Саміт G7: «трампоцентричність» на тлі мінливої політичної і економічної ситуації у світі

Літній сезон закінчився досить цікавою подією, а саме 45-м триденним (24 – 26 серпня 2019 р.) самітом країн «Великої сімки» (G7) у м. Біарріц (Франція), який був доволі важливим з огляду на політичний і економічний стан речей в сучасному світі. Напружена ситуація на Близькому Сході (Іран, Лівія, Сирія, Палестина тощо), вихід Сполучених Штатів Америки із багатосторонньої ядерної угоди з Тегераном, міграційна криза в різних регіонах світу, триваюча збройна агресія Російської Федерації проти України, довготривалий процес виходу Великої Британії з Європейського Союзу (Brexit), протестний рух «жовтих жилетів» у Франції (країні-господарці саміту), політична та економічна криза у Венесуелі, вихід США і Росії з Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності, спроба офіційним Вашингтоном розв’язати північнокорейську головоломку, побудова другої гілки газопроводу «Північний потік», триваючі масові протести у Гонконзі — далеко не повний перелік тих подій, які останнім часом стоять на порядку денному світової політики. І метою саміту «Великої сімки», як і інших подібних заходів, була спроба подолання тих криз, які перманентно виникають у тому чи іншому куточку нашої планети.

Одразу важливо підкреслити, що за підсумками французького саміту G7 було погоджено спільну декларацію, що, без перебільшення, можна вважати прогресом для цього формату зустрічей, адже минулорічний (канадський) саміт закінчився досить неконструктивно з огляду на відклик Президентом США Дональдом Трампом свого підпису під підсумковою спільною заявою через критику Прем’єр-міністром Канади Джастіном Трюдо американських ввізних мит на сталь і алюміній, які були напередодні введені Вашингтоном для Канади, Євросоюзу та Мексики.

Також слід підкреслити, що саме на полях 44-го саміту G7 американським лідером було зроблено заклик щодо повернення Росії до складу країн «Великої вісімки», що викликало досить широкий резонанс, особливо в Україні. Адже за останній рік в російській агресивній зовнішній політиці, через яку РФ у 2014 р. було формально виключено з G8, нічого не змінилося, а якщо зміни якісь і відбулись, то лише у негативний бік (чого лише варта «Керченська криза», яка фактично триває й досі). Однак очікування подальшого пророщення посіяних Трампом зерен мало місце. Й слід зазначити, що недарма.

Взагалі, особа Д. Трампа, в рамках саміту «сімки», як і минулого року, була в центрі уваги всієї світової громадськості, за що цьогорічний захід у Біарріці можна вважати логічним продовженням попереднього. Адже як і минулого року політико-економічний тренд задавав саме американський лідер. І паралелі є більш ніж чітко вираженими.

Так, якщо незадовго до минулорічного саміту, який мав місце на початку червня 2018 р., США, як вже було зазначено вище, ввели ввізні мита на імпорт сталі та алюмінію (25% і 10% відповідно), то напередодні цьогорічної зустрічі G7 Трамп взагалі пригрозив вивести свою країну зі Світової організації торгівлі (СОТ), якщо умови перебування в ній не покращаться.

Іншим приміром можуть служити заклики з повернення Росії до групи передових світових держав. І якщо у 2018 р. Д. Трамп, як можна було вважати, просто виражав власні рекомендації щодо того, щоб Росія була частиною G8, що, з огляду на специфіку особистості очільника США, сприймається вже не так гостро, то цього року слова набули більш практичного характеру. Це, зокрема, мало своє вираження у телефонній розмові Дональда Трампа та Еммануеля Макрона (20 серпня 2019 р.), під час якої американський і французький лідери домовилися, що вони хочуть запросити Росію до участі у саміті країн G7 2020 р., яка, до речі, має відбутися на території Сполучених Штатів.

Як би там не було, однак слова Д. Трампа варто сприймати досить серйозно. Адже попри весь свій «нарцисизм», що притаманний главі Білого дому, останній уміє добиватися свого. Так, у згаданій декларації цьогорічного саміту «Великої сімки», сторони у пункті «Торгівля» зазначили, що G7 хоче здійснити «капітальний ремонт» СОТ для підвищення ефективності останньої в різних сферах сучасного ринку. Тобто лідери держав-членів «сімки» прислухалися до своєрідного «шантажу» Трампа, що вкотре підкреслило чіпкий бізнес-характер останнього.

