«Усі змирилися з тим, що він є цеглиною, без якої обвалиться вся нинішня, хай і недолуга, конструкція влади»
Історія з затриманням сина міністра внутрішніх справ Арсена Авакова Олександра ще раз продемонструвала, що реальний статус Арсена Борисовича в нинішній вертикалі влади виходить далеко за межі міністерського. На боці міністра – вплив на поліцію та Нацгвардію, які він не забарився використати під час обшуків детективами НАБУ помешкання його сина в Харкові, вплив на частину ветеранів АТО, які перебували в залі суду під час обрання запобіжного заходу Олександру Авакову, на колишній батальйон «Азов», який зараз переформатувався у «Національний корпус» і, нарешті, контроль над фракцією «Народного фронту» в парламенті, без голосів якої фактично унеможливлене прийняття будь-яких рішень.
Можна скільки завгодно гадати, чи Спеціалізована антикорупційна прокуратура узгодила підозру Авакову-молодшому після «відмашки» з Банкової, чи діяла самостійно, але історію з рюкзаками, в першу чергу, розглядали як елемент перманентної війни норовливого міністра з Адміністрацією президента. Аваков навіть був змушений писати на своїй сторінці в Facebook: «Коментаторам моїх відносин з Президентом – перейдіть зі світу фантазій в реальність – це не кіно і не гра. Не потрібно перекручувань і спекуляцій. А то як начитаєшся, то і «Картковий будиночок» дивитися далі не треба – ви розписуєте крутіше!».
Власне, розмови про натягнуті відносини з Порошенком Авакову доводиться спростовувати не вперше. Зовсім нещодавно міністр, нібито після сварки з президентом через пасивну поведінку поліції під час розміщення наметів протестувальниками під Верховною Радою, заявляв: «Ніякого конфлікту з президентом я не маю. Ми цілком дружньо зідзвонюємося, наші відносини цілком дружні і, я б сказав, товариські».
Причому найближчий соратник міністра Антон Геращенко перед цим запевняв в абсолютно протилежному. Депутат проговорився, що у Авакова з Порошенком конфлікт ще відтоді, як Петро Олексійович став президентом. Позбутися Авакова, який очолює МВС вже нечувано довгі, як для цієї влади, три роки, означало б для глави держави реалізацію ідеї фікс – нарешті повністю замкнути на себе силовий блок. Але у «Народному фронті», який є партійним «дахом» міністра, ще одного такого подарунка (першим була відставка прем’єра Яценюка) президенту робити вже не збираються. І устами нардепа Миколи Княжицького аж надто жорстко відреагували на тиск на свого головного міністра, нагадавши Порошенку всі «гріхи» – і те, що він став президентом через «Віденську змову» з Фірташем та Льовочкіним, і його прихід до влади за сприяння Росії. Власне, ніякої Америки Княжицький не відкрив, в тому числі, і про компромісність фігури Порошенка для Кремля – не дарма головний дипломат Путіна Сергій Лавров свого часу називав Петра Олексійовича «найкращим шансом українського народу». Але привід і тон, з яким соратники з коаліції накинулись на президента, продемонстрували, що Аваков – «священна корова» для Яценюка і Ко.
Після відставки Арсенія Яценюка саме Аваков, як він сам зізнавався, є своєрідним «старшим серед міністрів з квоти «Народного фронту». Враховуючи, що Арсен Борисович контролює величезний силовий ресурс і підтримує парамілітарні формування, його реальну вагу порівнюють із прем’єрською. Без «візи» Авакова, який входить до вузької стратегічної групи перших осіб держави, не ухвалюються важливі рішення.
На чому ж ґрунтується такий вплив міністра і як він з харківського бізнесмена перетворився на одну з ключових фігур в державі, розбирався «Главком».
Ставка на «помаранчевих»
Вірменин Аваков народився в сім’ї військового в столиці Азербайджану, але практично все життя прожив в Україні. Після завершення харківського «політеху» працював інженером, а в буремні 90-ті виявив в собі комерційну жилку: застував АТ «Інвестор», яке згодом стало основою його бізнес-імперії, створив банк «Базис». Справи йшли непогано, портфель молодого бізнесмена поповнювався новими активами. У політику він пішов лише в 2002-му році, коли очолив виконком Харківської міськради.
