Боровся за Крим, сидів у російській в'язниці та загинув на війні. Згадаймо Геннадія Афанасьєва
Чоловік захищав Україну з першого дня повномасштабного вторгнення Росії
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Геннадія Афанасьєва.
Боєць територіальної оборони Геннадій Афанасьєв, позивний Тор, загинув під час боїв з окупантами біля селища Білогорівка Луганської області 18 грудня 2022 року. Колишній політв’язень РФ з перших днів повномасштабної війни став на захист України. Захиснику тепер назавжди 32 роки.
Геннадій народився у Сімферополі в українському Криму. До 11 років жив в Одесі, ходив в україномовні дитсадок і школу, тоді й полюбив Україну. Потім з мамою повернувся до Криму. Покійний дідусь хлопця був суддею та захищав права військових. Натхненний таким прикладом Геннадій вступив на юридичний факультет Таврійського національного університету імені Вернадського, але дуже скоро розчарувався у корумпованій правоохоронній системі та усвідомив, що не хоче працювати за фахом. Після першого курсу університету Геннадій взяв участь у програмі Work and Travel у США. Тож через рік після закінчення навчання і здобуття ступені магістра за спеціальністю «Право», він влаштувався фотографом в американську компанію.
«Я фотограф – людина творча, тому зміни у політиці, економіці мене раніше не зачіпали. Усе змінив Майдан, точніше, мій візит туди. Через російську пропаганду у Криму дивився на ті події негативно: розірвані торгові зв’язки, втрата робочих місць. Але у лютому поїхав з дівчиною на Драгобрат, а поверталися через Київ. Тоді вирішив пройтися центром. Добре пам’ятаю цей день, 16 лютого, уже багато спілкувався з людьми, побачив перших поранених. Тоді мені пояснили, що мета – не вступ у Євросоюз, а подолати тотальне беззаконня та забезпечити дітям майбутнє.
Не встиг я повернутися додому, як почалися криваві події. Я бачив людей у Києві, і це були не озброєні молодики, а звичайні люди, такі, як я. Конституція говорить, що народ є джерелом влади, тому, коли виходить мільйон, з цим вже не можна сперечатися. Маю юридичну освіту, тож у мене не було питань щодо подій на Майдані. Коли гинуть люди, голос народу стає законним», – розповідав активіст.
Під час анексії Криму навесні 2014-го чоловік брав участь в акціях протесту. 9 травня його заарештували у Сімферополі й звинуватили у тероризмі. Окупанти засудили Геннадія до семи років в’язниці. Під час полону він пережив тортури та психологічний тиск. «Покарання» відбував у колонії Мікуні Російської Республіки Комі, а до цього – у Сиктивкарі цієї ж республіки.
«Тоді у Криму під час протестів ми згадали про свою ідентичність, який у нас герб і прапор. Гена тоді почав боротьбу на повну силу. Він організовував курси екстреної медичної допомоги на випадок бойових дій, він збирав гроші і закуповував продукти та одяг для наших заблокованих українських частин, ходив на акції протесту, де його і вичислили ФСБ, а потім запроторили в СІЗО, а згодом до в’язниці», – розповіла мама активіста Ольга Афанасьєва.
У червні 2016-го у межах обміну Геннадій повернувся до України. Жив у Києві. Працював у сфері ІТ, проводив безплатні курси для ветеранів. Написав книгу про російський полон «Піднятися після падіння». Одружився. Обожнював тварин і книги.
«Я згадую, як Гена вперше прийшов до нас на роботу – відкритий погляд, тепла усмішка. І як вражало, що маючи за спиною російську в’язницю, – це його не зламало. М’який ззовні і сталево незламний всередині. Здавалося, що в його добі більше ніж 24 години. Гена себе проявляв як дуже крутий фахівець із тестування програмного забезпечення, постійно вчив нове – автоматизацію, перформанс тестування. І паралельно встигав проводити волонтерські курси з тестування для АТОвців і членів їхніх родин», – пригадала колега Марина Дідковська.
З початком повномасштабного російського вторгнення Геннадій приєднався до 130-го батальйону 241-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних сил України. Спочатку підрозділ обороняв Київщину, Харківщину, а потім вирушив на Донеччину. Його бойовий шлях завершився на Луганщині.
В одному зі своїх останніх дописів Геннадій писав, що не відчуває себе героєм і не зробив нічого вагомого, але він неймовірно пишається побратимами та посестрами.
«Як не крути, ми пішли в київське ТрО, стрілкові роти, без підготовки й досвіду та на ентузіазмі пробігали Київську, Харківську, Донецьку області», – додав він.
«Звук прибою. Завжди пам'ятатиму те, як ти повернувся і продовжував битися. Ти бився до кінця. Там звук прибою, інакше навіщо це все. Честь, Геннадій Афанасьєв», – написала подруга Юлія Кочетова.
«Смерть ніколи не буває справедливою. Щоразу у втрату неможливо повірити. Гено… Ти пройшов російські катівні та пішов на фронт захищати нашу країну. Спочивай з миром, Воїне! Нехай ти залишишся у пам‘яті назавжди усміхненим. Ми зробимо все, щоб твоя донька побачила твій рідний Крим», – написала журналістка і подруга загиблого Анастасія Магазова.
«Геннадій мав важку долю – пережив ув'язнення, полон, тортури. І не зламався, понад усе вірив, що його рідний Крим знову стане українським. Боровся за це на міжнародних майданчиках», – зауважив п'ятий президент Петро Порошенко.
У Геннадія залишилися бабуся Галина Іванівна, мама Ольга, дружина Людмила і донечка Квітослава, яка народилася у 2020 році.
«Останній раз ми бачились 8 листопада. Тоді він приїхав додому на три дні на свій день народження. Ми не робили ніяких фото. Просто берегли кожну хвилинку разом. Він говорив, що військових на передовій треба міняти і що сил вже немає. Бабусі він сказав, що хоче, щоб вона дожила до тієї України, про яку він мріє», – наголосила мама активіста.
«Постійно дорікаю сама собі, за те, що не змогла вберегти його від жаху, який довелось пережити. Я весь час намагалась йому сказати, що ситуацію буде складно виправити і це буде вирішуватись на державному рівні. Але сталося так, як сталося. Переживши тортури, одиночне ув’язнення, всі випробування, якби потрібно було пройти цей шлях знову, він зробив би це. Я поважаю його стійкість, життєву позицію і пишаюсь своїм сином», – додала Ольга Афанасьєва.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0