Віддайте Москві їхнього Ватутіна. І поверніть в Україну Довженка

У Маріїнському парку демонтували пам'ятник радянському генералові Ватутіну. ЗМІ, з посиланням на заступника голови КМДА Прокопіва, повідомили, що монумент перенесуть до Музею авіації. Мовляв, таке рішення ухвалила робоча група.

Не знаю, навіщо засмічувати Музей авіації. І не тому, що – на відміну від Чкалова, демонтований пам'ятник якому київська влада намірилася попхати до того ж музею – Ватутін до авіації взагалі жодного стосунку не мав.

Що розповідатимуть відвідувачам екскурсоводи музею про цих радянських ідолів – алкоголіка Чкалова та окупанта Ватутіна, військова служба якого почалася в боях проти УНР, а урвалася після бою із загоном УПА?

А ще цікавіше, з якого це дива київська влада вирішила їх зберегти.

У київського російського письменника Віктора Некрасова є оповідання «Мармурова крихта» про те, як його приятелеві-скульптору видали ордер на отримання у художньому комбінаті мармурової крихти – матеріалу для майбутніх робіт. Цією крихтою виявилася фігура Сталіна: скульптор отримав її на складі в довжелезному збитому з дошок ящику і мав розбити на крихту.

Гадаю, саме такою повинна бути доля усіх бовванів колоніальної доби. А ще гадаю, якби київська влада вирішувала це не у форматі робочої групи, а публічно, то більшість киян підтримала би мою пропозицію. Місць поклоніння загарбникам в Україні бути не повинно. І вирішувати це мають не місцеві керівники, серед яких усякі трапляються, а один раз і назавжди уряд України.

А тепер про інше. Пам'ятник Ватутіну був встановлений на місці його поховання. І київська влада звернулася до Міністерства культури та інформаційної політики України з пропозицією щодо решток загарбника. Цитую того ж пана Прокопіва: «Напрацювання щодо ексгумації та перепоховання тіла є, але рішення ще немає. Ми вже зробили подання на Мінкульт. Далі Мінкульт має зробити подання на Кабмін, бо то є пам'ятка національного значення. І Кабмін має винести рішення.»

Скористаюсь паузою між поданнями. І не лише для того, щоб ще раз наголосити: насправді національне значення має не пам'ятка, а очищення України від пам'яток колоніальної доби.

І тут варто нагадати і КМДА, і Мінкульту, а надто Кабінету міністрів іншу історію. Відомо, що видатний український кінорежисер Олександр Довженко заповідав, щоб його поховали в Україні. Існують навіть спогади про те, що сам Довженко хотів бути похованим на Аскольдовій могилі. Питання про перепоховання Довженка в Україні порушувалося кілька разів. При цьому земляки Олександра Петровича та його московський небіж Тарас Дудко вважали, що прах кінорежисера слід перепоховати в рідній Сосниці, інші наполягали, що в Києві – з огляду на світову славу митця.

А ще нагадаю, що 2006 року президент України Віктор Ющенко підписав указ «Про вшанування пам'яті Олександра Довженка». Одним із пунктів указу передбачалося утворення спеціальної комісії, якій доручалося спільно із відповідними органами РФ вирішити питання перепоховання Довженка разом з дружиною в Україні.

Цей пункт президентського указу залишився невиконаним із зрозумілих причин. Москва узурпує історію та культуру інших народів, а водночас і їхніх діячів. Для крадійки-Москви всі знамениті уродженці імперії – росіяни. Та й не лише уродженці – згадаймо хоча б великого «російського» архітектора Растреллі, шотландського за походженням мореплавця Джона Пола Джонса, якого Катерина ІІ перехрестила на Павла і зробила контр-адміралом, та, можливо, найменш відомого серед узурпованих, але екзотичного полінезійця Марселя Пля, учасника авіаційного загону Ігоря Сікорського.

Можливо, зараз є нагода повернутися до питання перепоховання Олександра Довженка в Україні? Адже якісь шляхи комунікації з РФ зберігаються. Та й посередників – проханих і непроханих – чимало. Може, варто запропонувати РФ, з огляду на поширену там хворобу побєдобєсія: віддайте нам нашого Довженка, і ми віддамо вам Ватутіна. І робіть з ним, що хочете. Інакше сліду не залишиться, бо в українській землі йому не місце.

Хтозна, може, спрацює. Може, варто спробувати.