«Насправді до Помаранчевої революції він не «світився», – згадує харківський журналіст та активіст Євромайдану Володимир Чистілін. – Займався бізнесом і медіа, на пару з Геннадієм Кернесом (нині мер Харкова – «Главком») вони купили популярний у Харкові «7 канал». Коли Євген Кушнарьов (покійний губернатор Харківської області в 2000–2004-х рр. – «Главком») перед президентськими виборами 2004-го сказав усім банкірам скинутись по п’ять мільйонів на передвиборчу кампанію Януковича, Аваков цього з якихось причин зробити не захотів. Хоча вони були достатньо близькі з Кушнарьовим, але під час революції опинились по різні сторони барикад».
Аваков із його медіаресурсами тоді зробив сміливу ставку на Ющенка і не прогадав. Помаранчеві ідеї були, м’яко кажучи, не дуже популярні на Харківщині, і навіть у «третьому турі» Ющенко взяв тут лише 26%. Але Аваков, який був у регіоні «головним з питань Майдану», зумів пробитись до найближчого оточення Ющенка – знайшов підходи до Петра Ющенка – брата нового президента. У того на той момент були свої інтереси в Харкові. Саме завдяки цьому Арсен Борисович виграв конкуренцію у впливового на той момент Володимира Філенка і очолив Харківську обладміністрацію. У кріслі керівника однієї з найпотужніших областей Аваков засидівся аж до наступних президентських виборів. Йому це вдалось, незважаючи на те, що їхні політичні шляхи з Ющенком розійшлися раніше.
На ґрунті Майдану Аваков познайомився і з Антоном Геращенком, зробивши його головою Красноградської райадміністрації. На всю країну Геращенко став відомим лише через 10 років, коли став радником міністра, а потім і нардепом.
Політолог Володимир Фесенко розповідає, як на початку 2005-го року тодішній мер Харкова Володимир Шумілкін буквально за руку привів Авакова, якого він радив на посаду губернатора. «Аваков був тоді немаленьким підприємцем, але фігурою, далекою від політики, – згадує Фесенко. – Ніхто особливо його не знав, а помаранчеві шарфики в той час навіть Кернес одягав. З подачі Шумілкіна він став губернатором і почав проявляти свої таланти «вміти дружити», зійшовся зі старшим братом Ющенка». Недаремно заступником Авакова в обласній адміністрації став президентський племінник Ярослав, з яким вони працювали в обласному виборчому штабі Ющенка.
Юля та Італія
Губернаторський період Авакова запам’ятався конфліктом з «регіональною» парочкою Добкін–Кернес. Добкін, якого нині позбавили недоторканності, категорично відмовився говорити з «Главкомом» про свої стосунки з Аваковим. «Не хочу говорити про цю людину. Так і напишіть», - попросив депутат. А ось Кернес, навпаки, ледь не в усіх своїх інтерв’ю ллє бруд на колишнього партнера, а нині впливового міністра. Мер Харкова тепер прямо звинувачує Авакова, з яким вони у 2004 році ділили «помаранчеву» сцену, в замаху на себе.
«Губернатором Аваков щось реально хотів змінити, їздив по районах, – вважає Чистилін. – Але ніколи не забував про себе – він може щиро вірити, що щось треба реформувати, але робить це, в тому числі, у своїх інтересах, не забуваючи про власну кишеню. Він був таким собі губернатором-бізнесменом».
Паралельно Аваков робив кар’єру в партії влади – був обраний в раду та президію «Нашої України». Політолог Вадим Карасьов згадує, як в 2006 році харківський губернатор розраховував піти на підвищення в Київ: «Він серйозно хотів стати головою Адміністрації президента, і тільки Іван Плющ схилив ситуацію на користь Балоги, буквально матом покривши Ющенка». У Карасьова нинішня впливова позиція Авакова не викликає здивування. «Він зараз – один із найрозумніших та серйозних гравців – хай і неелекторальних, – хоча багато хто недооцінював його. Свого часу в нього була авторська програма, яка йшла по всіх харківських телеканалах. І його амбіції вже тоді було видно, інша справа, що в Києві вони не розглядалися серйозно», - згадує політолог.
