Герой дня – Іван Піддубний. Історія українського чемпіона чемпіонів

Сьогодні, 8 жовтня, виповнюєтья 150 років відомому на весь світ українському спортсмену-борцю Івану Піддубному.

Український велет народився на Черкащині у с. Красенівці 8 жовтня 1871 року. Уперше Піддубний вийшов на килим цирку у Кафі. Йому тоді було 27 років.

Піддубний виступав у київському цирку, захопився класичною французькою боротьбою; об’їхав із гастролями багато міст України, Поволжя, Кавказу, Сибіру.

Вступив до Петербурзького атлетичного товариства, брав участь у чемпіонаті світу в Парижі, де програв Раулю ле Буше, який вдався до заборонених прийомів. Наступного року на Міжнародному чемпіонаті в Москві блискуче переміг Рауля де Буше. За чотири роки шість разів ставав чемпіоном світу з боротьби. 28 грудня 1905 року у Парижі Іван Піддубний вперше завоював звання чемпіона світу з класичної боротьби, потім Італія, Алжир, Бельгія, Німеччина. Чемпіону чемпіонів не раз пропонували замовні матчі, але силач відмовлявся.

У 1906 – 1907 рр. в Галичині відбулися спортивні змагання, на які запросили Івана Піддубного. Він переміг усіх силачів-гвардійців. Великий князь Микола Миколайович запитав борця, який орден він бажав би отримати від царя.

Після цього Іван Піддубний поїхав до рідного села, одружився з красунею-акторкою Антоніною Квітко-Фоменко, купив 200 га землі, невеликий будинок і зайнявся сільським господарством. Через три роки розорився, тому пішов на килим. У 1919 р. в Одесі Антоніна кинула чоловіка й поїхала з денікінським офіцером, прихопивши два пуди золотих нагород Івана.

Великий спорт знову покликав атлета. За 40 років Піддубний не програв жодного чемпіоната, побував у гастролях за кордоном у 50 містах, 14 країнах.

У 1939 році Іван Максимович удостоївся звання «Заслужений артист РРФСР». Піддубний не залишав спорту, дотримувався режиму тренування, завжди був чесним і справедливим у двобоях.

З 1922 року Піддубний одружився вдруге з вдовою Марією Машоніною, молодшою за Івана на дев’ять років. Нарешті у нього була справжня родина, власний будинок у Єйську, над канапою портрет Шевченка, на полиці різні видання «Кобзаря». На запитання, навіщо йому стільки, він відповідав:

1937 року Івана Максимовича злапало НКВС у Ростові, як він казав «за паспорт». Піддубний отримав паспорт, у якому прізвище записано через «о», написано «русский». Борець власноруч написав «І» замість «о», «українець» замість «русский». Піддубного довго допитували із застосуванням електропаяльника, вимагали адреси закордонних банків і номери рахунків. НКВС було відомо, що, гастролюючи в США, 57-річний українець удостоївся звання переможця конкурсу чоловічої краси та нагороди у півмільйона доларів. Та не знали в СРСР, що умовою отримання нагороди було прийняття громадянства США, від чого Піддубний відмовився.

8 серпня 1949 р. у Єйську від голоду помер чемпіон чемпіонів.

Google відзначає 150-річчя з дня народження українського силача, шестиразового чемпіона світу з боротьби Івана Піддубного яскравим анімованим дудлом.

У цей день, 8 жовтня, також:

• 1884 р. у Тернополі побачив світ Рудницький Юрій Львович, історичний романіст Юліан Опільський.
• 1916 р. в Умані народився Олекса Булавицький, учень Федора Кричевського, український живописець-пейзажист.
• 1917 р. у м. Харків помер 62-річний Сергій Васильківський – найбільший художник України. Залишив майже 3000 робіт, півтори тисячі з них передав Харківському художньому музею.
• 1938 р. за вироком особливої трійки УНКВС у Харківській області розстріляний 60-річний Гнат Хоткевич. Український письменник, бандурист, композитор виявився «німецьким шпигуном», звинувачений в «участі у контрреволюційній організації».
• 1941 р. Котлас, Архангельська область, у концтаборі загинув 57-річний Остап Луцький — поет-«молодомузівець». Український військовий, ад'ютант Василя Вишиваного, член польських сейму (1928–1935) та сенату (1935—1939). Після пацифікації звернувся до українців: «Ми не каліки, щоб світові наставляти наші рани і просити милостині… вертайтесь, продовжуйте працю…» Чоловік Орисі Степанівни Смаль-Стоцької, батько літературознавця Юрія Луцького.