Розкол в Помісній церкві - головне завдання Росії

1. Навіть без підтримки патріарха Філарета митрополит Епіфаній мав широку підтримку серед єпископату УПЦ КП. Відкритий стиль управління, відсутність компромату на нього, вміння працювати командно - все це були риси, завдяки яким єпископат УПЦ КП більшістю в три четверті в принципі підтримував м.Епіфанія незалежно від позиції п.Філарета. Я особисто знав про наявність партії більшості навколо м.Епіфанія з 2014 року, тим більше це не було секретом в самій УПЦ КП.

2. На соборі п.Філарет боровся за м. Епіфанія як предстоятеля виходячи з власного розуміння блага церкви. А саме, якби був обраний м.Михаїл (що малоймовірно, оскільки він міг набрати серед єпископів УПЦ КП максимум третину голосів), то авторитарний стиль всім би не сподобався. м.Михаїл був би на своєму місці, якби в ПЦУ було створено сильну посаду керуючого справами (за взірцем УПЦ МП), він міг би розвивати церкву значно більшими темпами, але саме при предстоятельстві більш м'якої влади м.Епіфанія. Якби був обраний м.Симеон, то керувало б його оточення - чого п.Філарет страшно не хотів та доклав усіх зусиль, що єпископат від УПЦ МП був у такому складі, щоб їм не вистачало голосів. Але боротьба м.Епіфанія та м.Михаїла давала б м.Симеону та його оточенню шанси очолити єдину церкву, а цього п.Філарет не хотів допустити категорично - звідси і затягування справи із початком собору.

3. Патріарх Філарет залишається почесним патріархом хоча він де факто «екс-митрополит Київський». Почесний патріарх - це не предстоятель. Його канонічне становище - постійний член Синоду, один із багатьох, не більше.

4. Його підтримка - це архієреї, чиє служіння здійснюється на території РФ і які, хочемо чи цього чи не хочемо, змушені взаємодіяти з РФ.

5. Завданням номер 1 для РФ та РПЦ є розкол ПЦУ, оскільки вони мають підтвердити власну тезу про те, що якщо відбудеться об'єднання, то воно завершиться ще більшим роз'єднанням. РФ та РПЦ дуже здивовані тим фактом, що на місцях йде повне братання вірних УПЦ КП та УАПЦ, а також приєднаних вірних УПЦ МП - для них є відкриттям, що минулі партійні ідентичності залишилися давно у минулому і є взаємна радість об'єднання. У цих умовах знову кинути на кон претензії патріарха Філарета - цілком закономірний хід.

6. Дискусія про статус п.Філарета покликана відволікти усіх від значно важливішої дискусії про зусилля інших помісних православних церков щодо поєднання ПЦУ та УПЦ МП в єдину церкву, які зараз Москва обіцяє автокефалію. Саме ця політика є головною проблемою. Для України ПЦУ - це проукраїнська та універсалістська церква. УПЦ МП - це проросійська церква, яка декларує власний універсалізм. Для православних інших помісних церков боротьба різних православних ідентичностей в Україні є чимось незрозумілим, і усі вони бажали б того, що помісна церква єднала усіх. Тому запрошення від п.Варфоломія до м.Онуфрія прийти на об'єднавчий собор та виставляти власну кандидатуру на предстоятеля не було тролінгом. Чому б ні? - така вже церковна логіка, де національні орієнтації вторинні. Помісна церква єднає усіх, якими б не були їх розрізнення.

7. Чи готова ПЦУ до участі в дискусіях навколо загальноправославного єднання в Україні? В цілому готова, тут скоріше УПЦ МП нічого пред'являти, оскільки УПЦ МП - це єпархії РПЦ на території України, які ходять під загрозою анафеми через непослух п.Варфоломію.

8. Московський патріархат так роздуває тему, що по Україні збереться Всеправослана нарада, що забуваються кілька речей: а) така Нарада - це давня вимога українських тоді «розкольників» та УПЦ МП м.Володимира; б) така нарада вигідна Україні, оскільки це механізм примусу УПЦ МП до єднання із ПЦУ; в) така нарада може зібратися як легітимна виключно під головування Вселенського патріарха; г) така нарада насправді скоріше за все входить у плани Вселенського патріарха, але поки що він чекає ще більшої готовності до поступок і до дискусій по суті проблем, які мають обговорюватися на Нарадах. Цілком можливо, що п.Варфоломій приведе ситуацію до того, що нарада стане кроком до наступного Всеправославного собору, на якому навіть будуть змушені брати участь росіяни і проведення якого слід чекати згідно з рішеннями собору 2016 року у проміжку від 2021 до 2013 року. За цих умов головне - зберігати спокій та не давати приводу для критики.

9. Претензії патріарха Філарета - це як раз привід для критики. У наявність усних домовленостей не вірить ніхто, в цілому всі помісні церкви з полегшенням дивилися б на ПЦУ, якби з боку її середовища не звучали заяви «ми домовлялися систематично порушувати статут» і тому подібне. Можливо Україна - це творчий хаос, але православні церкви до такого не звикли.

10. І нарешті головне - усні домовленості - ніщо, навіть якби вони були. Наприклад, п. Кирило перед власним обранням обіцяв єпископату УПЦ МП автокефалію, коли його обрали сказав що його неправильно зрозуміли та «закрутив гайки». Усі усні домовленості, коли вони були - нічого не були варті. Ну а тим більше вони нічого не варті, коли їх не було, і їх видумають на ходу.