Протести в Гонконзі. Яка доля чекає на автономію Китаю?

Вже більше ніж півроку на території особливого адміністративного району Китайської Народної Республіки Гонконг тривають масові протести, причиною яких є неприйняття мешканцями міста-острову законопроєкту про екстрадицію, націленого на надання дозволу місцевій владі затримувати і видавати підозрюваних осіб, які перебувають у розшуку на територіях, з якими Гонконг не має угод про екстрадицію (включаючи материковий Китай). Зазначене було розцінено опозицією як злиття юрисдикції Гонконгу з законами комуністичного Китаю та зростання впливу Пекіну на політику автономних властей Гонконгу, з побоюваннями висилання на материк дисидентів і правозахисників.

Попри те, що головою адміністрації Гонконгу Керрі Лам у червні 2019 р.  було припинено дію законопроєкту про екстрадицію, це не стало причиною зупинки протестних акцій, а в серпні-місяці протести взагалі набули ще більших масштабів. 30 вересня 2019 р. влада Гонконгу навіть заборонила проведення протестного маршу, з огляду на святкування 70-ліття незалежності КНР. Однак, не зважаючи на заборону, демонстрації проти Комуністичної партії Китаю продовжились й наступний день став першим з початку акцій, коли поліція застосувала бойові патрони проти активістів. З того часу ескалація конфлікту в Гонконзі щодня зростає, загрожуючи перерости у справжню бійню.

Взагалі, питання збереження особливого статусу є наріжним для гонконгців. Адже будь-яке обмеження пекінською владою автономії, на думку багатьох мешканців острову, може підірвати ідею Ден Сяопіна 1980-х рр. «Одна країна, дві системи» (існування єдиного Китаю при наявності у деяких територій власних капіталістичних політико-економічних систем), яка після передачі Великою Британією у 1997 р. Гонконгу КНР почала розповсюджуватися й на колишню британську колонію.

Варто зазначити, що теперішні протести проти закону про екстрадицію є не першими проявами громадянської непокори в Гонконзі за останні кілька років. Так, у 2014 р. відбулися багатотисячні демонстрації громадян, незгодних з намірами влади у Пекіні контролювати виборчий процес в місцеві органи влади. Тодішньому народному спротиву, який через використання протестувальниками різнокольорових парасольок для захисту від сльозогінного газу отримав назву «Парасольковової революції», навіть попри численні арешти і жертви серед мітингарів,  вдалося досягти своєї мети й влада пішла на поступки.

Яким буде кінцевий результат цьогорічних народних виступів в Гонконзі — спрогнозувати важко. Вірогідними варіантами, проте далеко не вичерпними, можуть виступати наступні:

досягнення мирної угоди між протестувальниками і владою — найбільш бажаний варіант розвитку подій, коли через діалог між сторонами буде знайдено консенсусне рішення, при обов’язковому збереженні Гонконгом своєї автономії, наданої офіційним Пекіном згідно умов китайсько-британської спільної декларації від 1984 р. До такого варіанту закликав, зокрема, Державний департамент США;

силове придушення центральною владою демонстрацій мешканців Гонконгу, як це мало місце під час подій на площі Тяньаньмень в Пекіні у 1989 р. — небажаний для Китаю варіант, який може не лише різко вдарити по репутації Піднебесної, а й потягти за собою непередбачувані наслідки;

переростання протестів у сильний революційний спротив, який поставить за мету відокремлення Гонконгу від КНР — малоймовірний, проте невиключений варіант, коли через силові дії властей, розпалу гніву активістів та небажання сторін піти на взаємний діалог може перерости у народно-визвольну боротьбу (війну) гонконгців за власну свободу. За такого розвитку подій може слідувати як тотальне, зазначене вище, силове придушення (з імовірним повним або частковим знищення інфраструктури, що неодмінно потягне гуманітарну катастрофу міста-острова), так і реальне здобуття мешканцями Гонконгу щось на кшталт державного суверенітету. За обставин останнього важко спрогнозувати, чи буде новоутворена держава визнаною в якості повноцінного суб’єкта міжнародних відносин як з боку пекінського уряду, так і з боку інших держав світу. Однак не виключено, що в кінцевому підсумку такий порядок речей зможе уподібнити Гонконг з Тайванем — частково визнаною Республікою Китай.

Як би там не було, ситуація в Гонконзі продовжує залишатися дуже напруженою, яка вельми нагадує події Революції Гідності в Україні у 2013 – 2014 рр. (учасникам акцій навіть було показано фільм «Зима у вогні» про події на київському Майдані Незалежності), коли правоохоронці почали штурмом брати барикади протестувальників, застосовувати проти останніх сльозогінний газ, водомети та навіть погрожувати застосуванням проти демонстрантів вогнепальної зброї, тощо.

Усе відбувається дуже швидко, вірогідність того, що великих жертв не уникнути, без перебільшення, існує. В даному випадку, світове співтовариство повинно негайно втрутитися у небезпечну ситуацію, з метою недопущення людського кровопролиття й тотального знищення інфраструктури Гонконгу. Влада повинна чітко розуміти, що ситуація може вийти з-під контролю будь-якої миті, перетворившись в кінцевому результаті на реальну гарячу точку у регіоні Східної Азії.

Підсумовуючи вище зазначене, можна однозначно констатувати, що ситуація в Гонконзі є вкрай загрозливою. Варіантів подальшого розвитку подій є кілька: від знайдення мирного врегулювання (консенсусу) між сторонами до політичного відокремлення автономії (шляхом розпалу визвольної боротьби) від материкового Китаю, з досягненням у подальшому результату на зразок тайванського прецеденту. В будь-якому випадку світ має терміново і дієво реагувати на виниклу на острові кризу, поки це ще є не пізно, щоб якнайшвидше упередити вкрай негативні наслідки, які можуть спіткати Гонконг та його мешканців у найближчому майбутньому.