Катастрофа в Калинівці: вибух, якого чекали

27 вересня о 22:00 на 48-му арсеналі ЗСУ в селі Калинівка Вінницької області пролунали вибухи, що призвели до знищення десятків тисяч тонн снарядів на одному з найбільших сховищ боєприпасів в Україні. 

Ця катастрофа стала третім вибухом складу боєприпасів у 2017 р. і шостою спробою підриву складів боєприпасів за останні три роки війни.

Значення 48-го арсеналу та оцінка збитків

48-й арсенал Збройних сил розміщений у густонаселеному районі в с. Калинівка, за 30 км від Вінниці, і з усіх боків оточений селами та приватними будинками. Арсенал входив до трійки найбільших баз зберігання боєприпасів в Україні, поряд із Балаклією в Харківській та Цвітохою у Хмельницькій областях. Першою за значенням була Балаклія, майже повністю знищена в березні 2017 р. 

Згідно із заявою міністра оборони Степана Полторака, в Калинівці розміщувалися близько 83 тис. тонн боєприпасів, у тому числі 68 тис. тонн снаряджених, решта — у вигляді розібраних компонентів.

Вибухнуло, за офіційними даними МО, близько 30% наявних боєприпасів. Однак 29 вересня Міністерство оборони наддало в Адміністрацію президента інформацію про знищення більшої кількості снарядів. На даний час заявлено знищення 32 тис. тонн снарядів, у тому числі 21 тис. тонн танкових снарядів 125 мм. 

Секретар комітету ВР з питань безпеки і оборони Іван Вінник, член державної комісії з експортного контролю озброєнь, посилаючись на свої джерела в Міністерстві оборони, заявив, що реальні втрати від катастрофи в Калинівці становлять 40 тис. тонн боєприпасів.

Певна річ, що саме вибухнуло на відкритих майданчиках — для противника і наших союзників не є таємницею.

Багато це чи мало — втратити 32 тис. тонн боєприпасів?

Для порівняння: з арсеналу Калинівка за чотири роки війни (2014—2017 рр.) було поставлено на фронт і бойову підготовку армії близько 24 тис. тонн боєприпасів. Тобто, навіть за мінімальними оцінками, збитки від вибуху перевищують весь обсяг поставок снарядів і мін з арсеналу за чотири роки війни. Це величезна цифра, адже знищені снаряди з Калинівки в умовах Мінських обмежень могли б закрити потреби всього фронту АТО, а також усі потреби в боєприпасах для бойової підготовки армії.

Що підірвано, і яка вартість знищених боєприпасів? Міністерство оборони та його піарники поширюють інформацію, що знищено снаряди, які підлягали утилізації і не становили реальної цінності.

Ця інформація абсолютно недостовірна й дискредитує державу. Соромно, що державні діячі вводять такими заявами в оману власний народ. Оскільки противник чудово знає обстановку на відкритих базах зберігання і має інформацію про номенклатуру.

Боєприпаси насправді — величезна цінність, оскільки виробництва нових снарядів в Україні немає, закупівлі за кордоном, у зв'язку з високою вартістю, майже не проводяться. В Україні налагоджено ремонт і переснарядження старих снарядів та мін. Крім того, Україна для поповнення державного бюджету передає партії неснаряджених снарядів на експорт — за офіційними контрактами, контрольованими нашими західними союзниками, — що приносить значні доходи державному бюджетові і спрямовується на потреби Міністерства оборони.

За даними джерел, на складі в Калинівці основні втрати становлять 125 мм танкові снаряди, 122 мм реактивні снаряди РСЗВ БМ-21 «Град», 122 мм гаубичні снаряди, 82 і 120 мм міни для мінометів. Знищені сотні тисяч снарядів цих типів — одні з найбільш затребуваних у армії. Снарядів цих знищувати ніхто не планував, вони були або в готовому до застосування стані, або підлягали ремонту.

Завдяки щасливій випадковості, не вибухнули і вціліли сховища особливо цінних 152 мм гаубичних снарядів і 220 мм реактивних снарядів РСЗВ БМ-27 «Ураган».

Велику цінність мають не лише готові до застосування снаряди, а й їх компоненти, що оброблялися в ремонтному цеху на території бази. Причому ця цінність не тільки військова, а й комерційна.

