Сосюру покарали показово: любити Україну заборонялось

2 липня 1951 року в головній радянській газеті «Правда» вийшла стаття «Против идеологических извращений в литературе». Стаття піддала нищівній критиці вірш Володимира Сосюри «Любіть Україну»:

...Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов'їну...»

Ні, такого Москва допустити не могла. Поета було затавровано як буржуазного націоналіста. Ідеологічних хортів не обходило аж ніяк не буржуазне походження поета. Не обходило їх і те, що вірш був написаний ще 1944 року, що він увійшов до збірки «Щоб сади шуміли», за яку 1948 року поета нагородили орденом Леніна, і що, зрештою, тоді ж таки Сосюра одержав Сталінську премію найвищого – першого ступеня.

Побутує думка, нібито до шельмування поета і діючої кілька років після публікації статті в «Правді» заборони на його творчість спричинилася поява в журналі «Звезда» російського перекладу вірша «Любіть Україну», зробленого Сергієм Прокоф'євим. Мовляв, завдяки російському перекладу помітили ідеологічну диверсію, на яку вчасно не звернули уваги.

Думаю, це не так. Просто 1944 року влада ще загравала з українцями. Це лише спадкоємець Сталіна Путін дозволяє собі принижувати роль українців у Другій світовій війні. А Сталін знав їм ціну. Немарно в жовтні 1943 року в СРСР було встановлено орден Богдана Хмельницького.

1944 року Сосюру, навіть якби хотіли, не могли покарати за цей вірш. Після війни, після тосту Сталіна за великий російський народ ситуація змінилася. За любов до України знову почали карати.

Любіть Україну! Це дратує Москву.