Дмитро Степовик: Москва облизується на 28 гектарів Лаври в центрі Києва

Останній Помісний Собор Православної церкви Київського патріархату має право увійти в історію хоча б через те, що на ньому Патріарх Філарет зробив ще один c крок на зустріч об’єднанню православних церков. Суть внесених змін зводиться до того, що після смерті Філарета УПЦ КП, по суті, відмовляється від проведення виборів нового патріарха, щоб відкрити шлях проведенню спільного Об’єднавчого Собору єпископів московського та київського патріархату і обрати вже єдиного правителя Української православної церкви.

Проте така ідея далеко не усіма була сприйнята позитивно. Відомий релігієзнавець, член Секретаріату Помісного Собору і Вищої Церковної Ради УПЦ КП Дмитро Степовик вважає, що затягувати з обранням нового патріарха не можна – бо період «міжцарів’я» несе загрози з боку Москви обом церквам. Про причини своїх побоювань, спроби усунути керманича УПЦ МП митрополита Володимира та масовану атаку на його прибічників, а також про бажання Росії захопити територію Печерської Лаври професор Київської духовної академії розповів «Главкому».

-- «Не обов’язково Епіфаній стане патріархом»

Дмитре Власовичу, на останньому Помісному соборі Філарет висловив думку про можливість злиття УПЦ московського та київського патріархату. І у зв’язку з можливим об’єднанням була введена посада намісника патріарха, який в разі смерті Філарета і буде керувати Київським патріархатом до обрання нового патріарха об’єднаної церкви. Ви погоджуєтесь з ефективністю цього плану?

Давайте я спочатку окреслю, чому була введена посада намісника. У своїй доповіді Святіший Патріарх сказав, що є три причини «осиротіння» патріаршого престолу. Перша – це його смерть. Друга – коли він через стан здоров’я сам напише відречення. Третя – якщо за якісь серйозні провини суд, яким є Помісний собор, його відсторонить.

До речі, щодо відсторонення за власним бажанням. Чому патріарх, взагалі, заговорив про такі речі? Стан здоров’я залишає бажати кращого?

В такому віці гренадерське здоров’я буває далеко не у всіх. Тому в статут української православної церкви і було введено нове положення про те, що тепер, коли патріарх ще при повному здоров’ї, але вже при поважному віці, вводиться посада намісника. Це помічник патріарха, який має право успадкувати його владу після того, як він не зможе виконувати свої обов’язки.

На цю посаду був вже після Собору запропонований нинішній ректор Київської православної богословської академії, архієпископ Переяслав-Хмельницький і Бориспільській Епіфаній.

Чому намісником став саме він? Якими зараз наразі є його функції?

Він молодий, йому 33 роки. Він має серйозні наукові здобутки і добрі адміністративні дані.

Він є ще намісником Видубицького монастиря. Він - ректор нашої академії, а це кілька сотень студентів, аспірантів, біля п’ятдесяти викладачів. Також в його компетенції - фінансування видання нашого науково-богословського збірника «Труди київської духовної академії», журналу «Православний вісник», газети «Голос православ’я» і численних книжок. Та, думаю, частину посад тепер з нього буде знято.

Також було враховано його освіченість, уміння бути організатором, якості керівника. Він цілком підходить. Так, теоретично міг би на його місці бути хтось інший. Але вибраний був він, бо навколо Києва ця посада провідна. У нас є, наприклад, архієпископ Євстратій Зоря. Але за статутом не передбачається, що єпископ Чернігівської та Ніжинської єпархії може бути наслідником патріарха. Передбачена тільки кафедра Переяслав-Хмельницької єпархії.

Але ж не обов’язково Епіфаній стане патріархом. За статутом, до Помісного Собору, до обрання нового патріарха, засідає Синод, а потім Архієрейський собор. Вони висувають трьох кандидатів на Помісний собор, який єдиний чинний вибрати патріарха. Крім того, Собор ще може висунути четвертого і п’ятого кандидатів. І тільки тоді між ними проходять вибори в кілька турів. Римського Папу так само обирають. Коли в першому турі хтось набирає 50%, він стає патріархом. Якщо ніхто не набирає, тоді двох з тих, хто набрали найбільше голосів, ставлять на другий тур. І вже не треба 50%. Просто: хто з них набере більшу кількість голосів, той стає патріархом. Філарет, коли був ще з Москвою і помер Пімен, теж був місцеблюстителем. Всі думали, що його оберуть. Але не обрали.

У разі, якщо Філарет покине свою посаду, і рішення щодо нового патріарха не буде, Епіфаній буде виконувати всі функції митрополита?

Так. Він тоді вже буде не намісник, а місцеблюститель. При чому механічно, без якогось затвердження, він стає ним з моменту, коли помирає попередник, і бере в руки церкву, успадковує фінанси церкви, всі матеріальні ресурси, резиденцію. По суті, він не має тільки санкції всієї церкви – Помісного Собору – на все це.