Коли Аваков з його бізнес-підходом побачив, що Ющенко перетворюється на «кульгаву качку», він почав вкладатись у більш привабливий політичний «актив» – Юлію Тимошенко. При цьому якийсь час він очолював харківську організацію партії «За Україну!» В’ячеслава Кириленка, з яким згодом опиниться і в «Батьківщині», і в «Народному фронті». На президентських виборах 2010-го року Аваков відкрито підтримав Тимошенко, за що між першим та другим турами отримав вотум недовіри від облради «за використання адмінресурсу під час підготовки до другого туру президентських виборів». Указ Ющенка про звільнення Авакова не змусив себе довго чекати. Сам Віктор Андрійович тоді закликав своїх прихильників, не підтримувати в другому турі жодного кандидата, граючи на руку Януковичу.
«Пам’ятаю, що після першого туру Аваков зібрав голів райадміністрацій радитись, що робити далі, – розповідає один із учасників тих подій. – Він заявив, що є пропозиція підтримати Януковича, – тоді всі б залишились на своїх місцях і далі керували областю. І практично всі зайняли принципову позицію – не лягати під Партію регіонів. Коли ж «помаранчеві» програли, одразу почали тиснути на його бізнес і він втратив взагалі все. Все, що встиг, продав, інше просто віджали».
В інтерв’ю «Главкому» одразу після указу про звільнення Аваков звинуватив Ющенка у патологічній неприязні до Тимошенко, вище якої той не зміг піднятись: «З бездіяльної «Нашої України» я взагалі збирався вийти ще раніше, але президент особисто подзвонив мені і сказав, що «це зараз недоречно, може зашкодити виборам, не роби цього». І я цього не зробив, а тепер шкодую, тому що треба було бути більш послідовним».
Після відставки Аваков вже офіційно оформив стосунки з «Батьківщиною», вступивши до партії й очоливши її харківську обласну організацію. «У нас була проблема зі східними регіонами, а він був сильним губернатором, тож був у нагоді, – згадують в оточенні Тимошенко. – Він робив для команди все, що міг, але був дуже обмеженим у можливостях, бо Янукович вигнав його в Італію».
З 2010 року Авакова і його бізнес-партнерів почали переслідувати. Екс-губернатор звинувачував у цих нападках свого наступника Михайла Добкіна і мера Харкова Геннадія Кернеса. Останній тоді ще не був такою обожнюваною в Харкові фігурою, як зараз. Але Аваков таки програв Кернесу мерські вибори з мінімальним відривом, хоча опозиція волала про масштабні фальсифікації. «Насправді, добре, що він тоді програв, – вважає один з соратників Авакова. – Міськрада була повністю «регіональна», і йому треба було б або «прогинатись», або йти в конфронтацію з ризиком, що йому просто оголосять недовіру і знімуть. Повторив би долю «батьківщинівця» Сіна в Запоріжжі, який вимушений був «лягати» під більшість».
А втім, програш на тих виборах став для Арсена Борисовича поганим сигналом – у січні 2012-го року прокуратура порушила проти нього справу щодо перевищення повноважень, в результаті яких 55 гектарів землі в смт Пісочин Харківської області було передано в приватну власність (у чомусь схожому зараз звинувачують Добкіна). Аваков переховувався від переслідувань «злочинної влади» в Італії, де навіть встиг організувати фірму з виробництва моцарели. Повернувся до України він лише після парламентських виборів 2012-го, коли отримав депутатський імунітет у складі об’єднаної опозиції «Батьківщина». Як керівник харківської організації «Батьківщини» він займався темою ув’язненої Тимошенко і навіть возив журналістів «відвідувати» Юлію Володимирівну в лікарню, куди нікого не пускали.
Менеджер проти «мента»
Не можна сказати, що на другому Майдані Аваков був помічений у перших рядах, але тут він зблизився з Арсенієм Яценюком, який і пролобіював його у новий уряд.