Один кілограм збройової вибухової речовини тротил на світовому ринку коштує близько 20 дол. 

Один кілограм гексогену — близько 40 дол. 

Один кілограм октогену — близько 140—150 дол. 

Свою вартість мають і капсюлі (навіть старі, які можна відремонтувати), і корпуси снарядів. 

Що вже й казати про цінні метали, — масштабне розкрадання особливо цінних латунних гільз на складах було причиною багатьох скандалів за роки незалежності. Ці гільзи мають високу ціну навіть як металобрухт, не кажучи вже про те, що це — ліквідний експортний товар, і продати його значно вигідніше, ніж знищувати.

Згідно із заявою І.Вінника, збитки від втрати боєприпасів становлять не менше 800 млн. дол. 

Як можна перевірити цю цифру? За даними джерел, вартість однієї тисячі тонн старих радянських боєприпасів 3—4 категорії, що потребують ремонту й переспорядження, на світовому ринку озброєнь, за мінімальними оцінками, становить від 15 до 30 млн дол. 

Україна навіть під час війни експортує такі боєприпаси для поповнення військового бюджету. Якщо взяти їхню вартість за мінімальними розцінками, то 27 тис. тонн, заявлених Міноборони, — це не менше 400 млн дол. Неофіційні оцінки збитків — 40 тис. тонн — означають, що вартість втрачених боєприпасів (без урахування руйнувань інфраструктури військової бази та прилеглих територій) становить не менше 600 млн дол.

Певна річ, якщо рахувати не за реальною ринковою, а за залишковою вартістю списання, то (як і у випадку з Балаклією) збитки можна намалювати значно менші. Але все це далеке від реалій збройового бізнесу і стану забезпечення армії боєприпасами.

Значно сумніша картина, якщо порахувати збитки інакше: а скільки коштуватиме Україні закупівля нових боєприпасів зазначених калібрів на світовому ринку? Адже, крім нас, таких постачальників небагато, і насамперед це — РФ, з якою ми зброєю не торгуємо. 

Отож, якщо купувати снаряди в інших, неросійських постачальників, ціна на аналогічну колосальну партію снарядів була б на порядок вищою.

Багато це чи мало — 600 млн дол. збитків? Це понад 25% загального бюджету Міноборони на 2017-й рік.

Навіть в умовах заборони на застосування важких озброєнь на фронті ці боєприпаси могли забезпечити всі запити на бойову підготовку ЗСУ протягом кількох років. Адже на стрільби бойовими снарядами у ЗСУ встановлено дуже жорсткі ліміти. На бойову підготовку артилеристів, танкістів і курсантів військових училищ виділяється мінімальна кількість снарядів, стрільби проводяться не часто, запроваджений вкрай жорсткий режим економії, що шкодить боєздатності військ і не дозволяє підтримувати високий рівень володіння бойовою технікою. І тепер, після бездарної втрати величезної кількості снарядів, норми на забезпечення бойової підготовки, безперечно, будуть урізані ще більше.

У таких умовах неуважність до проблеми зберігання боєприпасів — не просто недбальство, це — заподіяння збитків обороноздатності країни, підрив ключового елементу військового потенціалу під час війни. 

Після катастрофи в Балаклії катастрофа в Калинівці — надто серйозна проблема, щоб її можна було просто забалакати й залишити без наслідків. Ми зазнали непоправних втрат — і не тільки тому, що ворог підступний і хитрий, а тому, що арсенал у Калинівці на четвертому році війни перебував у такому жалюгідному стані, що не міг уберегтися ні від диверсії, ні від нещасного випадку. І якщо ніхто за ці страшні провали не відповість — до чого тоді взагалі відповідальність державних діячів та воєначальників? 

Чому вибухнув арсенал у Калинівці?

Після катастрофи в Балаклії було очевидно, що наступний підрив може статися саме в Калинівці: адже тут більшість місць зберігання, як і в Балаклії, уразливі — розміщені відкрито (на землі) й максимально уразливі. Після знищення арсеналу в Балаклії Калинівка залишилася найбільшим арсеналом зберігання. І всім військовим фахівцям було зрозуміло, що він може стати привабливою мішенню для російських диверсій.

Відтак, на арсеналі розпочалися перевірки, і глибину проблем було розкрито ще до вибуху. 

