Ми - не раби?! Раби – не ми?!

Сьогодні річниця, яку вже років сто ніхто не святкує. 152 роки з дня відміни кріпосного права.

Мені завжди було цікаво, чому в США всі пам‘ятають і з огидою ставляться до того факту, що в них було дозволено рабство, а ми вже встигли забути, що зовсім недавно у нас це також було «у законі»?

В чому проблема? В короткій історичній пам‘яті? Чи може тому, що нам здається, що «наше» рабство закінчилось так давно, що всі встигли про нього забути, а от «їх» рана й досі ще не загоїлась? Смію вас розчарувати: Олександр ІІ відмінив кріпацтво у 1861 році, а рабство в США остаточно було скасоване лише на 4 роки пізніше…

Ніякий маніфест, універсал чи указ, ніякий закон і навіть Конституція ніколи не зможуть зробити вільною ту людину, яка не здатна сама захищати свою свободу, яка комфортно почуває себе, стоячи на колінах. Свобода - це стан душі, це відчуття Богом даного права бути людиною. Можна бути у в'язниці, закутим у кайданах і залишатися вільним, а можна сидіти в урядовому кабінеті і залишатися рабом.

На жаль, сьогодні ми бачимо в Україні рімейк кріпацтва, як психологічного, так і спроби його юридично зафіксувати. І тут проблема не в криміналі, що не здатний нажертися, упитися своєю владою та величезними ресурсами країни, проблема не в продажних суддях та безпринципних прокурорах. Проблема навіть не в багнетах та зброї, що може бути використана проти кожного з нас.

Проблема - в нас. В нашій готовності опуститись перед владою на коліна, аби б не били та годували. Тому, не дивно, чому ми не святкуємо цей день - нам немає чого святкувати.