Комендантом Майдану був нинішній голова Верховної Ради Андрій Парубій. Саме тому він вважався фаворитом серед претендентів на посаду міністра внутрішніх справ після втечі Януковича. Але на легендарному засіданні Ради 22 лютого, коли депутати відсторонили президента від влади і поклали його обов’язки на Олександра Турчинова, міністром зробили саме Авакова, який за часів Майдану запам’ятався висловом «Мусора – не люди». Він виграв конкуренцію не тільки у Парубія та майбутнього генпрокурора Віталія Яреми, кандидатуру якого пропонували нардепи Микола Рудьковский та Ігор Єремеєв. Формально Ярема сам відмовився на користь Авакова. Один із учасників того засідання каже, що персону Яреми проштовхував тоді ще рядовий депутат Порошенко, до якого в «майданівському» середовищі було дуже насторожене ставлення, і це зіграло не на його користь. До того ж, Ярема був із «ментівського» середовища, а «чистий менеджер» Аваков, який не мав жодного стосунку до «органів», виглядав привабливіше.
«Парубій і Ярема тоді просто злякались, – діляться враженнями від тих буремних подій свідки серед депутатів. – Міліція тоді асоціювалась з молодиками з «Беркута», була абсолютно деморалізована і було абсолютно незрозуміло, як цим усім керувати».
Того ж дня Турчинов представив Авакова як виконувача обов’язків керівному складу міністерства. З того моменту бере відлік його «зірковий час». Арсен Борисович залишається одним із небагатьох високопосадовців, хто зберіг за собою «жирну» посаду з тих часів. Першим ділом Аваков із тодішнім новопризначеним головою СБУ Валентином Наливайченком вирушив до Криму шукати Януковича. Не знайшов його і заявив, що колишній президент та ряд інших посадових осіб мають бути оголошені в розшук.
Багато хто відмічає ключову роль Авакова в звільненні 8 квітня 2014-го року приміщення Харківської облдержадміністрації від сепаратистів силами винницького спецназу. Сам міністр пишається, що тоді зламав хребет «Руській весні» і не допустив створення «ХНР». Цікаво, що тоді ситуативним союзником Авакова був його затятий опонент Кернес, який зі свого боку намагався гасити пристрасті.
«Оскільки тоді в армії та правоохоронних органах був повний хаос, Турчинов з Арсеном зробили ставку на створення добровольчих батальйонів, – розповідають у «Народному фронті». – Тоді з’явився «Азов» на чолі з харків’янином Білецьким. А потім вже Аваков зрозумів, що може застосовувати ці формування на свою користь і поза АТО – так «Азов» трансформувався в «Нацкорпус».
На парламентських виборах 2014-го Аваков приєднався до наспіх сформованої з екс-соратників Тимошенко команди «Народного фронту». Сам міністр участі у виборах не брав, але наставив у список своїх людей – Антона Геращенка, Ігоря Котвіцького, Сергія Фаєрмарка, Євгена Дейдея, Людмилу Денісову та інших. У новому коаліційному Кабміні Аваков зберіг свою посаду і не втратив її, коли на зміну Яценюку прийшов Гройсман. За цей час фактично Аваков, враховуючи вагу його реформованого міністерства, перетворився в своєрідний самостійний центр впливу в уряді.
Нині міністр намагається демонструвати Порошенку власну необхідність, свідченням чому – натовп силовиків, який було кинуто на охорону урядового кварталу під час нещодавніх акцій протесту. Альтернативний підхід міністр продемонстрував влітку під час розгляду зняття недоторканості з кількох нардепів: тоді близький до Авакова «Нацкорпус» блокував входи-виходи з Верховної Ради, що стало сюрпризом навіть для депутатів із «Народного фронту». Джерела у фракції потім свідчили, що таким чином міністр тестував реакцію на подібні дії вулиці, які згодом можна було б використати.
