Про мову, війну і гідність

В Авдіївці відбувся мітинг, на якому Павлові Малихіну, голові місцевої ВЦА, певні люди закидали ніби те, що саме він несе відповідльність за перебитий газогін. До Захарченка і Путіна, чиї мінометники навмисно обстрілюють газогін, так звані активісти чогось не звертаються. Ну, то їхня справа. Бо Павло ж ближче. Під рукою. Але ось що мене обурило. 

Павло говорив з людьми українською. Державною. І тут з натовпу провокатори почали волати: «Не па-нима-ем! Га-ва-ри с нами по-русски!!!» Стало абсолютно зрозуміло, що справа не в газогоні. Невже я один відчуваю фантомний біль весни чотирнадцятого? Невже хтось забув, що за такими вигуками потім приходять російські танки? 

Втім, Павло гідно відповів горланям: «Я розмовляю рідною, Богом дарованою мені мовою. Якщо хтось забув, нагадую. Авдіївка це Україна».

Будь, як Паша.