Президент вас чує? Що отримали малий і середній бізнес за останній рік

За рік каденції нової влади малий і середній бізнес так і не відчув себе «кров’ю для організму країни», і не отримав потужних стимулів для свого розвитку. Натомість, підприємці продовжують і далі страждати від неефективної податкової системи й тиску фіскалів. І навіть попри законодавчий «турборежим», влада й досі не впровадила податок на виведений капітал і Службу фінансових розслідувань, що суттєво покращило би становище малих та середніх підприємців.

Старі «хвороби» фіскалізації

Ще рік тому, під час виборчих президентських і парламентських перегонів чинна влада обіцяла «не заважати бізнесу, а лише допомагати». Втім, сьогодні неможливо не констатувати: левова частка найганебніших огріхів у податковій сфері і бізнес-регулюванні, що лишилися у спадок від «попередників», нікуди не зникла. Ба більше: парламентська більшість і уряд вже навіть встигли матеріалізувати новий фіскальний «креатив».

Замість того, щоб дати малому і середньому бізнесу відновитися від коронакризи й стати на ноги, підвищити зарплати найманим працівникам і реанімувати економічний розвиток країни, уряд і законодавці продовжують виконувати настанови МВФ і зовнішніх кредиторів щодо «збалансування» публічних фінансів. І тим самим лише консервують політику попередніх владних каденцій щодо наповнення держбюджету податками за будь-яку ціну.  Отже, замість максимального сприяння МСБ і поліпшення ділового клімату маємо такий «статус-кво»:

• влада так і не запропонувала нової прогресивної ідеології та інструментів у податковій сфері. Свідченням цього є відсутність будь-яких спроб щодо її перезавантаження і «гра» за старими правилами азаровського Податкового кодексу, норми якого притлумлюють малий та середній бізнес «на всіх фронтах». Водночас, великий олігархічний бізнес і далі відчуває себе, мов риба у воді, безкарно обкрадає бюджет, виводячи надприбутки до офшорних юрисдикцій;

•  у малого й середнього бізнесу здебільшого відсутні фінансові ресурси й обігові кошти для переорієнтації на створення якісної продукції з високою доданою вартістю. Підприємці і досі позбавлені доступу до дешевих кредитних ресурсів – особливо ж, зважаючи на те, що значна частина цього бізнесу внаслідок перманентних криз має низький «борговий» рейтинг. Банкам невигідно кредитувати реальну економіку, поки є можливість отримувати надприбутки за допомогою операцій із ОВДП та іншими цінними паперами. Зважаючи також і на надмірне податкове навантаження, бізнес змушений постійно вдаватися до «тіньових» схем, аби поповнити обігові кошти й виплачувати більш-менш пристойні зарплати найманим працівникам. Чим не ідеальний стан речей для армії фіскалів, котрі постійно тримають підприємців під пресом перевірок, штрафів, адміністративних і кримінальних справ, здираючи при цьому корупційну ренту?

• водночас, влада «фонтанує» черговими фіскальними «ноу-хау», які в рази ускладнюють ведення бізнесу й податкову звітність. І назагал -- остаточно добивають підприємництво, яке і так ледь жевріє із-за коронакризи! Замість «свободи від несправедливих податків» і «скасування 80% регуляцій», які нещодавно анонсував голова Національної ради реформ Міхеіл Саакашвілі, приватні підприємці вже раніше отримали законодавство про «віртуальні» касові апарати, а отже – тотальний контроль податківців буквально за кожною «копійчаною» операцією! Ось така «спрощена система оподаткування» в релізі «нових» топ-чиновників! До того ж, замість максимальної лібералізації умов діяльності, підприємці отримали контраверсійний закон «1210», яким вводиться норма щодо контрольованих іноземних компаній і оподаткування їх «нерозподіленого прибутку». А отже, ще більше розширюються контролюючі повноваження фіскальних органів, вводяться нові штрафи за «відсутність реєстрації «постійного представництва», суттєво ускладнюється податкова звітність, вводиться воістину сюрреалістичне поняття «податкового правопорушення без наявності вини» (дискреційно визначається податківцями), що прямо протирічить Конституції й Європейській Конвенції з прав людини! Плюс – з’являється така новація як «ділова мета»: згідно з нею, підприємець повинен довести чиновнику, що будь-яка угода (придбання комп’ютера, створення сайту тощо) відповідає господарським цілям компанії, інакше – плати додаткові податки! Назагал же – всі ці «покращення» закону №1210» прямо б’ють – ні, не по великому олігархічному бізнесу – а, насамперед, по IT-компаніях і стартапах, які змушені будуть мігрувати в набагато більш ліберальні податкові юрисдикції. Навіщо нам українська «Кремнієва долина»? В цьому ж переліку – нове законодавство про фінмоніторинг, яким, зокрема, легалізуються суперповноваження Нацбанку і банківських установ щодо контролю над більшістю фінансових транзакцій як фізичних осіб (чого лише варта верхня «планка» неідентифікованих переказів у 5 тисяч гривень), так і малих та середніх підприємців. Відтепер, кожен бізнес-платіж перевірятиметься згідно з такими оціночно-розмитими критеріями, як «підозрілі фінансові операції», «неналежна система управління ризиками», «незвичайний спосіб проведення операції», «дієві процедури», «неналежне виконання» тощо. Чи подібне законодавство, яке сліпо запозичується із правової практики заможних західних країн, можливо безболісно реалізувати в країні з мегакорупцією, відсутністю справедливих судів, зі всевладдям податкових і контролюючих органів, а головне – зі слабким і практично беззахисним малим та середнім бізнесом?

