Хвилина мовчання: згадаймо Андрія Бахтова, який захищав Україну з 2014-го
Андрій мав дві вищі освіти, служив в поліції, у батальйоні «Беркут», воював у миротворчих військах, в АТО, двічі побував у «котлах», з яких вийшов живим
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Андрія Бахтова.
У серпні 2022 року в боях під Зайцевим Бахмутського району на Донеччині загинув Андрій Бахтов (позивний Тихий). Командир батальйону кинувся на допомогу бійцям, що перебували на одному зі спостережних постів, які атакували росіяни. На той момент пост уже був захоплений ворогом, тож чоловік потрапив у засідку.
Пізніше бійці батальйону вибили окупантів і повністю звільнили пост. Оскільки під час боїв відбулася пожежа, підтвердження особи загиблого зайняло час.
Військовому було 47 років. У нього залишилась дружина і троє дітей.
Андрій Бахтов народився 9 травня 1975 року. З дитинства він був справжнім чоловіком – сімʼю покинув батько, тож мати з трьома дітьми залишилася сама й син став для неї опорою й помічником. Не боявся хлопчик жодної роботи. При цьому був відмінником, викроював час, аби навчатися в музичній школі. Займався багатьма різновидами спорту(згодом був тренером із боксу, бігу, плавання, лижних перегонів, стрільби, рукопашного бою, офіцерського триборства).
Андрій Бахтов мав дві вищі освіти: за першим дипломом – викладач фізичної культури й спорту, за другим – практичний психолог.
Здобувши червоний диплом вчителя фізкультури в Кам’янець-Подільському педагогічному виші (отримуючи підвищену стипендію, аби рідні не знали розвантажував вагони, щоб вдома не брати грошей), юнак одразу пішов служити: хоч сільський вчитель міг не йти до армійських лав – дуже вже мріяв стати десантником. Затим було вчителювання у двох школах, а згодом здібного обдарованого фахівця, який здобув ще й освіту практичного психолога, запросили на роботу в органи внутрішніх справ. У новій царині кар'єра Андрія стрімко пішла вгору.
Чоловік брав участь у миротворчій місії у Косово під егідою ООН, а також у миротворчих місіях в Югославії. Під час Революції Гідності входив до керівництва Самооборони Майдану у Хмельницькому. Після анексії росіянами Криму Андрій Бахтов разом із побратимами із миротворчих місій долучився до створення добровольчого батальйону МВС «Миротворець», став заступником командира.
Військовий звільняв Слов’янськ, Попасну, Торецьк, Майорське, Нью-Йорк. У серпні 2014 року з батальйоном опинився в Іловайську, кілька днів пішки добирався до своїх після розстрілу росіянами колони у «зеленому коридорі». Тоді рідним повідомили, що він загинув в Іловайському котлі, а він, змарнілий, виснажений, схудлий, об’явився якраз на п’ятиріччя молодшого сина.
У 2016 році був запрошений викладати в Академії внутрішніх справ, згодом очолив там кафедру військової підготовки.
Опікувався родинами загиблих побратимів із батальйону «Миротворець».
У лютому 2022 року разом із кількома своїми учнями приєднався до добровольчого формування територіальної громади «Свобода», а у квітні увійшов до батальйону «Свобода» 4-ї бригади оперативного призначення НГУ імені Сергія Михальчука як простий солдат. Спершу воював у Гостомелі та Ірпені, а згодом на Сході.
У поліції Андрій дослужився до звання підполковника, а на фронті воював у званні молодшого сержанта.
Позивний Тихий отримав через врівноваженість — умів володіти собою у будь-якій стресовій ситуації та контролювати емоції.
Для матері в справжнього чоловіка завжди було звичне «Все добре, мамуль». Не знала найрідніша й про те, що свого часу чотири місяці у шпиталі перебував, не відала, як ледь вибрався живим із двох котлів. «Андрій привіз сім’ю у Вербку, до батьків дружини, ще на початку лютого, – пригадала ненька. – До нас не заїхав, дуже поспішав. Вступив згодом, як привозив дітям одяг. Мені якраз зять з донькою з ремонтом підсобляли. Андрій тоді чимало тоді для ремонту накупував й навіть придбав новий диван. Я просила: лиши гроші дітям, війна, а він все ж наполіг. Андрій і за операцію на оці мені заплатив, хоч я заперечувала, й завжди старався підтримати. І оберігав мене від переживань.
