Закрила собою пораненого побратима. Згадаймо Олену Чебоненко
Жінка понад 10 років працювала у міграційній службі
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Олену Чебоненко.
43-річна Олена Чебоненко, позивний Мара, з перших днів повномасштабного вторгнення добровільно стала на захист країни. 30 березня 2023 року жінка віддала своє життя в бою на східному фронті.
Олена народилася 15 листопада 1979 року у місті Чорнобиль, звідки родом її мама. Батько служив офіцером у радянській армії. Тож значну частину свого дитинства Олена провела у військових частинах. Після аварії на ЧАЕС у 1986 році її сім’я спочатку переїхала до селища Любеч, що на Чернігівщині, а потім до Білорусі у Клецький район. Коли батько Олени звільнився у запас, Чебоненки переїхали до Києва, бо не уявляли себе без України, яка тільки-но здобула свою незалежність. До того ж всі родичі матері жили у столиці.
«Лена була надзвичайно розумною та творчою дівчинкою з твердим характером. У чотири з половиною роки вже вміла вільно читати. У дитячому садочку у «тиху годину» ніколи не спала й ніхто не міг змусити її заплющити очі. Читала дітям казки. Школу закінчила на відмінно, без жодної четвірки. Легко поступила на юридичний факультет університету імені Тараса Шевченка», – пригадала мама Ганна Миколаївна.
Особисте життя у Мари не склалося. Звісно, що навколо цікавої та симпатичної жінки крутилось чимало залицяльників, але Олена так і не зустріла «того самого».
Юристка за освітою Олена з 2012 року працювала у Департаменті з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби. Після початку повномасштабного вторгнення вона віднесла свою кішку Шару батькам і пішла пішки на інший кінець міста, щоб записатись у тероборону.
Мужня жінка не мала жодного військового досвіду. У цивільному житті щодня ходила на роботу, а у вільний час любила малювати на склі, подорожувати та займатися дайвінгом. Крім того, Олена була ентузіасткою LARP – костюмованих рольових ігор живої дії. Сьогодні це самостійне сучасне мистецтво, що об’єднує своїх практиків та шанувальників по усьому світу.
Втім Олена покинула своє доволі цікаве мирне життя заради захисту Батьківщини. Середньовічні костюми та сукні персонажів фентезійних світів змінила на піксель, а туфлі – на берці. Вона обороняла столицю, звільняла Київщину, Харківщину та воювала на Донбасі.
«Лена завжди працювала, жодного дня не сиділа без роботи. Водночас вона жила повноцінним життям. У неї було багато захоплень. Вічно чогось навчалася, ходила на курси англійської, дизайну, письменницької майстерності. Навіть коли приїздила на ротацію у неї були заняття.
Обожнювала подорожувати, плавала як риба у воді та мала міжнародний сертифікат дайвера. При цьому ніколи не лежала на пляжі. Любила замки, фортеці, природу, часто виїжджала з друзями з наметами у ліс, де вони ставили костюмовані вистави. Її товариші з ігрової спільноти були на похороні. Раніше я не була з ними знайома, але сьогодні часто спілкуємось. Це чудові люди, які допомагають усім чим можуть ЗСУ», – зауважила мама Олени.
«Лена називала своїх побратимів «зайчиками». Хлопці до неї дуже гарно ставилися. Один з побратимів ридав на її похороні, так само як і я. Донька була сильною. Вона хотіла працювати слідчою у транспортній міліції, але хтось із начальників сказав, що у них достатньо своїх випускників з академії МВС і їй відмовили.
Лена також до кінця пройшла конкурсний відбір на посаду до Державного бюро розслідувань, але її знову не взяли. Напевно такі прямолінійні та чесні жінки подобаються далеко не всім. Вона важко переживала всі ці відмови», – розповіла Ганна Миколаївна.
Втім, за її словами, на роботі у Державній міграційної служби у доньки були гарні стосунки з колегами, вона часто їздила у відрядження, а також читала лекції в університеті Шевченка. А ще захоплювалась Китаєм та Японією. Навіть її квартира на Софіївській Борщагівці була оформлена у східному стилі.
Ще до початку великої війни Олена попередила матір, що у разі повномасштабного вторгнення Росії вона піде боронити Україну. Тоді Ганна Миколаївна не надала її словам особливого значення та готувалася разом з донькою до поїздки у Таллінн. Такий подарунок на 8 березня зробили рідним жінкам батько з сином ще до початку великої війни.
Матір разом із батьком намагалися відмовити доньку йти у військо, але марно. Олена заявила, що просто не може вчинити інакше.
«Одразу заявила, що буде воювати пліч-о-пліч з хлопцями. Наймужніша жінка з якою я воював поряд, в одному окопі. Сильна та жіночна одночасно. Пам’ятаю, як вона одного разу сказала: «Як все закінчиться, куплю собі красиву довгу сукню», – пригадав побратим Сергій.
«Складалося враження, що ми все життя з нею були знайомі. Свій позивний обрала сама. Мара – це жіночий персонаж слов’янської міфології, богиня потойбіччя. Лена цікавилась міфологією, легендами, середньовіччям. Була наполегливою та дуже освіченою людиною. Абсолютно цивільна жінка, яка жила, працювала, захоплювалася відтворенням історичних епох і фентезійних світів і гадки не мала, що їй доведеться зі зброєю в руках боронити країну», – розповів командир взводу Олександр.
«Оленка любила чайні церемонії. Придбала спеціальний сервіз із набором різних чаїв. І замість того, щоб відпочивати після бойового чергування, заварювала за всіма правилами та розливала ароматний напій у чашки побратимам. Робила це з гумором і влаштовувала справжнє дійство, щоб хоч на мить відірвати всіх нас від того жахіття, порадувати та створити гарний настрій.
Якщо була хоч якась можливість вона завжди намагалась влаштувати невелике свято. Нас добре годують, але інколи хочеться чогось такого, домашнього, з цивільного життя. Оленка робила нам такі подарунки та перелаштовувала на позитив. А воювала вона не гірше, а можливо й краще за чоловіків», – додали бійці.
Олена Чебоненко загинула під час виконання бойового завдання на передовій на Луганщині. Тримала оборону на позиції.
«Під час артилерійського обстрілу Мара якраз накладала турнікет на руку пораненому побратиму. Поруч вибухнув снаряд і вона закрила собою бійця від уламків, прийнявши весь удар на себе. Поранений побратим вижив, але досі важко переживає загибель Олени. Відчуває себе винним за те, що загинула вона, а не він», – поділився командир взводу Олександр.
Своєю чергою Максим, на очах якого загинула Мара розповів, що вибух розкидав бійців, але всі, крім Олени, залишилися того дня живими. Троє побратимів отримали поранення.
«Коли пилюка розсіялась, вона лежала на землі нерухомо. Оленці почали надавати допомогу, зняли з неї шолом, поклали на ноші й винесли з небезпечної зони. Доставили Мару до точки евакуації, а звідти її забрав екіпаж медеваку — реанімобіля. Ввечері ми дізналися, що Оленка отримала травми несумісні з життям, врятувати її було неможливо. У неї було важке поранення у голову», – розповів Максим.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0