Тому не слід ігнорувати й заклики американського президента щодо повернення Росії до «вісімки». Тим паче, що наступного року у США окрім власне 46-го саміту G7 відбудуться президентські вибори, за перемогу в яких Д. Трамп буде боротися з великою завзятістю. Не секрет, що йому конче потрібно здобути нові перемоги і зовнішня арена є непоганою для цього нагодою. Адже, Трамп з самого початку своєї першої каденції у веденні зовнішньої політики діє доволі нестандартно, на що не наважувалося багато його попередників.

Так, Дональд Трамп вже має у себе за плечима кілка зустрічей з північнокорейським лідером Кім Чен Ином, остання з яких відбулася в демілітаризованій зоні на кордоні Південної і Північної Корей, що сталося вперше в історії (Трамп навіть перетнув демаркаційну лінію і опинився на території КНДР). Це ж стосується й визнання США м. Єрусалиму в якості столиці Держави Ізраїль, на що не наважувалася жодна країна світу, і це сталося саме за президентства Д. Трампа.

Тому повернення Москви до клубу найрозвинутіших держав не виглядає вже й такою фантастичною перспективою, навіть попри невиконання останньою умов для цього, про які, зокрема, наголошувала Канцлер Німеччини Ангела Меркель, а саме про необхідність прогресу у реалізації мінського процесу щодо Донбасу. До того ж, конструктивні відносини між Трампом і Меркель не склалися із самого початку, що виражається як у побудові наперекір США та країнам Центральної і Східної Європи другої гілки російсько-німецького газопроводу «Північний потік» (Вашингтон категорично виступає проти цього проекту, пропонуючи постачання власних вуглеводнів до Європи та застерігаючи від потрапляння останньої в енергетичну залежність від Кремля), так і, приміром, у суперечностях щодо іранського питання.

Також слід зазначити, що офіційний Вашингтон засудив повернення Росії до ПАРЄ, яке мало місце 25 червня 2019 р. (на чому наполягали Німеччина та Франція), без виконання жодних умов (зокрема, відпущення українських моряків і суден). А це може сприйматися Трампом як свого роду лицемірство з боку Берліна та деяких інших європейських столиць.

Тобто гра Трампа може виглядати наступним чином: якщо головні європейські країни так бажають налагоджувати «мости» з Росією, незважаючи на те, що остання не робить жодних кроків назустріч, то нехай «маховик» буде розкручено по-максимуму і В. Путін отримає повну індульгенцію від усього демократичного співтовариства. Сполучені Штати на своєму континенті, як у роки світових воєн та інших потрясінь XX ст., матимуть змогу у тій чи іншій мірі існуватимуть і навіть розвиватися. Та чи зможе Європа співіснувати поряд з таким агресивним сусідом як РФ? Питання риторичне, однак країни-члени ЄС повинні визначитися на чиєму вони боці: вільного світу і сили права чи авторитарних ізгоїв й права сили. А не сидіти на двох стільцях підряд.

Таким чином, підсумовуючи, можна констатувати, що цьогорічний саміт країн «Великої сімки», попри відсутність браку питань порядку денного, пройшов знову у розрізі фокусування уваги на особистості Д. Трампа. І варто зазначити, що останній таки має хист добиватися свого, що, головним чином, можна побачити у підсумковій декларації зустрічі.

З огляду на це, дуже важливо щоб інші «пробні кулі» Трампа у подальшому, такі як повернення до клубу передових країн Російської Федерації, через часті суперечності американського президента з деякими лідерами континентальної Європи, не втілися у життя. Від такого потурання агресору точно програє Україна й інші країни-сусіди Росії, адже Путін та його режим можуть бути реабілітованими перед лицем світової громадськості. А це, у свою, чергу, може породити подальший несприятливий порядок речей й поставити людство перед черговою катастрофою.

Як воно буде — невдовзі побачимо, і в чому полягають тонкощі гри Трампа — також. Головне в цій ситуації не загратися і продовжувати докладати максимум зусиль для стабілізації політичної та економічної ситуації у світі на благо усього людства.