Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Курс на бойлер. Як монополізм в ЖКГ робить заручниками споживачів

    якість життя
    • Олег Тітамир
    • Розсилка
    Курс на бойлер. Як монополізм в ЖКГ робить заручниками споживачів

    Житлово-комунальне господарство – сфера, яка прямо впливає на якість життя українців

    Хіба можна говорити про якість, коли електро- й тепломережі, труби холодного й гарячого водопостачання, внутрішньобудинкові комунікації в Україні на 80% зношені, допотопні і потребують якнайшвидшої заміни? Це визнають навіть самі комунальники. Такий спадок радянського «жеківського» устрою потрібно кардинально оновлювати – ресурс вже давно вичерпано.

    Звісна річ, без бюджетного фінансування й приватних інвестицій у сферу ЖКГ, комплексне оновлення постачальних мереж та виробничих потужностей неможливе. Просте запитання: якщо, наприклад, теплоенергетичне підприємство орендує у держави ці застарілі комунікації, то чи зацікавлене воно їх міняти на нові? А якщо й зацікавлене, то чи вистачить інвестиційних ресурсів? Саме тому значну частину всіх місцевих бюджетів потрібно виділяти на комплексне реформування ЖКГ. А також – ретельно стежити за виконанням інвестиційних зобов’язань, які взяли на себе компанії-власники під час приватизації державних і комунальних підприємств. Без цього про якість життя українців і сталий економічний розвиток годі й говорити.

    Доводиться чути чимало скарг від людей – як на рівень житлово-комунального обслуговування, так і на надзвичайну складність у доведенні того, що послугу надано неякісно. ЖЕКи нібито ліквідовано, на їхнє місце прийшла нова система центрів комунального сервісу. Проте ні велетенські черги, ні абияке «жеківське» обслуговування будинків нікуди не зникли.

    Наприклад, у середині минулого року київська влада без широкого громадського обговорення підняла аж вдвічі тариф на утримання будинків і прибудинкових територій (більшість із яких, до речі, не перебуває у власності мешканців будинків). Що туди входить? Це – прибирання прибудинкової території, сходових кліток, підвалів, технічних поверхів та покрівлі, обслуговування систем диспетчеризації, технічне обслуговування ліфтів та внутрішньобудинкових систем гарячого, холодного водопостачання, водовідведення, централізованого опалення, зливової каналізації тощо.

    Кияни ж переважно помічають роботу двірників, а от з «прибиранням сходових клітин» (як з іншими позиціями з переліку «послуг») у величезній кількості будинків так досі й не склалося. Нещодавно почув пояснення ситуації одного із «комунальних» чиновників: мовляв, дуже мало прибиральниць хоче йти на мінімальну зарплату. То чому б її не підвищити – з огляду на подвійне зростання цін на комірне? Ймовірно, ці гроші йдуть зовсім не туди, куди треба?

    Ми бачимо: заміна «жеківської» системи на занадто бюрократизований комунальний «сервіс» мало що змінила на краще. Чимало столичних мешканців навіть жалкують, що тут відбулася аж така централізація управління (навіть проводять аналогії з ліквідацією столичних райрад). Раніше споживач ішов вирішувати проблеми в конкретний ЖЕК, нині ж доводиться вистоювати мало не цілий день в «єдиних» ЦКС. І зовсім, не факт, що там можна добитися правди.

    Насамперед люди скаржаться на тотальний монополізм ЖК-сфери і на відсутність конкуренції на цьому ринку. Їм немає з кого обирати, а значить, –  господарем становища лишається монополіст, а не споживач.

    Візьмемо для прикладу столицю. «Київгаз», «Київводоканал», «Київенерго», «Київтеплоенерго», «Київкомунсервіс» – все це комунальні або приватні монополії. Чи хтось із киян пробував поміняти постачальника газу чи тепла на іншого? Братися за це геть марно – інших бізнес-структур просто-таки не допускають до цих ринків.

    Не кажу вже про те, як у нас формуються загальнонаціональні й місцеві тарифи: монополісти лобіюють вигідну для себе ціну, а «ручні» енергетичні й житлово-комунальні регулятори «беруть під козирьок» і затверджують економічно необґрунтовані й часто захмарні тарифи, які слугують лише для збагачення «неприродних» монополій.



