Депутат добровольцем пішов на фронт. Згадаймо 55-річного Анатолія Карбана
Чоловік був активним учасником Революції Гідності та з 2014 року активно займався волонтерством, їздив на схід
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Анатолія Карбана.
Анатолій Карбан – учитель історії, учасник трьох революцій, волонтер, депутат міської і районної рад, громадський активіст, дослідник Голодомору на Полтавщині, ексголова Миргородської райради. Осавул Районового козацького товариства «Миргородський полк українського козацтва Полтавського коша імені Миколи Міхновського». У війську – головний сержант, бойовий медик стрілецької роти Миргородського батальйону тероборони. Анатолій Карбан загинув під час артилерійського обстрілу 12 квітня 2023 року на Донеччині.
«Маємо три хвилі нашої української революції. Це Революція на граніті, коли ми були молодими й завзятими, Помаранчева революція, коли ці ж активісти повели наш народ ламати «постсовєцьку» систему, прикрашену українською символікою, зрештою Революція гідності — знакова подія, бо за Україну з європейськими цивілізованими правилами життя вийшли на Майдан діти, яких народили революціонери 1990-х років. На барикадах вони стояли впевнено і твердо поряд із батьками. Відступу вже не могло бути. Перемога або смерть!» – наголошував Анатолій Карбан.
«Тато був ідейним, щирим і справжнім. Татове життя було таким, що навіть смерть його не спинила. Він живе у своїх діях, у своїх дітях та учнях, у своїй боротьбі, яку розпочав багато років тому, і, головне, він живе в наших серцях. 55 років назавжди. Вдячна татові за життя і виховання», – написала про батька старша донька Аліна.
У родині чоловіка згадують як взірцевого тата. Свою любов до дітей він проявляв у дрібницях, розповіла Аліна: «От приїжджаю додому на своїй старенькій і вічно брудній машині. Через роботу у мене не було часу цим займатися, а потім дивлюся зранку, що в мене помита машина, а в тата горять очі. Він часто говорив, що любить нас і щоразу проявляв це турботою».
Анатолій працював учителем Остапівської середньої школи, а згодом – вчителем і директором Трудолюбівської загальноосвітньої школи. Пізніше очолював районну раду, далі була робота в Біликівській гімназії.
Аліна додала, що її тато займався національно-патріотичним вихованням ще до того, як це стало популярним в Україні. Перші змагання «Джури» на Миргородщині були, зокрема, його здобутком. Кожен з напрямів його роботи був пов’язаний з поширенням та популяризацією українських традицій та історії. Цей напрям діяльності чоловік підтримував і як осавул Районового козацького товариства «Миргородський полк українського козацтва Полтавського коша імені Миколи Міхновського».
«Доля воїна завжди була і є ризикованою. У бою життя може обірватися щомиті. Зі щитом або на щиті – цей заклик стародавньої Спарти означає перемогти, досягти мети або загинути зі Славою і тоді полеглого в бою воїна несли з поля битви на його щиті. Віднині і назавжди Анатолій Карбан лишиться осавулом Миргородського полку Полтавського коша імені Миколи Міхновського», – написали козаки полку.
Дружина Анатолія Альона колекціонує народне вбрання й зібрала не один полтавський стрій. Натомість її чоловік збирав військові однострої. А повний однострій УПА йому пошив реконструктор, який підготував комплект – від взуття до мазепинки.
«Він давно збирав військовий одяг, мав цілу колекцію беретів, поясів — і все це йому так личило. Було, дивишся на нього й думаєш: ну природжений воїн! Отакого чоловіка Бог мені дав. І так боляче, що він його забрав. Ми добудували дім, у нас виросли доньки. Нам би тільки чекати онуків, перемоги. Та Анатолій настільки любив Україну, що готовий був віддати за неї життя. І доки є люди, які вміють так жертовно любити, доти й існує світ», – розповіла дружина захисника.
Також Анатолій з дружиною ще з 90-х років збирали свідчення жителів Миргородщини про радянський геноцид українців. Односельці, серед яких були і родичі Карбанів, пережили Голодомор, тож тоді молоді вчителі прагнули усе це записати. Через кількадесят років записані від жителів Полтавщини свідчення про Голодомор донька Аліна використала у своїх наукових роботах.
У перші години великої війни наречені доньок Анатолія поїхали у свої батальйони, а сам чоловік став до лав Сил оборони. Спочатку обороняв Миргородщину: був і на блокпостах, і охороняв техніку, їздив у бойові відрядження. У листопаді 2022 року перебував на Харківщині, а вже у грудні була Сумщина, а в січні – бої за Соледар. Після повернення у Дніпро бійців відправили до Гуляйполя, а згодом на Авдіївський напрямок.
Україна має виховувати месників, а не скигліїв.
Анатолій Карбан
«У щоденнику чоловіка є запис ще за часів АТО про відвідини села Тоненьке Донецької області, яке вже на ту пору потерпало через близькість до лінії фронту. Зокрема, його дуже вразив один розбитий будинок, у якому вцілів лише камін, – схоже, там колись мешкала заможна родина. Анатолій тоді розповідав, як вони з волонтерами втікали звідти на автомобілі з-під обстрілів. На жаль, сталося так, що в тому селі він і загинув...» – зауважила дружина.
Не всі повернуться з бою. Кому стане страшно, той, напевно, відійде вбік. А ми ж маємо перемагати, щоб бути вільними. Воля ж вартує дорогого – за неї платять кров’ю.
Анатолій Карбан
«Людина, яка про Україну думала завжди, коли про неї ще далеко не кожен і знав. Мав вже не те здоров’я. Мав можливість не йти, або принаймні не бути «на нулі». Мав причини списатись. У нього був вибір. Він обрав свої переконання і гідність бути вірним своїм словам, які сказав дружині: «Я готовий загинути за Україну», – написав зять полеглого Сергій Мазур.
І додав щемкі, гіркі роздуми: «Немає бути фрази «їдемо до тата» по дорозі в морг. Не мають діти писати своїм рідним біографії посмертно, згадуючи все і не маючи змоги усвідомити дієслово «був» у тексті. Не повинні прокидатись вночі від будильника на батьковому годиннику, який не перестав йти навіть після смерті. Це і є біль. Який нічого не вилікує. Ніколи».
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0