• за відсутності політичної волі й наявності очевидних лобістських впливів, і досі не створено єдиного органу державної влади із протидії фінансовим зловживанням – Служби (чи Бюро) фінансових розслідувань. Цю структуру обіцяли впровадити ще за часів президента Віктора Ющенка, але навіть за чинної влади «віз і нині там». Натомість, сьогодні і досі «кошмарять» бізнес усілякі профільні підрозділи поліції, СБУ, інших багаточисленних «правоохоронців», яких в Україні хоч греблю гати. При цьому – мало хто повірить! – ще й досі «працює» чи не найбільший «каратель» бізнесу з минулого – податкова міліція, яку разом із Державною фіскальною службою мали ліквідувати, розділивши її на податкову й митну служби. Водночас, при квітневому перерозподілі держбюджету на обидві «ліквідовані» структури виділено аж півмільярда гривень! Якщо ж податкова міліція вже не має повноважень розслідувати кримінальні правопорушення у податковій сфері, то на що тоді влада виділила цій структурі гігантську суму – за рахунок податків українців? І зробила це саме тоді, коли коронакриза і локаут поставили малий та середній бізнес буквально на коліна.

• експерти вже втомилися акцентувати на корупційному характері податку на прибуток підприємств в його нинішньому форматі (стягується з різниці між доходами і витратами компанії за базовою ставкою у 18%). Річ у тім, що податкова наділена дискреційними повноваження в процесі адміністрування цього податку – передовсім, у сенсі узгодження сум, які підприємці фіксують як витрати. При цьому, бізнес змушений витрачати купу часу й нервів на доведення «справжності» чи не кожного розміру витрат – адже, фіскали самочинно можуть легко «записати» витрати в статтю доходів бізнесу. А отже, підприємці змушені виплачувати зайві і часто непосильні суми податків до бюджету. І це не кажучи вже про вкрай ускладнену бухгалтерську звітність. І наскільки сприяє такий порядок речей легкості ведення бізнесу в Україні, за якого фіскали волюнтаристськи визначають суми податків бізнесу – згідно із планами податкових надходжень до бюджету? Тож, маємо нову владу зі  старими правилами, які ніхто і не збирається змінювати?

Що дасть економіці податок на виведений капітал?

Саме податок на виведений капітал мав би замінити контраверсійний і непродуктивний у вітчизняних реаліях податок на прибуток підприємств. Йдеться про те, що підприємства відраховуватимуть податки лише з розподіленого прибутку – наприклад, коли виплачують дивіденди чи інші прирівняні платежі. Якщо ж бізнес інвестує в розвиток підприємства, сучасні технологічні рішення, оновлення основних фондів, навчання персоналу тощо, то держава податок з цих коштів не стягує. Наразі йдеться про ставку оподаткування у розмірі 15% для дивідендів і 20% для інших способів виведення прибутку (роялті, фіндопомога та ін.).

Прогнозовані переваги цього податку над ймовірними негативами – набагато вищі. 

По-перше,  вітчизняний бізнес отримає потужний стимул реінвестувати в розвиток, що своєю чергою запустить підвищення продуктивності праці, стимулюватиме виробляти продукцію з високою доданою вартістю, а отже, підвищить конкурентоспроможність української економіки на зовнішніх ринках.

По-друге, на відміну від податку на прибуток підприємств, податок на виведений капітал в рази спрощує адміністрування, скасовує суб’єктивізм податківців й дозволяє компаніям показувати реальні доходи. Бізнесу не потрібно буде більше занижувати операційний прибуток та маніпулювати зі звітністю, штучно завищуючи витрати. Завдяки впровадженню ПнВК суттєво спростяться перевірки підприємств і будуть зведені до мінімуму корупційні ризики в фіскальних органах. А отже – зменшиться втручання держави в діяльність бізнесу й зупиниться відтік капіталу з української економіки.