Нам  вдалося отримати дані про стан 48-го арсеналу в Калинівці. Із квітня по червень 2017-го чотири перевірки арсеналу провели комісії адміністрації президента, Головна інспекція міністерства оборони і Центрального Ракетно-артилерійського управління. 

Наведені тут факти про стан арсеналу — з офіційних документів. 

Загальна площа території 48-го арсеналу — близько 1200 га.

Снаряди розміщувалися на території всередині охоронюваного периметра протяжністю 10 км 450 м. Арсенал перебуває в густонаселеному районі, і ефективно контролювати пересування людей навколо бази та в разі проникнення їх усередину периметра було неможливо. Однак «периметр» — досить умовна назва. Згідно з офіційними висновками, навіть мінімальні умови безпеки арсеналу не були забезпечені. 

Ось список ключових недоліків, що наочно демонструє, наскільки жалюгідним був стан безпеки і охорони арсеналу, встановлений перевірками:

1. Боєприпаси розміщувалися на 174 об'єктах зберігання. З них 141 місце зберігання потребувало проведення робіт з обвалування та дообвалування. Тобто більшість боєприпасів зберігалися на відкритих наземних майданчиках, погано захищених від детонації і розльоту боєприпасів. Особливу загрозу становило розміщення боєприпасів на відкритих майданчиках зберігання, — 59 таких майданчиків взагалі не мали жодного захисту, саме вони здетонували під час вибухів насамперед.
2. Комісія адміністрації президента відзначила особливу уразливість шести майданчиків відкритого зберігання, які впритул прилягали до периметра охорони, не мали обвалування, добре виднілися й легко могли бути обстріляні та знищені з-за меж периметра.
3. Найбільшою загрозою комісії позначили умови зберігання 122 мм реактивних снарядів БМ-21 «Гради» з маршовими двигунами, які на випадок вибуху дають найбільший розліт і викликають детонацію та ураження прилеглих територій. Розміщення боєприпасів на технічній території було оцінене як безсистемне. Укриті аркові сховища використовувалися нераціонально — для зберігання боєприпасів, які становлять меншу загрозу, ніж «Гради». Були виявлені порожні обваловані майданчики, тоді як ракети «Градів» розміщувалися на відкритих майданчиках. 
4. 73 відкритих майданчики зберігання не мали дашка й укриття від атаки безпілотників згори. 
5. Більша частина території арсеналу містилася в лісі. Технічна територія і 50-метрова зона контролю, що прилягала до периметра охорони, заросли чагарником, деревами, буреломом і практично не проглядалися й не контролювалися. У результаті, до периметра було легко непомітно наблизитися, пройти через нього, використовуючи дерева й чагарник. Що й траплялося досить часто. 
6. Зовнішня огорожа (там, де вона була) не мала дашка й легко долалася в будь-якому місці. Близько 5 км «периметра» взагалі не огорожені, а решта мала досить умовну огорожу, яку неодноразово розривали дикі тварини, що живуть у лісі навколо бази. На базі нерідко можна було зустріти кабана або лося.
7. Системи відеоспостереження і раннього виявлення надзвичайних ситуацій — немає. 
8. Сигнальної апаратури вздовж охоронного периметра, яка б вказувала на місце прориву порушників, — немає.
9. На всіх 185 об'єктах бази не було системи пожежної сигналізації.
10. Спостережна вишка була в абсолютно непридатному стані й закрита для експлуатації. Нову вишку встановити не встигли — її тільки привезли й забетонували фундамент. 
11. 80% ящиків, у яких зберігалися танкові й артилерійські снаряди, прогнили і «втратили механічну міцність», оскільки впродовж багатьох років перебували на відкритих майданчиках, ніяк не захищених від впливу снігу та дощів. 
12. На одному з майданчиків відкритого зберігання розміщено освітлювальні й запалювальні снаряди у штатній дерев'яній тарі, що категорично заборонено нормами безпеки. До вибуху складів у захищене сховище встигли перенести не більше 50% цих снарядів.

Міністерство оборони і Генеральний штаб нині стверджують, що головною проблемою безпеки 48-го арсеналу є відсутність необхідного фінансування. Це неправда. Начальник 48-го арсеналу полковник Батюк у своїх відповідях на зазначені перевірками недоліки ключовою проблемою відсутності багатьох заходів безпеки і порушення правил зберігання називав не фінансування — а проблему нестачі особового складу!