    До речі, нещодавно Нацкомісія з державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг виклала в публічний простір нібито сенсаційну інформацію. Попри власні обіцянки знизити тарифи за стабільних цін на газ для теплопостачання, місцева влада в низці міст і різних областях їх підвищувала протягом 2017-2018 рр. Цікаво, а раніше не було про це відомо? І чи зроблять після цього місцеві чиновники й комунальники адекватний перерахунок для споживачів? Надто, зважаючи на значне підвищення ціни на газ для домогосподарств з нового опалювального сезону? Великі сумніви.

    Але ж принагідно згадаємо: минулого року несподівано ефективно у сфері ЖК-послуг спрацювала Держпродспоживслужба. Проаналізувавши в ряді областей обґрунтованість рахунків на централізоване теплопостачання, її фахівці виявили незаконне завищення тарифів і повернули споживачам 5,3 млн грн. Отже, можемо, якщо хочемо?

    Ще один наочний приклад житлово-комунального «абсурду»: під час цьогорічного періоду відсутності гарячої води у столиці за начебто підвищене споживання газу повинні платити й ті кияни, у квартирах яких встановлено бойлери. Оплачувати послугу, якою не користувалися, змушує мешканців столиці якась там «енна» постанова Кабміну. І дарма, що вона суперечить Конституції, Цивільному кодексу й іншим законам, зокрема, в частині захисту прав споживачів. А загалом щодо піврічної відсутності гарячої води: в будь-якій іншій сфері споживач вже давно би розірвав угоду з постачальником, який тривалий час не надавав договірних послуг. Проте, ЖКГ-сфера – один із небагатьох винятків.

    До слова, нещодавно з’явилася інформація від Центру комунального сервісу Києва: мешканці 160 тис. столичних квартир встановили бойлери. З них 50 тис. домогосподарств повністю відмовилися від централізованого постачання гарячої води. Враховуючи те, що в Києві налічується трохи більш як 1 млн квартир, проігнорувала «муніципальну» воду їхня п’ята частина. Кількість таких відмов буде лише зростати також із огляду на підвищення цін на гарячу воду із-за подорожчання газу. Але ж наступного року, коли буде введена абонплата на водо- і теплопостачальні мережі, такі сім’ї все одно будуть змушені за неї платити – причому пропорційно до кількості мешканців у квартирі. Цей «комунальний» колективізм нагадує іще один прецедент: згідно з недавнім рішенням Верховного суду, споживач, який встановив у себе автономне опалення, також зобов’язаний оплачувати «обігрів» під’їзду, підвалів і горищ. Ну й, звісно ж, абонплату за обслуговування тепломереж, які реально цього споживача не обігрівають. Всі ці приклади – лише окремі ілюстрації нинішнього стану речей, коли «королем» на ринку є не споживач, а житлово-комунальний монополіст.

    Тому найголовніше питання у комплексному реформуванні житлово-комунальної сфери сьогодні: як нам її демонополізувати? У цьому сенсі, на порятунок вітчизняного ЖКГ нібито прийшов новий закон «Про житлово-комунальні послуги», ухвалений рік тому. Частково документ набрав чинності, решта положень буде введена в дію з 1 травня наступного року.

    Якщо коротко, то лейтмотивом закону є демонополізація сфери ЖКГ. Наприклад, це стосується необхідності розділення газових, електроенергетичних й інших побутових ЖК-монополістів на самостійні спеціалізовані компанії з видобутку (виробництва), транспортування та постачання газу, електроенергії чи тепла. Вводиться також «конкурентоспроможний» інститут приватного управителя багатоквартирного будинку, в якому не зареєстровано ОСББ. Справді, чимало положень закону звучать прогресивно.

    Втім, низка експертів сфери не вважають цей документ ані революційним, ані прогресивним. А директор аналітико-дослідницького центру «Інститут міста» Олександр Сергієнко навіть називає його «законом житлово-комунального кріпацтва». Чи це справді так і які «підводні течії» приховує документ – читайте у матеріалі «Главкома» Реформа ЖКГ. Назад у «совок»?

    Олег Тітамир, президент ГО «Українська організація захисту споживачів послуг»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