Українці бояться, що після війни нічого не зміниться

Мій допис про страх, що в Україні після перемоги нічого не зміниться, спонукав майже 700 людей до коментарів.

Приблизно половина коментаторів висловлює впевненість, що дійсно нічого не зміниться.

Інша половина коментаторів висловлює готовність робити що завгодно, аби зміни все-таки відбулися.

Забудемо про перших і будемо працювати з другими.

Якби бійці Збройних сил України були так певні, що ми нічого не зможемо зробити з другою армією світу, то над Києвом, Харковом, Дніпром й Одесою вже майорів би інший прапор.

Але вони вірили, що зможуть. І змогли.

Мусимо і ми вірити. І намагатися змогти.

Це другий фронт, пані та панове. Тут не треба буде ризикувати життям (хіба що десь особливо сильно наступити на хвіст схематозу, контрабанді й олігархам), але тут треба буде вкласти чимало зусиль. Що ми воюємо на два фронти, було ясно ще у 2014 році.

Я не дуже розумію, як народ, що переміг другу армію світу, може опустити руки перед кількома десятками тисяч феодалів та їхніх посіпак, хай би якими хитрими й досвідченими вони не були. Їх менше, ніж росіян, і в них немає танків та крейсеру Москва.

Нас більше, і це наша країна.