Про це військове командування не говорить, оскільки неукомплектованість проводилася за наказом Генерального штабу, і таким чином — це пряма відповідальність конкретних військових керівників.

Так, проект обвалування всіх місць зберігання та всіх майданчиків було розраховано на 384 млн грн. А 2017-го, після Балаклеї, база отримала лише 16 млн, плюс ще 9 мали зайти до кінця року. Але більшість робіт з будівництва простих польових укриттів можна було за чотири роки війни здійснити й силами інженерної техніки та особового складу. Адже не пересічний об'єкт — а ключовий, стратегічний, це арсенал прямого підпорядкування Центрального ракетно-артилерійського управління!

Але ні інженерної техніки, ні необхідний особовий склад на арсенал не спрямували.

Людський фактор

На найбільшому арсеналі з периметром охорони в 10,5 км, перебував такий особовий склад:

1. Для охорони і несення внутрішньої служби було задіяно 63 особи, в тому числі 40 військовослужбовців і 23 співробітники воєнізованої охорони.
2. Для ведення виробничої діяльності з ремонту боєприпасів — 3 військовослужбовці і 33 працівники ЗСУ.
3. Для ведення операційно-складської діяльності — 25 військовослужбовців.
4. Пожежна охорона — 8 військовослужбовців.

Ця кількість людей значно менша, ніж необхідно для нормального життєзабезпечення та безпеки арсеналу.

Як можна силами 63 людей нести службу з охорони зовнішнього периметра та внутрішніх патрулів і варт? Це неможливо.

У момент початку вибухів на території бази, за заявою головного військового прокурора А.Матіоса перебувало лише 17 співробітників воєнізованої охорони — літніх людей віком за 50 років. Вони, не маючи жодних технічних засобів спостереження, мали забезпечити безпеку 10,5-кілометрового периметра і території у 1200 гектарів. Зрозуміло, контроль і охорона такими силами давно перетворилися на імітацію служби.

Основною проблемою, чому силами особового складу не було переміщено реактивні снаряди, не було розчищено чагарники і бурелом по периметру, не було обладнано найпростіші укриття на відкритих майданчиках, була нестача особового складу.

Згідно з директивою начальника Генштабу ЗСУ Віктора Муженка від 7 лютого 2017 року Д-05 про визначення лімітів облікової чисельності та заходів щодо укомплектування ЗСУ 2017 року, було встановлено заборону на призов на військову службу за контрактом до військових частин Озброєння ЗСУ.

Ця директива не дозволяла укомплектувати охорону арсеналу.

Дійшло до абсурду. Після вибуху на арсеналі в Балаклії Генштаб прийняв 29 травня 2017 року план переміщення боєприпасів на військових арсеналах №2045, який регламентував порядок розміщення снарядів, ракет і мін, щоб у разі вибуху уникнути детонації великого числа боєприпасів у одному місці, і щоб виключити розлітання у бік населених пунктів. Але виконати цей план у короткий термін не вдалося, оскільки раніше діяла директива, яка не дозволяла набрати необхідний особовий склад для здійснення цих переміщень і робіт із захисту боєприпасів!

І нікому у військовому командуванні цей парадокс не видався дивним. І хоча про брак особового складу начальник арсеналу писав в усі інспекції та комісії, зокрема в комісії самого Генштабу, ці заяви жодної реакції і жодного інтересу у начальника Генштабу не викликали.

Після катастрофи в Балаклії для захисту від нападів з землі і з повітря на арсеналі було встановлено кілька установок ЗУ—23. Оскільки вони не мали радіолокаційного наведення, цінність їх у боротьбі з повітряними цілями вночі була нульовою, вони могли допомогти відбити тільки напад диверсантів з землі. Але бойова цінність була знижена ще більше, оскільки через директиви НГШ на найбільшій базі зберігання не можна призначити жодного командира зенітно-артилерійських взводів!

Ситуацію посилило ще одне рішення начальника Генштабу. Через великий некомплект особового складу в бойових частинах у зоні АТО керівництво ГШ вдалося до ганебної практики прикомандировування особового складу тилових частин, в тому числі з підрозділів озброєння ЗСУ, в інші бойові частини як піхоти і танкістів.