-- «Переговори були зірвані окриком із Москви»

Повернемось все-таки до вашої незгоди із пропозицією Філарета не поспішати обирати нового патріарха. Опонуючи Філарету, ви зазначали, що Помісний Собор для обрання нового керівника УПЦ КП має бути зібраний не пізніше двох місяців після смерті патріарха.

Певне зауваження висловлював не тільки я. Канцлер Львівської архієпархії Володимир Бачинський виступив в тому ж контексті. Має бути точно визначений час зібрання Помісного собору для обрання нового патріарха. Цей термін повинен фігурувати у статуті, а у статуті його немає! Якщо немає терміну, це дає можливість до безкінечності продовжувати це «місцеблюстительство». Тут криється певний ризик.

Мені пояснили, що точний строк вказувати не потрібно. Через те, що у нас існують три православні церкви, і давно ведуться перемовини про те, щоб якось їх об’єднати. Оскільки богословська основа, організаційні принципи, все, що стосується православ’я, у всіх трьох церквах однакове. Ну, окрім мови. Бо московський патріархат вживає старослов’янську мову з російською вимовою – тобто фактично це російська мова, але трошки під старовину. А автокефальна церква та київський патріархат користуються українською літературною мовою. Вже ж були переговори, але вони були зірвані окриком із Москви.

Наскільки, взагалі, УПЦ МП від Москви залежить в прийнятті рішень?

Адміністративно УПЦ МП повністю підпорядковується московському патріарху. Там немає не те, що автокефалії, тобто повної незалежності, а навіть і автономії, часткової незалежності. Серйозні питання – всі погоджуються з Москвою.

Але чому дата визначення проведення Помісного Собору висить у повітрі? Йдеться про те, що в період до обрання нового патріарха бажано інтенсифікувати переговори з УПЦ МП, оскільки там є прихильники і симпатики об’єднання. Жорстка несамовита критика щодо того що КП постав не канонічно, яка продовжувалась багато років, щоб відвадити від нас людей, з їхнього боку вже припинена. У разі, якщо б обидві церкви – КП і МП – вирішили б на своїх окремих Соборах, що об’єднання потрібно, тоді вони б могли скликати спільний Собор і на ньому обрати спільного патріарха для обох церков. Вже із титулом не митрополита, а патріарха Київського и всієї України, і забезпечити повну автокефалію.

Щось у вашому голосі не надто багато оптимізму.

Це виглядає трошки романтично і нереально. Я вчений і звик всі проблеми вирішувати чисто логічно. Невідомо ж, чим можуть закінчитися ті переговори з об’єднання. Московський патріархат спить і бачить, як знищити київський патріархат. У них розроблено кілька сценаріїв. Ми знаємо, якими вони можуть бути. Удар може бути нанесений по керівництву церкви, зокрема, по особі або патріарха, або його місцеблюстителя.

Між упокоєнням патріарха і обранням нового на єпископів можуть тиснути двома методами. Перший – це корупція. Московський патріархат – це багатюща церква, яка фінансується урядом Російської Федерації. Другий – викручування рук. Цей політологічний термін передбачає залякування людей. Такий приклад вже був в 1992 році, коли єпископи в Україні клялися вірності Філарету, тоді ще митрополиту, а буквально через кілька місяців, всі, за винятком двох-трьох, відмовились від нього і пристали до московської тези про засудження і віддання Філарета до суду за те, що він прагне повністю відділити українську церкву від російської і зробити її автокефальною. Тоді Філарет був прийнятий із своєю частиною церкви до нас, а вони, звичайно, піддали його анафемі. Та так як він і сам вже відділився, анафема для нього значення не мала. Помісні церкви теж не визнають її, хоч і мовчать.

Тому зовсім не вказувати строк обрання патріарха не можна. Треба призначити: місяць, два, три, шість, але не більше. Бо з київського патріархату може бути зроблений форшмак. Сили зовнішні будуть розпорошувати його зсередини, тиснути на єпископів залякування, підкупом чи іншими речами. А мені заперечили, що цього статися не може, мовляв, єпископат у нас єдиний. На нинішньому етапі це, справді, так, але ж невідомо, як буде в майбутньому. Переговори про об’єднання не повинні залежати від обрання нового патріарха.

-- «Колись Кирило та Філарет працювали спільно»

Уявімо, що був обраний новий патріарх УПЦ КП, а потім переговори про об’єднання завершились успіхом. Що тоді робити?

Святіший Патріарх Філарет теж спитав: а якщо ми досить швидко, за пів року, або менше, оберемо нового патріарха, а потім наші переговори з УПЦ МП увінчаються успіхом, і ми досягнемо спільної угоди, що треба об’єднуватися, що тоді робити новообраному патріарху? Це питання вирішується. Якщо він християнин, і не тримається за цю владу, і буде обраний врешті інший патріарх, скажімо, з тої церкви, то новообраний патріарх київського патріархату просто складе свої повноваження, стане митрополитом чи архієпископом і буде працювати, як усі, підпорядковуючись новообраному патріарху. Нічого тут страшного немає.

