Герої вмирають. Щодня. Пам’ятайте про це

Герої вмирають. Це невіддільна частина історії. І коли вони відходять, їхній внесок у наше життя, у нашу спільноту забувається. Особистий біль і втрата, море всеосяжної любові та теплих спогадів залишаються витати у серцях їх рідних.

Трагедія цього забуття – в тому, що ми допускаємо його. Ми дозволяємо собі забути героїв, забути їхні жертви, забути ціну, яку вони заплатили за нашу свободу, наше майбутнє. Ми маємо пам'ятати, що вони – це не лише імена на монументах, це люди, які любили, плакали, сміялися, мріяли. Люди, котрі вибрали віддати своє життя за краще завтра.

Трагедія полягає в тому, що ми, як суспільство, нехтуємо цими героями. Ми бачимо це у неодноразовому зневажанні, яке вони вже зараз за останні тижні могли спостерігати та відчути на собі.

Що це? Відчуття безпеки? Адаптація? Чи не зробленні висновки після того, як ми почали помічати відсутність електроенергії та морок війни навколо? Що ж буде коли зникне загрозливе блискавичне світло БПЛА і ракет?

Чи хоч раз у житті ви бачили резюме молодої дівчини, де вона вказує «вдова»? Це слово, таке коротке і пряме, втілює у собі стільки болю і трагедії, скільки мало що може. Вона молода, але втратила свого коханого, свого чоловіка, свого героя. Та ця трагедія зараз відтворюється у багатьох поколіннях таких «вдів».

Чи задумувалися ми над тим, що це героїчні сім'ї, які переживали всю службу – від побутових труднощів до бойових ран і потрясінь від вибухів? Чи є у нас розуміння та прийняття, що їх сім'ї відчувають біль від невідомості, розлуки? Чи розуміємо ми, що таке очікувати на довгоочікувану звістку, дзвінок, смс?

Ми, як суспільство, повинні змінити своє ставлення до героїв та їх рідних. Ми повинні поважати та цінувати їхні жертви. Ми повинні показати їм, що ми дійсно не забуваємо, що ми не байдужі до їхнього болю. Якщо ми не почнемо цього робити, ми дозволимо, щоб наша історія була забута. І це буде нашою найбільшою трагедією, як країни, як цілого народу, як нації.

Герої віддавали свої життя за нас. Їхні родини переживають біль, непорозуміння та втрату. Як мінімум, ми можемо віддячити їм, поважаючи їхню жертву, пам'ять, надаючи їм увагу, яку вони заслуговують.

Найменш, що ми можемо зробити, як народ – це поводити себе гідно тих, хто віддав життя за нас, і до їх родин, які продовжують боротися з болем втрати все своє життя. Це є вимога нашого часу, нашої совісті, нашої людяності.

Герої вмирають…