Якось, пригадую, дзвонить, питаю, сину, ти де? «На Дніпро їдемо», – відповідає. «Відпочивати?» – запитую. А він каже, що так. «А як же сім’я?» – поки ж я збагнула у чім справа. «У мене тут 55 чоловік. Чим не сім’я…»
Востаннє до отчого порогу Андрій Бахтов приїхав торішнього 4 липня, аби забрати машину, якою забезпечили волонтери. Катерина Яківна все міркувала, хто ж обірве таку рясну черешню.
«Напевно, мені доведеться», – посміхнувся й взявся до роботи. «Чому ти накульгуєш, сину?» – спитала. «Став невдало, – відмахнувся по-синівськи й жодного слова про осколкове поранення. – Я на твій День народження не приїду, тому тримай подарунок». Син привіз мені й чоловікові зручні кімнатні тапочки. Я їх практично не знімаю», – зауважила мати.
Андрій тричі сідав у автівку і знову виходив з неї, аби міцно притиснути до грудей неньку. Чи відчував він тоді, що востаннє?
Поетка, співробітниця Українського інституту національної пам'яті Наталка Позняк-Хоменко розповіла, що знала друга Тихого як талановитого командира побратимів чоловіка: «Йому було абсолютно неважливо, яке в нього було звання і яка посада: він чітко і професійно виконував свою роботу – рятував життя побратимів і нищив ворога. Андрій Бахтов народився в Росії, однак він був справжнім патріотом України. Цьому ж навчав і своїх учнів та послідовників. За словами побратимів, йому було все одно, де воювати й в якому статусі – він шукав можливість якнайшвидше потрапити на передову. Важко переоцінити його вплив на добровольців. Він вселяв упевненість і спокій, за ним ми готові були йти хоч у вогонь, хоч у воду».
«Він жив, як свічка, – горів й іншим шлях освітлював, скільки наших людей йому реально зобов’язані життям. Ми знали: коли з нами Тихий, то все буде добре. На ньому було все: і розвідка, і логістика, і забезпечення, і ще багато чого, про що ми лише зараз починаємо дізнаватися. Наприклад, хлопці розповіли, що в той день, як була атака на нашу позицію, там щось пішло не так і потрібно було провести повітряну розвідку. Наші дронщики підняли дрон, але їм потрібні були люди, які прикривали б. А людей немає взагалі, всі в бою. І тоді Тихий сам побіг із Яном (нашим зв’язківцем), щоб забезпечити це прикриття. Хоча він був командиром роти й не мав би це робити», – розповів про командира боєць батальйону з позивним Історик.
Міський голова Хмельницького Олександр Симчишин познайомився з Тихим під час Революції Гідності. Тоді Андрій прийшов допомагати в місцеву самооборону.
«При першому спілкуванні по ньому було видно, що він прийшов допомагати, захищати не заради якоїсь політичної галочки, а він це буде робити по-справжньому. Коли розпочалась війна у 2014 році, Андрій пішов воювати. Я впевнений, що він не міг зробити інакше. Рік тому ми бачилися з ним востаннє, коли організовували у Хмельницькому виставку в пам’ять про бійців, які загинули в Іловайську… А востаннє спілкувались у березні цього року. Він написав мені прохання допомогти йому потрапити до лав Миротворця», у якому він служив раніше. На жаль, мені це тоді не вдалось зробити... Андрій знайшов тоді себе в іншому підрозділі – Національній гвардії, де воює дуже багато моїх друзів, з якими мені доводилось спілкуватись про Андрія. Всі про нього відгукуються як про справжнього командира і воїна. Героїчна загибель Андрія — це величезна втрата для всіх нас», – сказав він у прощальному слові.
«Для нас це також трагедія. Я неодноразово чув слова «за що померла дитина?». Не померла, а загинула. І не дитина, а воїн – справжній офіцер. Це була людина з великої букви. 10 серпня, коли розпочався цей злощасний бій, Андрій першим кинувся на позиції, де стався прорив. Фактично, якби не дії Андрія: якби він спасував, злякався, не наважився, то результат би був зовсім іншим і жертв би було набагато більше. Він пожертвував собою. Я вірю і знаю, що ця жертва не даремна. Ми не змушені воювати, ми зобов’язані, щоб відстояти нашу державу, наше майбутнє і майбутнє наших дітей», – наголосив заступник командира бригади, де Андрій проходив службу.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0