По третє, врешті-решт податок дозволить малому й середньому бізнесу відновитися після економічної кризи, накопичити потенціал для розвитку й легалізувати прибутки. Водночас, головний аргумент противників податку на виведений капітал (функціонерів МВФ та кабінетних урядовців та парламентарів) – мовляв, держбюджет втратить 40-80 млрд грн через ненадходження податків – виглядає нікчемним. Адже, навіть офіційні речники визнають, що 85 % надходжень податку на прибуток підприємств акумулюють 10% зареєстрованих в Україні компаній. А це – переважно великі олігархічні підприємства, які за всіх владних каденцій твердо стоять на ногах і збагачуються за рахунок різноманітних преференцій. До того ж, зважаючи на відносно невелику фіскальну роль нинішнього податку на прибуток (надходження становлять близько 2.5% від ВВП), це означає, що жодної катастрофи від введення податку на виведений капітал для державних фінансів очікувати не варто

Водночас, сьогодні величезна кількість малих та середніх компаній змушена оптимізувати податкове навантаження, поповнюючи обігові кошти і виплачуючи зарплати працівникам завдяки  переведенню грошей у неоподатковану готівку. Хіба державний бюджет не втрачає суттєво від цих схем, тим паче, що в «тіні» перебувають 40-55% української економіки?  Натомість, якщо буде діяти податок на виведений капітал, підприємства вже не матимуть сенсу ховати ці кошти в «тіні».

До того ж, досвід впровадження такого податку в деяких країнах, свідчить, що попри доволі невисокі втрати для національних бюджетів, саме завдяки даній новації економіка цих держав почала динамічно зростати. Так, у Грузії після узаконення податку на виведений капітал суттєво підвищились темпи зростання ВВП:  у 2015 році було +2.9%, у 2017 році вже +4.8%. Естонія ж отримала суттєве зростання інвестицій протягом 2003-2005 рр. – від $1 млрд до 3 млрд! До того ж, за даними  Організації економічного співробітництва та розвитку, завдяки цьому податку Естонія має найбільш конкурентоспроможну податкову систему серед країн-членів Оерганізації економічного співробітництва. Чи ж не є над чим замислитися і українській владі?

Денис Шмигаль на початку травня (фото: ukrinform.ua)" width="623" height="360" itemprop="image" />Кабінет міністрів найближчим часом представить поетапний план підтримки бізнесу. Таку заяву зробив голова уряду Денис Шмигаль на початку травня (фото: ukrinform.ua)

Що потрібно, аби малий і середній бізнес «ожив»?

У контексті кардинального реформування податкової й фінансової системи насамперед необхідно:

• повноцінно впровадити Службу фінансових розслідувань, почати розробку нового Податкового кодексу, ідеологія якого має бути змінена з фіскально-бюрократичної на стимулюючу для розвитку бізнесу. Зокрема необхідні системне усунення дискреційних повноважень фіскалів; перетворення фіскальної служби на сервісну; заміна податку на прибуток підприємств  податком на виведений капітал; повна цифрофізація податкових сервісів; дієві механізми оскарження податкових санкцій тощо. За основу можна взяти вже готовий проект Податкового Кодексу Розвитку, розроблений Асоціацією платників податків;

• ввести в дію «без застережень» податок на виведений капітал, проте – без додаткових «компенсаторів» од ймовірних втрат бюджету – у вигляді підвищення інших податків. Оскільки, наразі маємо парадокс: аби українській економіці виборсатися з кризи, уряд має застосувати сценарії з підвищеним ризиком. Водночас, необхідно знизити мінімум на чверть податкове навантаження на фонд заробітної плати. Адже, як показав естонський досвід, на початковому етапі податок на виведений капітал не сприяв створенню нових робочих місць і підвищенню рівня оплати праці – так як навантаження на зарплатний фонд було надто високе, і підприємцям вигідніше було інвестувати кошти в оновлення основних засобів. Отже, ця реформа в Україні має початися зі зниження ставок ПДФО та ЄСВ, аби її позитивний ефект відчув кожен громадянин. Саме податки з фізичних осіб складають левову частку держбюджету, яка, зокрема, витрачається і на обслуговування громіздкого державного апарату. Тож, вищі зарплати українців – це також і додаткові надходження до державної скарбниці, адже саме громадяни оплачують ПДВ при купівлі товарі і послуг;

• Нацбанк повинен рухатися в напрямку пом’якшення монетарної політики, аби банки переорієнтувалися зі спекулятивних операцій на кредитування реальної економіки під притомні відсотки. На жаль, тут недостатнє лише механічне зниження облікової ставки регулятором, адже банки будуть до останнього відтягувати зменшення ціни кредитів. До того ж, значна частина підприємств малого і середнього бізнесу, які постраждали від економічної кризи і війни на Сході України об’єктивно мають низький кредитний рейтинг. Деяким компаніям не видають кредити навіть під 70% річних, а для дехто з підприємців не в змозі виплачувати позику і під 20%. Для сегменту малого і середнього бізнесу потрібні якщо не «обнулення»  кредитного рейтингу (банки на це йдуть неохоче), то портфельні (урядові) гарантії за кредитами, отримання яких не обтяжено вкрай бюрократичними процедурами. І в цьому сенсі так само не обійтися без певних ризикових рішень, адже стан української економіки сьогодні – критичний.

Олег Тітамир, для «Главкома»