Українського журналіста катують у Криму

Я читаю цей лист і пригадую, як лежав притиснутий ногою до теплого кримського асфальту, який здригався від пострілів поруч з моєю головою. Я читаю цей лист українського журналіста, з в'язниці окупованого Сімферополя, і пригадую слова Джона Маккейна про те, що в кожної людини своя межа тортур.

Владислава Єсипенка затримали в Криму в березні цього року. Після серії сюжетів для «Радіо Свобода». Підкинута вибухівка, звинувачення в шпіонажі та тероризмі. І далі приниження, знущання, тортури. В листі Єсипенко просить, щоб його не забували. Після серії гучних обмінів полоненими, про маловідомих в'язнів Кремля пам'ятає все меньше людей.

За декілька тижнів на Владислава чекає останнє судилище і вирок окупантів. ФСБівці тиснуть на Владислава і вимагають мовчати, аби не отримав ще більший термін. В’язень передав мені цей лист через митрополита ПЦУ в Криму Климента.

Він каже, що страшніше за тортури електричним струмом те, що про нього просто забувають. Ми мало що можемо зробити, аби допомогти людині за кремлівських ґратами. Прошу залишити під постом слова підтримки для Владислава.

esipenko_lyst