Ключові роботи з безпеки на 48-му арсеналі мали виконувати 25 фахівців з операційно-складської діяльності. Але в наявності було лише 12 осіб, 13 були на рік відряджені в АТО!

Числиться такелажник у одній частині, а служить в інший і за іншою спеціальністю. Це повний абсурд з погляду несення служби. У бойові частини передаються непідготовлені, невмотивовані люди, ніяк не пов'язані з частиною, які знають, що вони тут — тимчасові виконавці, а арсенали озброєння залишаються без підготовлених фахівців...

Навіщо, виникає питання?

Через провал плану комплектування контрактниками гра в прикомандированих дозволяє зімітувати виконання плану з призову контрактників. Генштаб рапортує президенту про поповнення бойових частин, куди зараховуються прикомандировані тиловики, і водночас — про укомплектованість частин забезпечення! Таким чином створено схему подвійної бухгалтерії, що використовує «мертві душі», які допомагають імітувати виконання плану. Одні й ті самі прикомандировані числяться в різних списках особового складу.

Зрозуміло, не маючи людей, командування арсеналу не могло виконати план переміщення, написаний Генштабом, саме це призвело до повної детонації, вибухів на всіх відкритих місцях зберігання боєприпасів, які нічим не були захищені. Треба віддати належне: особовий склад бази загалом встиг виконати до 26 вересня одну з важливих частин плану переміщення — розгорнув реактивні снаряди в напрямку незаселеного поля поблизу арсеналу. Якби цю вимогу управління живучості арсеналів Генштабу не було виконано, наслідки розльоту тисяч підірваних «Градів» для навколишніх сіл були б куди страшнішими.

Пощастило

Фахівці з живучості арсеналів ЗСУ говорять, що розворот бойових частин на незаселену територію і розміщення складів у дубовому лісі врятувало від трагедії, яка за масштабом перевершила б Балаклею.

Від великих жертв просто врятувало диво.

Не здетонували розміщені в найпростіших сховищах 152 мм гаубичні снаряди і 
220 мм ракети РСЗВ «Ураган».

У результаті вибуху різні пошкодження отримали близько 2 тисяч будинків, але лише 12 з них виявилися зруйнованими повністю. У результаті вибуху постраждала тільки одна людина — місцева жителька дістала серйозні поранення від вибухової хвилі. Ще одна жінка травмувалася — пошкодила ногу в ході евакуації.

Від більших жертв урятувала неймовірна самоорганізація громадян. Не було жодного оповіщення про обстановку, не було жодного попередження, перше повідомлення про вибух було тільки о 23 годині, за годину після початку вибухів, і попри це самостійно і за допомогою багатьох сотень волонтерів було врятовано понад 20 тисяч людей. Оперативно спрацювали підрозділи цивільної оборони, поліції, Нацгвардії, які за три години після початку вибухів евакуювали більшість людей за межі 5-кілометрової зони.

Реакція громадянського суспільства вразила очевидців своїм масштабом і рівнем самоорганізаціі. Однак слід відзначити швидкі та комплексні заходи евакуації, вжиті державними і силовими структурами Вінницької області.

Диверсія чи недбалість?

Напевно встановити причини катастрофи навряд чи буде можливо. Головний військовий прокурор Матіос вважає, що жодних ознак диверсії немає, причина — в недбалості. Антитерористичні навчання СБУ, які почались у день вибухів 26 вересня, не були пов'язані з пошуком диверсантів на базі. На наш погляд, версія диверсії більш ймовірна. І її так швидко відкидати не можна.

Але, в будь-якому разі, передумови для катастрофи створені не ворогом, а самим військовим командуванням, яке не використало чотири роки для забезпечення елементарних умов безпеки, ним же й встановлених! Якби Генштаб виконував бодай свої власні інструкції, наслідки вибухів були б на порядок меншими.

Найближчим часом керівництво країни планує розглянути проблему безпеки арсеналів і складів боєприпасів на спеціальному засіданні РНБО. В України залишилося всього 12 арсеналів, менших за розміром, ніж Балаклія та Калинівка, і їх збереження — одне з ключових питань безпеки країни.