6 січня – день народження Василя Стуса: найголовніше із життя дисидента

У цей день у 1938 році, у селі на Вінниччині, народився видатний український поет, правозахисник, представник дисидентського руху, Герой України Василь Стус, який став символом боротьби за незалежність.

Він працював учителем української мови та літератури в той час, коли радянська влада витісняла все українське. Його двічі засуджували та звинувачували в «антирадянській діяльності та пропаганді». Твори поета конфісковували та забороняли. Та попри все він продовжував писати, перекладати, боротися за українське.

Видатний діяч прожив лише 47 років, померши у 1985 році в російському таборі суворого режиму. Однак за цей короткий час, Василь Стус став легендарною особистістю, чия творчість і до нині актуальна та надихає все нові покоління українців.

Захоплення

Ще з дитинства найбільшим захопленням Василя були книжки. До того ж він полюбляв грати в шахи та футбол, а у студентські роки він навіть був капітаном студентської футбольної команди. Музика також була частиною улюблених занять Стуса.

Освіта

Після закінчення школи Стус хотів стати журналістом та вступити до Київського університету. Однак 16-річному Василю відмовили навіть у розгляді документів, мовляв, неповнолітній. З несправдженою «київською» мрією Стус повернувся до Сталіно (Донецька), куди вони були вимушені переїхати з батьками. Там він вступив до Сталінського державного педагогічного інституту на філологічний факультет (згодом історико-філологічний). Його спеціальність за дипломом: українська мова, література та історія. І це в часи, коли радянська влада всіляко намагалася утискати все українське!

Робота вчителем

Надалі Василь Стус працював учителем української мови й літературу,
потім два роки він відбував армійську службу на Уралі, після чого знову повернувся до вчителювання.

Першочерговою метою Стуса як вчителя було навчити учнів думати. Для цього він намагався проводити паралелі із сучасністю, читав твори сучасних письменників та іноді й власні. До учнів ставився з повагою, він ніколи не кричав та не ставив поганих оцінок. Також на уроках поета завжди була тиша, а діти уважно його слухали.

У період викладання Стуса дуже гнітила тема української мови та її становища на Донеччині. 

«Хто проти арештів – встаньте!»

Пізніше Стус переїхав до Києва, бо хотів встановлюватися як літературознавець: вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка Академії наук УРСР. Перші роки в Києві працював над поетичною збіркою, перекладами, літературною критикою.

Однак навчання тривало доти, доки не проявилася Стусова нетерпимість до мовчання. Його морально-етичний стрижень переважив. У вересні 1965 року відбулася прем’єра фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна».

У той день Іван Дзюба виголосив промову проти масових арештів української інтелігенції, про які замовчувала радянська влада. Василь Стус не міг стерпіти такої несправедливості, а також нещодавнє ув’язнення друга Івана Світличного ще більше підігріло ситуацію. Тож він вигукнув у залі: «Хто проти арештів – встаньте!».

Ця подія стала першим громадським протестом проти масових репресій у СРСР у повоєнний час.

Перший арешт

Уперше заарештували Василя Стуса 1972 року, коли він повернувся зі Львівщини, де перебував на лікуванні. Тоді поета звинуватили в «антирадянській діяльності та пропаганді» й засудили до п’яти років позбавлення волі та трьох років таборів. Під час обшуку в нього вилучили майже все написане за 15–17 років: вірші, критичні статті, прозові твори, переклади.

Відмова від громадянства Радянського союзу

Василь Стус двічі відмовлявся від громадянства СРСР. Поета обурювало те, що влада постійно конфіскує його вірші, листи та знищує їх. Також йому відмовляли в доступі до книжок, вчиняли фізичне та моральне насильство. Пізніше із заслання Василю довго не хотіли надавати дозвіл відвідати важко хворого батька. Втім, Стуса підтримали жінки із сусіднього табору, які оголосили голодування.

Творчість у таборах

Під час ув’язнення Василь Стус, як тільки траплявся вільний час, намагався працювати: писав вірші, займався перекладами. Багато своїх віршів поет передавав на волю через листи, однак до рук отримувачів доходила лише мала частина, решту конфісковували.

Другий арешт

У 1979-му Василь Стус повернувся до Києва і вступив до Української Гельсінської спілки, яка об’єднала всіх українських правозахисників. Уже в 1980 році його знову арештували та звинуватили в «антирадянській діяльності та пропаганді» й засудили на 10 років таборів посиленого режиму і 5 років заслання. Стус відмовився від допомоги будь-якого адвоката й хотів самостійно себе захищати.

Смерть поета

Помер Василь Стус у ніч із 3 на 4 вересня 1985 року в таборі села Кучино, Пермської області. На той час йому було 47 років. Його подає кілька версій подій тієї ночі:

• прапорщик без попередження висмикнув прут, яким на день кріпилися до стіни нари. Вони важили до 90 кг. Від несподіваного удару Василь Стус помер;
• на той момент Василь Стус був виснажений від постійних голодувань, фізичних та моральних принижень, мав проблеми із серцем, втрата своїх творів також наклала свій відбиток. Поет не мав сил опустити нари, тож вони впали на нього. Наглядачі не звернули на це уваги, тож ув’язненому не надали вчасно допомоги.

За офіційними даними поет помер від зупинки серця, за неофіційними джерелами – від переохолодження. Смерть Василя Стуса розглядається, як вбивство, скоєне радянською тоталітарною системою.

Смисли Стуса, його любов до України, відчуття власної гідності, нетерпимість до несправедливості й досі є взірцем для сучасних українців.

Нагадаємо, минулоріч померла вдова поета Василя Стуса – жінка відійшла у вічність під вибухи у селі під Києвом, де тривають бої з окупантами.