Україна стоїть перед вибором: капітуляція чи довга дорога до свободи

«Ліш би нє било войни» — один із ключових мемів совка. На ньому базувалося виправдання всієї внутрішньої і зовнішньої політики СРСР. Заради того, щоб не було війни, громадяни можуть і мають терпіти відсутність усіх свобод і навіть брак базових товарів і послуг. Заради цього навіть слід проливати кров на чужій землі за чужі інтереси. 

І саме цей мем є прихованою основою кампанії Зеленського. Звідси його «стояння на колінах», забування Криму, винесення за дужки питань ідентичності. 

Цей мем спрацьовує, бо країна втомлена війною. 

Бо найбільшим комунікаційним провалом Порошенка є саме невміння донести суспільству: Україна у війні. 

Звісно, люди не хотіли б чути про це. Але лідер від політика вирізняється саме тим, що говорить те, що необхідно, а не те, що подобається. 

Неможливо виграти війну, навіть не назвавши її війною. Хоч Україна намагається це робити вже п’ять років. 

Зеленський ж пропонує нам альтернативу: втечу від реальності війни. 

Війна ж ніде не дінеться. Тож кожному із нас час обирати між цими варіантами: зустріти її на колінах чи твердо стоячи на ногах на своїй землі. Віддати ворогу все, що «за дужками»: мову, історію та території.  Чи мобілізуватися на захист всього українського: людей, території, культури, права на власне трактування досвіду минулого і на самостійний вибір майбутнього. 

Нам обирати чи капітуляція чи довга дорога до свободи.