Нова інтеграційна формула Януковича

Останніми днями інформаційні потоки по обидва боки українсько-російського кордону раптом наповнилися новою дозою інтеграційної риторики в контексті можливості та доцільності приєднання України до Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану. На цей раз хвилю підняли не чергові заяви когорти офіційних представників РФ на чолі з майбутнім кандидатом в президенти Росії Володимиром Путіним, а санкціонований «злив» уповноваженим представником українського Кабміну щодо можливої запросної переговорної позиці України з цього питання.

Були названі вже строки, конкретні етапи, механізми та навіть ціна питання. Кнут змінювався пряником і навпаки. В дискусію почали втягуватися і ті, кому за посадою можливо представляти офіційну позицію держави, і ті, кто намагався зіграти в корпоративний пінг-понг всередині «єдиної і стабільної» команди реформаторів. При цьому заяви різних представників діючого уряду мали діаметрально протилежний зміст. Це далеко не нагадувало єдиний голос, а скоріше какофонію.

Ситуація ускладнювалася тим, що процес консультацій щодо кроку, який би кардинально змінив євроінтеграційну стратегію України на протилежну залишався поза увагою не тільки української громадськості, але й законодавчого органу влади, де й мають визначатись основи внутрішньої та зовнішньої політики держави.

Ситуацію могло виправити публічна політична дискусія в парламенті, але ініційоване народними депутатами Арсенієм Яценюком та Миколою Мартиненком проведення парламентських слухань щодо ЗВТ з ЄС та ставлення до Митного союзу відкладалося в далеку шухляду поки все ж таки було погоджено їх проведення 11 травня ц.р.

Але характер останніх заяв свідчив про загрозу прийняття діючим режимом небезпечних для національних інтересів рішень вже найближчим часом, що могло мати далекосяжні та деструктивні наслідки. В Європейському Союзі, де зростали підозри щодо подвійної гри офіційного Києва, фактично виникла криза довіри до України та її очільників.

В зв`язку з цим назріла критична необхідність висловлення Президентом України як гарантом Конституції та керуючим зовнішньою політикою України суб`єктом чіткої та однозначної позиції про неприпустимість втягування України в Митний союз с Росією, Білоруссю та Казахстаном, що протирічить Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» та підтвердження намірів завершити переговори з ЄС та підписати Угоду про Асоціацію в другій половині цього року.

Краще нагоди, ніж зробити це під час зборів українського політичного бомонду у зв`язку з озвучуванням Віктором Януковичем багатослівного, але майже беззмістовного тексту Послання Президента до Верховної Ради «Про внутрішнє та зовнішнє становище України у 2011 році» важко було вигадати.

І дійсно, Віктор Янукович позицію представив. В руслі аморфної позаблоковості, в стилі хати, яка завжди з краю та вічного намагання нагодувати вовків (піти на зустріч Росії в питанні інтеграції до Митного союзу), та залишивши цілими овець (таки вийти на перший етап реальної інтеграцій з Європейськими Союзом, підписавши Угоду про асоціацію включно з поглибленою та всеохоплюючою ЗВТ).

Було тут і про те, що «фундаментальною складовою концепції національного прагматизму (де можна з нею ознайомитись?) є стратегія європейської інтеграції України (коли прийняли документ і чому приховувати такий дійсно необхідний крок?). І про те, що «подальший розвиток стосунків з Митним союзом буде спиратись на нову договірну базу щодо угод про вільну торгівлю та можливу пакетну угоду про співпрацю за формулою «3+1». І про «реальний курс на зближення європейського та євро-азійського економічних просторів». Тобто, як кажуть росіяни: «И нашим, и вашим за копейку спляшем».

Чи прояснив Президент України ситуацію? Судячи з того, що МЗС України вже почало роботу по роз`ясненню висловленої Віктором Януковичем офіційної позиції серед зацікавлених сторін, а різнобій політичних та експертних оцінок щодо тлумачення загадкової формули зашкалює – здається ні. Він її тільки заплутав.

Зрозуміло тільки одне – спроби змінити євроінтеграційну стратегію України не припинилися і на двох стільцях одночасно всидіти не вдасться. І від того, чим закінчиться торг під час приїзду наступного тижня до Києва з візитом Володимира Путіна, від того, чи вдасться опозиційним силам не допустити чергового бартеру стратегічних національних інтересів на тактичні економічні поступки залежить не тільки розвиток України на найближчі 20 років, але й шанси пересічних українських громадян увійти в майбутньому до 500 - мільйонної сім`ї заможних та більш захищених в своїх соціальних та політичних правах європейців.

Для офіційних представників ЄС приєднання України до Митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном є «червоною лінією» за якою подальша інтеграція України до ЄС стає неможливою, про що вони неодноразово відкрито наголошували.

Не має жодного сумніву, що таке рішення матиме своїм наслідком перегляд усього комплексу відносин Україна-ЄС. Зокрема зупинку переговорів щодо Угоди про асоціацію та поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі. Призведе до втрати шансу для громадян України отримати можливість безвізового в`їзду до країн Шенгенської зони, який діюча влада пообіцяла домогтися вже в наступному році, взявши на себе відповідні зобов`язання.

Залишається сподіватися, що представники сьогоднішнього владного режиму, в першу чергу Президент України, усвідомлюють, що митний союз є лише проміжною ланкою перед створенням економічного і монетарного союзу з центром у Москві. Лише в такому разі проект буде мати економічну доцільність для наших партнерів, в першу чергу Росії. Їх інтерес цілком зрозумілий. Але Україна при цьому втратить можливість вести самостійний діалог з багатьох питань, що становлять національний інтерес, в першу чергу економічних.

Очевидно, що замість гучних заяв, як закликають фактично до зміни стратегічного курсу розвитку України, або аморфної позиції щодо інтеграції з Митним союзом необхідно налагодити та поглиблювати ефективне регіональне економічне співробітництво з країнами СНД, в першу чергу з Росією. Воно має відбуватися на основі створення режиму вільної торгівлі, що не буде протирічити євроінтеграційному напряму та розширить можливості двосторонньої взаємодії з нашими партнерами.

Впевнений, що проєвропейські опозиційні сили не допустять непрозорих рішень, що протирічать національним інтересам України. Позиція має бути однозначна: законність рішень, послідовність дій, передбачуваність для наших партнерів як на Заході, так і на Сході.

Валерій Чалий – заступник генерального директора Центру Разумкова, координатор напрямку «Європейський вибір» Уряду Змін