Сергій Петровичев. Історія росіянина, який воював за Україну
країна героїв
Захисник кілька років тому втратив ногу, але це не завадило йому піти на фронт
«Не панікуйте. Треба воювати». Так написав 24 лютого цього року на своїй сторінці у Facebook етнічний росіянин Сергій Петровичев. Що означає «воювати», він знав не з чуток. Пройшов АТО у складі добровольчого батальйону ОУН. У вересні 2015 року підірвався на протипіхотній міні – кинувся на допомогу пораненим побратимам. Дев'ять місяців лежав у лікарні імені Мечникова, переніс 15 операцій. У результаті ліву ногу довелося ампутувати, ходив на протезі. Усе це на завадило Сергію Петровичеву після повномасштабного вторгнення взяти до рук зброю, адже він був українцем у серці.
Сергій Петровичев народився і виріс у російському Ульяновську. Був опозиціонером та активістом. Із початком протистоянь на Майдані вирішив приїхати до Києва, після чого залишився та пішов воювати в АТО у складі добровольчого батальйону ОУН. Захисник використовував псевдонім Василь Волгін, мав позивний Рубін.
Сергій Петровичев (1986 – 2022) – український доброволець, воїн батальйону ОУН, учасник АТО.
Етнічний росіянин, уродженець міста Ульяновськ. До Києва приїхав 2014 року, був учасником Революції Гідності.
2015 року отримав поранення, втратив ліву ногу, мав протез. Клопотав про українське громадянство, однак довгий час не міг його отримати через бюрократичні перепони.
2022 року знову взяв до рук зброю, щоб боронити Україну від російського вторгнення. Загинув 6 вересня на Ізюмському напрямку.
2015 року Петровичев отримав важке поранення, захищаючи Україну під Донецьком – підірвався на міні. Втратив майже три літри крові, чудом вижив. У ступні лівої ноги в нього практично не залишилося кісток, у стегні було сорок осколків. Кінцівку довелося ампутувати нижче коліна.
Утім, Рубін не розгубив оптимізму та волі до життя, лікувався, проходив реабілітацію.
«Сергій був унікальною людиною. Я говорю так не тільки тому, що він мій найкращий друг. Він справді мав унікальну здатність не розкисати, розвиватися, стояти на своєму і битися за свої ідеали», – розповів журналістам Дмитро, теж росіянин, який воює у лавах ЗСУ.
Петровичев займався спортом. Уже в 2017 році виконував станову тягу штанги вагою 120 кілограм, брав участь у «Іграх героїв» – змаганнях захисників, які отримали важкі поранення на війні. Працював на будівництві, а паралельно опановував програмування. І через деякий час почав працювати в IT-компанії, куди набирали співробітників із числа ветеранів.
Сергій жив у Києві, завів кішку Тосю, яку дуже любив. Засмучувала лише відсутність українського громадянства. Та Рубін уперто долав бюрократичні перепони, аби таки отримати його.
24 лютого 2022 року війна знову наздогнала Петровичева. Із перших днів вторгнення він встав на захист України. Обороняв Київщину, а у квітні як військовослужбовець ЗСУ вирушив у гарячі точки на сході країни.
«Він був етнічним росіянином, але досконало вивчив українську мову і з 14 року воював в батальйоні ОУН. Причому він був українським націоналістом по духу, вивчав історію УПА», – написала подруга Роксоляна Хмара.
Сергій Петровичев загинув 6 вересня на Ізюмському напрямку. Він штурмував ворожий військовий опорний пункт у складі 71-ї окремої єгерської бригади. Як каже його друг, Рубін ішов у атаку на повний зріст – через протез повзти йому було важко. Незадовго до загибелі захисник був у відпустці, змінював протез на новий. Ще не встиг до нього притертись.
«Росіяни – це імперська вигадка, покликана стерти саму приналежність до чогось іншого, незалежного і вільного, Росіяни – це аналог «радянської людини» після розпаду совка. Сподіваюся, що розуміння в суспільстві прийде, коли навчитися відрізняти росіян, мордву, татар, якутів та інших в'язнів цієї в'язниці народів від росіян, вічно задоволених і покірних. без «визвольних» амбіцій. Свободу народам! Свободу людині!», – вважав Рубін.
«У останньому дописі на своїй сторінці Василь Волгін написав: «Воля народам, смерть імперіям!». Це було його гасло. І воно справдиться. Спи спокійно, друже! Побратими здійснять твою мрію!», – ідеться у публікації добровольчого батальйону ОУН.
Коментарі — 0