ЗЕолігархізація. Український парадокс

Ухвалений понад місяць тому закон про олігархів досі перебуває у стінах Верховної Ради. Цього тижня його зміст корегуватимуть, щоб новий спікер парламенту Руслан Стефанчук мав підстави поставити під ним свій підпис та спрямувати на автограф Володимиру Зеленському. На Банковій, очевидно, будуть поспішати повільно…

Протягом цих 30 днів, які навряд чи зменшили статки найбагатших українців, стало зрозумілим, що нормативний акт, навколо якого спричинилося стільки галасу, не має жодного практичного значення та економічного ефекту. Фактично це – кийок, застосуванням якого Зеленський та його команда лякатимуть багатих співвітчизників. Звичайно, не всіх. Але помітне падіння рейтингу шостого президента змусить його соратників та самого Зеленського діяти більш завзято. Адже зовсім невипадково секретар РНБО Олексій Данилов завів пісню про сильну президентську владу.

Якщо аналізувати політичну практику партії «Слуга народу», то вона полягає у завзятому служінні Володимиру Зеленському, без якого ця партія навіть не постала б. Тому нема нічого дивного у прагненні президентської команди підпорядкувати собі максимум фінансових та медійних ресурсів. І ось тут починається найцікавіше.

Представники ЗеКоманди люблять порівнювати закон про олігархів з антитрастовим законодавством, яке було ухвалене у Сполучених Штатах наприкінці ХІХ століття та почало активно застосовуватися за президентства Теодора Рузвельта. Воно було спрямоване проти створення перепон вільній торгівлі, і навряд чи має щось спільне з пропозиціями Зеленського про обмеження політичного та медійного впливу великого бізнесу.

Якщо ми поглянемо на медіа Сполучених Штатів, то ми побачимо цікавий факт: як провідними традиційними медіа (газетами та телеканалами), так і цифровими медіа-гігантами володіють… мільярдери. Ба більше – вони мають доволі чіткі політичні симпатії. Наприклад, Тед Тернер, власник CNN, послідовно підтримує Демократичну партію, а телекомпанія Fox News, яка належить мільярдеру Руперту Мердоку, не менш завзято підтримує республіканців. Проте незалежно від того, хто перебуває у Білому домі, американські мільярдери не відчувають на собі політичного тиску влади.

На жаль, українська влада зробила акцент на російський досвід, хоча і прикривається «американськими стандартами». Достатньо пригадати поневіряння Міхаїла Ходорковського та вигнання і трагічну смерть Бориса Березовського, щоб знайти неприємні аналогії. Банкова наразі зосередилася на залякуванні власників медіа, розраховуючи використовувати закон-кийок у контексті парламентських виборів, які мають пройти восени 2023 року. А там, дивись, і під час президентської кампанії можна буде взяти на короткий повідок всіх, хто спроможний фінансувати політичну активність, опозиційну до діючого президента. Зрозуміло, що і чимало популярних медіа мають готуватися або до припинення фінансування, або до появи нових господарів, узгоджених з Банковою.

Наскільки ці дії говорять про авторитарні тенденції? На мою думку, на 9 за 10-бальною шкалою, і ситуацію не рятує навіть Революція Гідності, про яку ми знову згадуватимемо наприкінці листопада. Зеленський тихою сапою виштовхує Україну на шлях авторитаризму, і це дуже тривожна тенденція.