Незважаючи на безпрецедентні заходи безпеки в центрі столиці під час останніх протестів, Порошенко таки висловив Авакову своє незадоволення тим, що поліція дозволила протестувальникам поставити намети на Грушевського, а Михайлу Саакашвілі на кордоні прорватись в Україну. Сам міністр пояснює пасивність правоохоронців небажанням допустити кровопролиття. «Здається, він веде подвійну гру, – ділиться співрозмовник, близький до Адміністрації президента. – За всієї своєї неприязні до Саакашвілі Аваков зараз використовує його енергію, аби ослабити Першого (президента. - «Главком») та бути непрямим диригентом цього конфлікту». І важелів впливу в Авакова вистачає – окрім силового ресурсу, це й позиція фракції «Народного фронту» в парламенті з болючих для Банкової питань.
«На засіданні фракції Аваков сидить в залі серед усіх, в той час як Яценюк з Турчиновим – у президії», – розповідають у «Фронті». «Здебільшого небагатослівний він на засіданнях уряду. Свої справи вирішує на інших рівнях – на засіданнях стратегічних вісімок-дев’яток», - підтверджують і колеги Авакова серед міністрів.
Політолог Фесенко зауважує, що за три роки в міністерстві Аваков зумів організувати вертикаль людей, особисто лояльних до нього. І він справді їх не здає: у каламутній історії з затриманням на хабарі заступника міністра Вадима Трояна Аваков особисто «відмазував» соратника від зазіхань Генпрокуратури.
«Крім того, йому вдається зберігати вплив на внутрішні війська, зараз Нацгвардію, через непрямі інструменти впливу, в тому числі, фінансові, – додає Фесенко. – Думаю, що Аваков зумів створити систему тіньового фінансування цих структур. Другий інструмент впливу – «Нацкорпус», частина колишніх добробатівців. У відомій історії з блокуванням Верховної Ради, думаю, досвід і інфраструктурні можливості МВС теж були на боці «Нацкорпусу».
Рюкзаки, Троян, мільйони Котвіцького…
Самого Авакова неодноразово намагались пов’язати з корупційними схемами. Окрім давно оприлюдненого відео, на якому його син нібито обговорював із на той момент заступником голови МВС Сергієм Чеботарем проведення липового тендера із закупівлі рюкзаків, «копали» й під найближчого бізнес-партнера міністра – депутата від «Народного фронту» Ігоря Котвіцького. Нардеп-викривач Сергій Лещенко звинувачував того в виведенні через «Ощадбанк» з України більш ніж 40 мільйонів доларів на панамські офшори. Нібито на ці гроші міністр намагався будувати власну політичну кар’єру.
Опоненти Авакова не втрачають нагоди дорікнути йому провалом боротьби зі злочинністю: «фронтовики» на свої вимоги зняти начальника Генштабу Віктора Муженка через вибухи на військових складах чули у відповідь, що «ваш» Аваков досі не може похвалитись хоч якимсь просуванням в «справі Шеремета». А після замаху на депутата Ігоря Мосійчука перший віце-спікер Ірина Геращенко, наближена до президента, зажадала негайної реакції правоохоронців та повернення туди професійних слідчих, «які вміють не тільки селфі робити». Показово, що вибух стався біля офісу телеканалу «Еспресо», який тепер належить Арсенію Яценюку та дружині Авакова. У Верховній Раді ще з 2015-го року лежить проект постанови про відставку міністра, внесений низкою депутатів з різних фракцій, і за бажання розгляд цього питання в залі завжди можна ініціювати. Але Арсен Борисович вибудував міцні редути на Печерських пагорбах і тільки посміхається, дивлячись на підступи недоброзичливців. Згадаємо, що у Авакова з самого початку були напружені стосунки з керівником новоствореної Нацполіції Хатією Деконаїдзе – і де тепер він, а де Хатія.
«Його головною рисою є вміння тримати слово і удар, – розхвалює шефа радник Авакова Зорян Шкіряк. – Дуже цілеспрямована людина. Він – найефективніший державний менеджер у «постмайданівських» урядах і найефективніший міністр внутрішніх справ за часів незалежності. Він ніколи не займається «шапкозакиданням» і завжди здатний визнати помилки. Як це патетично не звучить: те, що держава залишається стабільною, – його заслуга, а реформа МВС – чи не єдина ознака того, що в країні щось змінилося. Безперечно, він також – одна з тих противаг, яка дає можливість системі балансувати, а не перехилятись на один бік».
