Булінг, агресія і примус точно не сприятимуть вивченню укранської мови

Я народився у Кривому Розі, в російськомовній сім’ї. Пішов до школи за шість років до здобуття Україною незалежності. Я завжди з теплотою згадую шкільні та університетські роки, що подарували мені кохану дружину, вірних друзів, дали знання та вміння.

І була тільки одна річ, яку з часом я усвідомив та про яку жалкував, – у ці роки мені не випало щастя й можливості добре вивчати рідну українську мову. Вивчати так, щоб не лише розуміти, а й спілкуватися нею. Вільно та правильно. Не нагадуючи при цьому одного колишнього Прем’єр-міністра.

Та з іншого боку, в усьому цьому є й позитив. Бо опановувати українську в дорослому віці – це неймовірні емоції. Це ніби вперше в житті підкорити гірську вершину й затамувати подих від краси навкруги. Ніби вперше побачити найкращі світові полотна, почути найкращу музику, відвівати легендарні місця нашої планети. І я по-доброму заздрю всім, у кого ці відчуття попереду.

Є чимало наших громадян, які змалечку чули материнські колискові іншою мовою. Які промовляли свої перші слова, навчалися, освідчувались у коханні іншою мовою. Які в побуті спілкуються російською, угорською, кримськотатарською, румунською, вірменською, болгарською та багатьма іншими мовами.

Чи значить це, що вони не люблять або не поважають українську? Ні. Чи значить це, що вони не патріоти України? Ні. І, на відміну від політичних трибун та студій ток-шоу, в окопах на передовій, серед наших героїв, що з 2014 року захищають Україну, мовного поділу не виникає. Так само як і серед наших лікарів, які сьогодні мужньо протидіють коронавірусу, рятуючи життя людей.

Всі ми однаково кладемо правицю на серце, коли лунає «Ще не вмерла…». А коли чуємо «Ти признайся мені…», неодмінно підхоплюємо: «Звідки в тебе ці чари…» Всі ми захоплюємося силою рядків Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стуса, Василя Симоненка, Ліни Костенко та багатьох інших велетнів українського слова.

Є чимало громадян, які з багатьох причин не могли й поки що не опанували українську мову.

Але булінг, агресія, примус – точно не сприятимуть її вивченню.

Давайте сьогодні, в День української писемності та мови, зробимо одну корисну річ. Майже в кожного з нас є друг, товариш або колега, якому не пощастило володіти українською. Станьте для них провідником у цей світ, покажіть їм скарб українського слова, порадьте улюбленого українського письменника або поета.

Закохайте їх в українську мову!

Вона має бути мовою єднання, братерства, щирості, добра, свободи, поваги та любові одне до одного. Адже вона – найпрекрасніша у світі!

З Днем української писемності та мови!