колотити світом»? Коли час іти, то треба йти. Ніхто не здатний повернути колесо історії назад. Тим паче фарсом, обманом, дезінформацією. Подібно до очільника Кремля з його обнуленими президентським термінами.

Крім загальних, тривіальних і приречених промов, ініціатори «можливого об’єднання» двох університетів не запропонували аргументованої конкретики. Адже ж, приміром, нема прямої кореляції між величиною та якістю. Якщо з двох колгоспів скласти третій, він однаково залишиться колгоспом. І тим самим феодальним володінням, хоч і з двома бригадами.

Одночасно виглядає дивним, що в невеликому місті Берегово може успішно існувати невеликий виш (Закарпатський угорський університет імені Ференца Ракоці II), яким опікується уряд Угорщини, а значно потужніший та єдиний державний університет в істотно більшому Мукачеві не має права на існування. Що за подвійні стандарти?

Якщо держава визнає, що вона є неефективним власником певного закладу вищої освіти, то не ліпше виставити його на продаж, на чесну конкурентну приватизацію? Законно функціонують скрізь в Україні істотно менші приватні виші, котрі аж ніяк не волають про свій катастрофічний стан.

Де розум?

У сучасних воєнних обставинах доречніше надати динаміки в розвиткові Мукачівського державного університету, що існує три десятиліття і має освітній та науково-технічний потенціал. Йдеться не про декоративну і декларативну, а реальну ефективність управління, включно з фінансами і господарюванням. Мається на увазі якість освітніх послуг, науково-педагогічних працівників, наукових проєктів.

Але про це взагалі не говориться. Натомість нав’язується фаталізм і телеологія, неминучість банкрутства. Специфічний варіант ведення бізнесу.

Виходить, що зусилля тисяч людей, декількох поколінь педагогів і вчених запросто обнулити розчерком пера? При цьому Ужгород і Берегово можуть бути повноцінними університетськими містами, а Мукачево ні? Через те, що ламати найлегше? Чи з інших мотивів? Потрібно називати речі своїми іменами, а не каламутити воду, коли кортить з’їсти рибку.

Цікаво, що два роки тому, в лютому 2024-го, Міністерство освіти і науки оприлюднило орієнтовні критерії запланованої модернізації мережі закладів вищої освіти. У містах з населенням менше ніж сто тисяч осіб (як Мукачево) гарантували збереження «містоутворюючого закладу вищої освіти». Таким і є Мукачівський державний університет.

При цьому окремої розмови заслуговують репутаційні, майнові та фінансові збитки Ужгородського національного університету останніх років. Компетентних у тому людей доволі багато, як і джерел. Міністерство освіти і науки могло б виступити кваліфікованим модератором пліч-о-пліч з іншими органами влади. Це благородна державницька тема, бо мовиться не про обнулення, а про оновлення.

Сумно бачити занедбані університетські будівлі в середмісті Ужгорода. Надто поруч із вельми популярною туристичною візитівкою найзахіднішого українського обласного центру – Хрестовоздвиженським кафедральним собором. Одна з будівель навіть без даху роками. І нікому нема діла. На контрасті сусідній фасад дбайливо ремонтує ефективний власник – греко-католицька єпархія. А привести до ладу університетські споруди нікому. Чи не парадокс?

У кожного своя місія в історії. Хтось будує, а хтось руйнує. Але кожен у підсумку отримує від нащадків те, що заслужив. Хіба Герострат з Ефеса не є постаттю вельми впізнаваною у світі? Але його слава – безслав’я. Нині тим спаленим храмом Артеміди може стати альма-матер – Ужгородський національний університет. І це дуже болить усіх, хто звідти родом.