Чому Путін навряд чи проведе мобілізацію і застосує ядерну зброю

Відразу кілька застережень. Я пишу слова Може і Навряд чи. Тобто це мої припущення, а не ствердження. Я навожу аргументи на користь своїх припущень, а ви вже вирішуєте наскільки вважаєте ці аргументи релевантними.

І сьогодні по багатьох питаннях він вибирає рішення, спираючись вже на іншу інформацію, ніж на ту брехню, яку він мав до війни.

Раціональність Путіна

У мене є три аргумента чому Путін став раціональним.

Перше. Я вже його наводив – він почав арештовувати і міняти своє оточення. Це означає, що він таки об’єктивно оцінив ситуацію, знайшов винних, і зараз шукає рішення цієї ситуації.

Друге. Він відступив від Києва. Не «по пацанськи» вийшло, але Путін таки пішов на цей крок, який, звісно, є доказом поразки.

Третє. Путін користується опитуваннями. Ми це і раніше бачили, але нижче я це доведу на прикладі відповіді на заданих вище два питання. Ми провели своє телефонне опитування на території РФ на початку березня, і вже місяць бачимо, що Кремль дотримується ключових трендів. По репрезентативності – вийшло дуже репрезентативно, ми звірили по деяким питанням з результатами ВЦИОМ і кореляція дуже висока.

Чому навряд чи буде загальна мобілізація?

Перше. Наше опитування показує, що 83% росіян проти мобілізації.

Друге. Влада РФ показала страшну істерику, коли в полон попали строковики. Песков виступив з цілим осудженням якихось там командирів, які без дозволу мобілізували строковиків. Істерика була знатна ще й тому, що це були перші полонені, яких росіяни відразу погодились вимінювати.

Третє. Росіяни виступають проти мобілізації з простої причини. Їм роками розповідали про другу армію в світі, про сотні мільярдів на модернізацію, про Кінжали, космічні війська і інший бред. Вони вірять в непереможність своєї армії і мобілізація для них викликає дисонанс.

Четверте. Путін не піде на відкриту мобілізацію тому, що це доказ поразки. Мобілізація – це кінець «спецоперації», і початок «війни». Це також публічний кінець міфу про другу армію. Фактично, оголошення загальної мобілізації є публічним доказом поразки.

Чому навряд чи буде ядерний удар?

Перше. Знову ж таки наше опитування показує, що 51% проти того, щоб Росія першою наносила ядерний удар. Це дуже багато, враховуючи, що близько 80% підтримують «спецоперацію».

Друге. Ядерний удар не є рішенням у війському плані. Ним не можливо знищити всю армію суперника. Особливо тактичним. Він виконує деморалізаторську роль.

Третє. Ядерний удар навряд чи деморалізує нас. Уявіть, що ядерний удар був завданий по Маріуполю. Обсяг вистріляних боєприпасів і руйнувань вже десь наближається до тактичного ядерного удару. Але ж ми не здалися.

Четверте. Ядерний удар остаточно поховає РФ. Ні умовні Китай, ні Індія, ні Ізраїль, ні інші африканські союзники – не зможуть продовжити співпрацю чи взаємодію з РФ. Ситуація для Путіна буде гірше Північної Кореї тому, що корейці ще не створили повноцінної ядерної зброї.

П'яте. Я теж вважаю, що Путін завжди піде до кінця і якщо треба то використає ядерну зброю. Але суть в тому, що кінця тепер немає. Путін зрозумів, що причина його поразки не стільки в нашій армії і НАТО, скільки в його оточенні. Грубо кажучи, він вважає, що його кинули свої. Тому йти до кінця проти нас – вже немає смислу.

Шосте. Поразка під Києвом не стала причиною ядерного удару по Україні. Це ще раз доводить, що навіть умовний програш не є стимулом для Путіна вдатись до ядерного удару.

Не зважаючи на мої аргументи і міркування, ми маємо жити і готуватись до найгіршого. Навіть якщо не буде мобілізації чи ядерного удару – ми мусимо жити так, ніби вони гарантовано відбудуться. Це спосіб виживання.