Пройшов Ірак, Революцію гідності та Донецький аеропорт. Згадаймо Руслана Боровика
При кожній нагоді чоловік фотографував: природу, життя на фронті, населені пункти, у які прийшла війна
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Руслана Боровика.
Десантник-кіборг Руслан Боровик, позивний Багдад, загинув під час боїв за Ізюм на Харківщині 30 квітня 2022 року. 19 квітня чоловіку виповнився 41 рік.
Руслан народився на Житомирщині. Після строкової служби пішов до ЗСУ за контрактом. Двічі брав участь у місіях в Іраку у 2004-2005 роках (звідти й закріпився за ним позивний Багдад). Після звільнення з армії 12 років працював у банку інкасатором.
У 2014 році чоловік мобілізувався у 90-й батальйон 95-ї окремої десантно-штурмової бригади на посаду гранатометника. Брав участь в обороні Донецького аеропорту. Під час важких боїв фотографував, у 2015-му вийшов фотоальбом «ДАП» з його світлинами.
«Важко було дивитися, як забирають Крим, як розвиваються події на Донбасі. Були побоювання, що цим не обмежиться. Я відчув, що прийшов час щось робити. Тим більше, що у мене був певний досвід – я двічі був в Іраку, там також брав участь у бойових діях, хоча вони там і були зовсім іншими», – розповідав чоловік про рішення стати на захист України.
«За свої 40 років побачив дві війни – в Іраку та в Україні. І якщо до Іраку йшов через відсутність роботи, то до російсько-української війни долучився свідомо. Ще під час Революції Гідності, допомагав грошима, ліками та одягом активістам. А одразу після анексії Криму, пішов захищати кордони України у складі 95-ї бригади. До двох місяців ми були в резерві й постійно питали, коли нас відправлять на передову. Пам’ятаю, як один знайомий полковник мені сказав: «Не хвилюйся, на твій вік війни вистачить. Все тільки починається…». Я запам’ятав ці слова…» – говорив військовий.
Руслан Боровик брав до рук камеру навіть під час важких боїв. «Для мене фотографування у ДАПі було своєрідним способом емоційної розрядки», – казав боєць у своїх інтерв’ю.
Коли дивлюся через обʼєктив, війна вже не здається такою страшною.
Руслан Боровик
Після демобілізації Руслан працював у Київському міському центрі допомоги ветеранам АТО при КМДА, активно займався спортом, бігав марафон, брав участь у Маршах захисників.
З першого дня повномасштабної війни Багдад пішов обороняти Батьківщину у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Молодший сержант обіймав посаду командира відділення.
«Найбільше за все він любив Україну, своїх чудових доньок та дружину. Любив дивитися на світ через призму своєї камери та робити чудові фотографії. Захисник ДАПу, боєць 95-ї ДШБ. Місяць тому отримав контузію, але не покинув своє відділення та продовжував палити техніку російських окупантів», – написав у соцмережі журналіст Ярослав Бондаренко після звістки про загибель бійця.
«Якщо після повернення з війни відчуваєте, що складно сприймати світ без вибухів, пострілів і війни – пересильте себе. Знайдіть і займіть свою нішу, чим ви б змогли займатися залюбки. Зустрічайтесь із побратимами і підтримуйте один одного. А якщо у вас ще немає родини й діток – слід задуматися. Це і є щастя!» – сказав Багдад в інтерв’ю 2021 року. У захисника залишилися дружина і дві доньки.
Хочу вірити, що все було не дарма, і так це будуть сприймати і в майбутньому. Ми чинили супротив. Можливо, без цього і країни під назвою Україна вже не існувало б. У нас були втрати, але були і перемоги.
Руслан Боровик
Для багатьох Багдад був незламним патріотом, та мало хто знав його з іншого боку: як їздив з візочком на роботу, обирав для своїх донечок сукні, як варив найсмачніший борщ і мріяв пішки обійти весь світ.
«Я працювала за сумісництвом у торговому центрі на залізничному вокзалі з братом Руслана Сергієм, – розповіла про знайомство з майбутнім чоловіком Людмила. – Русік якраз повернувся з Іраку і їхав у Десну. У нас був проїздом. Після знайомства ми спілкувалися. Потім Руслан влаштувався на роботу у Києві й ми більше часу проводили разом. Прогулянки на Труханів острів, пішохідний міст… Долали десятки кілометрів вечірнім Києвом».
«Як же він любив походи, – додала жінка. – Він ніколи не лінувався тягти з собою картоплю, капусту, буряк і все інше, щоб там, на самій вершині гори зварити свій фірмовий борщ. Це були особливі дні, коли ми компанією підіймалися в гори. Він так смачно готував. Приготування для нього теж було окремим видом мистецтва».
«Його не цікавили курорти чи готелі. Рус мріяв обійти цей світ пішки. Десь автостопом, звісно. Щоденний рух – це про мого чоловіка. Він постійно бігав марафони. Щоб Руслан колись ліг перепочити вдень, не пригадаю такого. Це для нього було марне витрачання часу. Таке відчуття, що мій Рус спішив жити це життя», – зауважила дружина військового.
Уже тоді Людмила розгледіла в Русланові творчу натуру. Він гарно малював і обожнював фотографувати природу, тож не роздумуючи купила йому фотокамеру. Хоч і частково на кредитні кошти.
Руслан також був дуже начитаним, особливо любив історію та географію. У ньому завжди жило бажання вчитися, пригадала дружина загиблого Героя. Тож нічого не спинило чоловіка у свої 27 років піти з випускниками здавати ЗНО, щоб вступити до Академії МВС: «Ми тоді разом вступили: я на провізора, а Рус в Академію на правознавство. Вчився він добре – і за себе, і за мене. Я тоді була вагітна, на зберіганні лежала, а він іспити замість мене складав».
Коли у родині з’явилася донька Софійка, Руслан без зайвих слів міняв дитині підгузки, заколихував, купав, переодягав: «Він був чудовим батьком. Міг їздити годинами по магазинах, аби купити для доньок найкрасивішу сукню. Ніколи не шкодував грошей, тільки б дівчата були, як принцеси. Він обирав іграшки, знав з якого мультика яка лялька і дозволяв дівчатам робити з собою все що завгодно. Вони ж його і розфарбовували, і лікували, зачіски різні робили. Ніколи їх не сварив. Завжди спокійно все пояснював. Історію України їм розказував замість казок. Вони як шпачата його слухали».
Світлини, на яких Руслан Боровик у військовій формі тримає на руках донечок у вишиваному вбранні чи коли разом крокують на Марші гідності, облетіли мережу. Були і в глянцевих іноземних виданнях.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0