Тили Гройсмана. Чому президентські амбіції прем'єра виглядають дивними

Я належав до тих людей, які публічно підтримували призначення Гройсмана прем’єром. Я не очікував, що він стане Лі Кван Ю, чи Шарль де Голлем. Я очікував, що він поверне мінімальну керованість в управління державою. Що він принаймні буде ходити на роботу і тримати в тонусі міністерства та міністрів, на відміну від безкінечних понтів і безсистемності попереднього прем’єра. На жаль, треба визнати, що на момент його призначення бліц-криг реформ був розбитий радянською бюрократичною гвардією. Тому Гройсман для мене - це був такий тимчасовий відступ: коли повертається мінімальна керованість, але не повертається тотальний контроль і втручання часів ригів.

І в цьому Гройсман абсолютно виправдав мої очікування. По багатьом сферам і питанням вдалося відновити управління. Міністерства так-сяк укомплектовані, вже є кому зрештою подзвонити. Є якісь навіть якісь мляві реформи. Але Гройсман не зробить прорив, а його сучасна політика все більше починає скочуватись в застій серед загального падіння. На цьому тлі мене безкінечно дивують його президентські амбіції. Тобто це природньо, що політик має амбіцію президенства, не природньо, коли йому відверто немає чим її підперти. Обдумуючи ці його амбіції, я прийшов до висновку, що він бачить перспективи на тлі падіння підтримки Порошенка та його нещадного мочілова.

І справді, Гройсман опинився в досить вигідній позиції. Поки опозиційні і альтернативні політики сконцентрувались на Порошенку, він почав вибудовувати «брежнівський стиль» порядку та соціальні інтервенції підняттям пенсій. Здавалося б це могло стати не поганим фундаментом для президентської кампанії, особливо коли отримав несподіваних союзників у вигляді померлого, але все ще дуже впливового, НФ. Проте – ні.

Коли я побачив антирейтинг Гройсмана, то відверто був здивований. Негативне ставлення до нього на одному рівні з Порошенком. Входити у виборчу кампанію з таким антирейтингом дуже складно. А відверто не рекомендується. Це означає, що намагаючись відірватись вперед з соціальними ініціативами Гройсман забув про свої тили, і, фактично, повторює помилку Яценюка. Поки Гройсман намагався бігти вперед в змаганні з популістами, команди Петра Олексійовича серйозно попрацювали над його іміджем в тилу. Стратегія Порошенка називається «гра на пониження», він не намагається здобувати нову підтримку, він знищує підтримку потенційних конкурентів. Його завдання, щоб рейтинг опонентів був нижчий, а не щоб його був високий. І Гройсмана, як Яценюка, знищили на старті.

Медіа все ще залишаються головним ключем до української політики. І ключ цей в руках олігархів.

Читайте також: «Совок» на марші. Як Гройсман став Брежнєвим