Несвоєчасні заяви ОБСЄ

Заступник голови спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні публічно заявив, що обидві сторони конфлікту на Донбасі не відвели домовлену зброю від лінії розмежування і не дотримуються режиму припинення вогню. Заява прозвучала як вирок – Мінські угоди не виконуються не тільки Росією та бойовиками, а й Україною.

Швидше за все, саме цей сигнал буде сприйнятий міжнародною спільнотою в якості діагнозу мінському процесу, в якому Україна фігуруватиме як рівноцінна причина зриву домовленостей.

При цьому виникає ряд запитань: чому ОБСЄ лише зараз робить такі узагальнення, рівняючи всіх під одну гребінку? Чому не було строгих офіційних заяв у той час, коли українські військові в односторонньому порядку дотримувалися перемир’я, щораз втрачаючи бійців? Чому підсумки спостерігачів з’являються тоді, коли наша армія починає відповідати на обстріли і атаки бойовиків, а не тоді, коли терпить постійні провокації, самотужки дотримуючись режиму тиші? Чому місяць тому не було конкретних резолюцій про односторонній зрив Мінських домовленостей проросійськими формуваннями? І, нарешті, скільки ще нам слід було терпіти ворожі обстріли, щоб ОБСЄ таки визнало за Україною повне дотримання своїх зобов’язань в частині припинення бойових дій?

Міжнародне співтовариство, очевидно, робитиме свої висновки на підставі доступних йому даних, тобто керуватиметься звітами моніторингової місії. Але представники ОБСЄ повсякчас нарікали, що не можуть верифікувати мирні декларації «ДНР/ЛНР», оскільки бойовики не допускають місію на підконтрольні їм території. Тож про яку верифікацію взагалі йде мова? Адже подібні обставини вже є кричущим порушенням мирних угод, і саме це ОБСЄ мала систематично доносити світовій спільноті. Складається враження, що, якби терористичні угруповання пішли в широкий наступ, то оборонні дії ЗСУ також були б засуджені як порушення Мінську-2. Все це свідчить, м’яко кажучи, про неефективність реальних інструментів контролю за виконанням мирного плану, а також про те, що при рівних зобов’язаннях сторін до України на практиці пред’являються значно вищі вимоги. Іноді здається, що це ми окупували чиюсь територію, а не навпаки.