Перемога України, політика Заходу і «хороші росіяни»

Я вже багато разів писав: майже впевнений, що Росію чекає хаос і громадянська війна. І це – насправді – не дуже залежить від наших сподівань чи бажань багатьох політиків і на Заході, і на Сході цього не допустити. Бо такі речі визначаються на 90+ відсотків не зовнішнім впливом, а внутрішніми процесами.

Розвал Росії на шмаття, її денуклеаризація та зникнення як країни є нашими з вами сподіваннями і бажанням справедливої відплати. Але давайте трохи про те, чому це не є спільною думкою навіть серед наших партнерів. І чому нам – як мінімум на офіційному рівні – з такими ідеями бігати не треба. Бо це може бути результатом війни, але більшість західних еліт цього точно не прагне. Як не прагнула розвалу СРСР.

Сама ідея з тим, що Росія розвалиться на шмаття є навіть зараз набагато більшим страхом для значної частини еліт в Європи чи Америці, ніж те, що Україна не поверне Крим чи Донбас. Тому що тут що робити з одним єбанатом з ядерною зброєю не дуже зрозуміло, а якщо їх буде кілька? Цей страх може здаватися нам надуманим, бо нас вбивають тут і зараз. Але для західного виборця (а цей страх там підігрівають і агенти РФ, і агенти Китаю, і власні ідіоти) і для частини політикуму цей страх є цілком реальним. Навіть якщо вони впевнені, що Путін ядерну зброю не застосує.

Опції «ізолювати Росію та росіян назавжди» нам теж не підвезуть. Як і опції «вбити всіх росіян». Я вже не кажу, що слово «назавжди» у масштабах історії дуже кумедне. Якщо спробувати трохи подивитися на події в Україні очима зовнішнього спостерігача, то з’ясується що наше «росіяни завжди були злочинцями, Росія має бути знищена, демократія там неможлива» стикається з конт прикладами Японії та Німеччини. А будь-яка тема про «воєнні злочини, що не мають прощення» – з воєнними злочинами Франції чи США. Про колоніалізм я помовчу.

Тому західним політикам набагато простіше, щоб продовжити допомогу Україні, продавати міф чи власне уявлення про «гарних росіян», які можуть побудувати «іншу Росію», ніж повторювати наші сподівання про «війну до знищення Росії». Бо війна до знищення Росії:

1. не має чіткого критерію і навіть приблизних строків завершення;
2. породжує багато ризиків як в разі успіху, так і в разі – неуспіху; 
3. для багатьох виглядає як неадекватна мета, яка вже не про «захист української демократії», а про «геополітичні цілі»;
4. реально – в разі якщо американські та європейські політики будуть це декларувати – може допомогти Путіну всередині. Бо поки більшість росіян пасивно – безучасні. 

А «гарні росіяни», які гіпотетично можуть отримати владу після Путіна – які визнають хоча б на словах несправедливість війни, неприпустимість окупації та необхідність виплати репарацій – це прийнятна картинка майбутнього і для більшості еліт, і для більшості виборців. Навіть якщо є міфом. Саме тому всі ці опозиціонери пречудово живуть у Чехії, Литві чи Нідерландах (країнах, які без сумніву підтримують Україну). І працюють там на російську аудиторію. І всерйоз їх ніхто нікуди не збирається висилати.

І коли хтось пише «Українська влада має відстоювати позицію знищення Росії» чи «ми маємо доводити Заходу, що Росія не може бути нормальною, її треба роззброїти і знищити», він радить шкідливе. Бо це – прямий крок до того, щоб наші опоненти змогли продати нашу неадекватність.

Зараз України має абсолютно чітку та справедливу ціль у війні: повернути усе своє, отримати репарації та покарати воєнних злочинців. І навіть по елементам цих трьох очевидних пунктів йде боротьба. Наприклад, навколо Криму. А будь-яка історія про «розвал і знищення» автоматично робить нас більш токсичними, ніж треба. Бо, нагадаю, буквально «вчора» Байден казав, що навіть «зміна російського режиму не є ціллю США у підтримці України».

Так, як я писав на початку, в Росії цілком можливі хаос, громадянська війна і розвал. Але ніхто не робить для краху та розвалу Росії більше ніж Володимир Путін та його оточення. І не треба їм заважати.