Утім колишні однопартійці Авакова з «Батьківщини» називають більш приземлену причину його успішності та здатності триматись на плаву. «Аваков веде себе більш грамотно, ніж Яценюк, – розмірковує один із давніх соратників Тимошенко. – Яценюк замість того, аби чітко розділити з президентом повноваження і визначити, хто куди може лізти, а хто ні, просто поділив потоки. В результаті його просто випхали. Арсен же стільки Порошенку не дозволяє».
Тили Авакова
Перемога Євромайдану позитивно відбилась не тільки на кар’єрному зростанні Авакова, а й на його бізнесі. Якщо після втечі в Італію Аваков втратив контроль над своїми активами (газовими свердловинами, банком, земельними ділянками), то після повернення у владу повернув їх через серію судів. Кінцевим бенефіціаром «Інвестора» в реєстрі зараз значиться Аваков-молодший, а очолює компанію давня соратниця Авакова та екс-депутат міськради від «Батьківщини» Марина Єпішина. Найбільший прибуток сім’ї міністра та Котвіцькому приносить газовий бізнес – інтереси Авакових присутні на декількох родовищах у Харківській області.
Вадим Карасьов узагалі вважає Авакова головним вигодонабувачем другого Майдану: «На нинішньому етапі переможець у Майдана єдиний – це Аваков, тому що він потрібен усім. Коли країна в турбулентності, неважливо, як називається твоя посада і де твій офіс – важливо, що у тебе є ресурс і до тебе ходять домовлятися». За твердженням Карасьова, у міністра нині працює декілька груп політтехнологів, тож за власним іміджем він неабияк стежить. І вже промацує свої подальші політичні перспективи – на інформацію про можливі домовленості з Юлією Тимошенко голова МВС відреагував з гумором, але так і не спростував її. Паралельно Аваков разом із Арсенієм Яценюком намагаються продовжити своє політичне життя просуванням ідеї змін до Конституціїз обмеженням президентських повноважень і перенесенням центру тяжіння в парламент. Порошенко поки цьому опирається, як і не втрачає надій позбутися непідконтрольного міністра, адже зараз МВС – це не тільки Національна поліція, але й Нацгвардія, Державна прикордонна служба, Держслужба з надзвичайних ситуацій, Державна міграційна служба.
На своєму останньому телеефірі в програмі «Право на владу» Аваков досить недвозначно нагадав президенту, що є самостійним від нього гравцем: «Я поважаю інститут президента і президента Порошенко, але це не означає, що я повинен шукати його прихильності. Це означає, що ми повинні забезпечити співпрацю гілок влади». Він нагадав, що міністр внутрішніх справ підпорядковується не президенту, а уряду, який, в свою чергу, підзвітний парламенту, «і треба до цього звикнути».
Затримання сина, якого відпустили на волю навіть не під заставу, а під особисті зобов’язання, Аваков може розцінювати як тривожний дзвіночок і підозрювати в підступах кого завгодно – особисто Порошенка чи американців, які впливають на НАБУ. Голова МВС вже заявив, що буде вимагати вибачень, якщо «ця маніпуляція» розвалиться в суді.
Підстав очікувати, що міністр-довгожитель добровільно піде навіть після такого скандалу, поки нема. Аваков лише розширює свій вплив та ресурсні можливості: на його міністерство в бюджеті на наступний рік планується виділити майже 64 мільярди гривень – на 11 мільярдів більше, ніж цього року. А кількість голосів «Народного фронту» за бюджет прямо корелює з фінансуванням контрольованих ним відомств.
Схоже, на цьому етапі на Банковій змирилися з тим, що він є цеглиною, без якої обвалиться вся нинішня, хай і недолуга, конструкція влади. А Арсену Борисовичу, безумовно, треба віддати належне: за три роки зумів поставити всіх перед фактом своєї незамінності. Але «справою рюкзаків», яка з’явилась давно, а «активована» була тільки зараз, міністру прозоро натякнули, що до нових ударів він має бути готовий у будь-який момент.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0