Та це було трактовано як приниження, мовляв, такої практики немає. Хоча було таке у Візантії, коли усували вже обраних патріархів з тих чи інших міркувань, або насильно, або добровільно. Це не є проблемою. Більшою проблемою є те, що в цей період міжцарів’я може статися непоправне. Інша сила може просто розпорошити нашу церкву. Тим паче, всі знають, якою несамовитою позиція Москви щодо київського патріархату. Вона вже була висловлена навіть в контексті святкування 1025-річчя Хрещення Русі.

Як саме?

Кирило сказав, що якщо на урочистому засіданні в кінці липня в залі в Палаці Україна буде сидіти патріарх Філарет, то він у Київ не приїде. Навіть у різних місцях, у різних секторах він сидіти з ним не може. Та це вже не християнство, а невідомо що. У мусульманстві між шиїтами і сунітами немає такої несамовитої ворожнечі. А колись же Кирило та наш Філарет працювали спільно в єпископаті Російської православної церкви. Очевидно, особисте неприйняття Кирилом Філарета йде звідти.

Вони не можуть Філарету вибачити, що він створив величезну церкву, яка є незалежною від Москви – київський патріархат, найбільший в Україні по кількості віруючих. Ні протестантська, ні католицька, ні греко-католицька, ні православна церква по числу вірних не рівна київському патріархату. У нас до 15 мільйонів вірних. Тоді, як у московського, - 8,5.

Але ж є статистичні дані щодо того, скільки приходів має КП і МП в Україні…

Так, у московського патріархату приходів більше. Вони в одному селі для того, щоб протистояти київському патріархату, в трьох місцях, у хатах навіть, відкривають приходи. А у нас буває один приход на три-чотири села. Тому кількість приходів більша у них. У них зараз близько 11 тисяч приходів. У київського патріархату близько 6-7 тисяч приходів. Але наші приходи великі. По кількості віруючих ми майже у півтора рази перевищуємо їх.

Під час останнього Великодня міліція вела статистику відвідування людей богослужінь. То Україна сукупно – всі три православні церкви – дала 9,5 мільйонів людей. У Росії з її 150-мільйонним населенням – 4,5 мільйони, у двічі менше.

Скільки з цих 9,5 мільйонів дала кожна церква?

Це важко сказати. Бо при кожній церкві треба мати свого статиста, щоб, наприклад, сказати, скільки людей ходять у автокефальну церкву. Але автокефальна церква, як кажуть, у нас «при последнем издыхании». Більшість єпископів пишуть покаяння і повертаються до нас. В них же немає свого кафедрального собору, немає резиденції. Ми їм пропонували зустріч, але, оскільки вони теж таємно керуються Москвою, то вони сказали: ви понизьтесь з патріархату до митрополії, щоб ми були рівні, і щоб на спільному Соборі була однакова кількість людей від нас, і від вас. Ну знаєте, у нас 15 мільйонів, а у них 800 тисяч віруючих, і вони ще хочуть говорити на рівних. Тому у таких переговорах ми орієнтуємося більше на переговори з МП, бо це серйозна велика церква. А автокефальна… Та ще й враховуючи особу скандаліста Мефодія, який заганяє людей, грубить їм, обзивається…

Справа в тому, що УПЦ КП – потужна церква, і вона не підпорядковується Москві, це викликає скрегіт зубів. В Москві в церкві є люди, які колись були комсомольцями, потім пішли на священників, стали єпископами. Вони і незалежності України не сприймають. Але, оскільки це держава, і не можна брутально виступати проти, весь свій гнів вони кинули на церкву.

Та Філарет в своїй доповіді зазначив, що нам треба уникати конфліктів і ворожнечі з єпископатом, духовенством і віруючими УПЦ МП. Тому що любов єднає, а гріх розділяє. Ми ставимо собі за мету об’єднання з нашими братами УПЦ МП, а це означає, що ми повинні допомагати їм бути разом з нами єдиними.

Тобто Філарет готовий в чомусь йти на поступки?

Коли ми говоримо про уникнення конфліктів, це не означає, що ми не будемо захищати інтереси віруючих київського патріархату. За 23 роки існування патріаршого управління від жодної п’яді своїх напрацювань ми не відмовились. В казці можна розповідати, як ми за якихось 20 років, маючи скромні матеріальні фінансові можливості, збудували кілька тисяч храмів, наприклад. Храм побудувати – не хату, і навіть не кількаповерховий будинок.

-- «Я не вірю в наше повне об’єднання»

З огляду на залежність УПЦ МП від Москви, ви особисто, наскільки можете оцінити реальність об’єднання церков в Україні?

Зараз – ні. Зараз об’єднання церков абсолютно неможливо.

Ми думаємо, що і хворий очільник УПЦ московського патріархату митрополит Володимир Сабодан теж хоче цього. Він хоче незалежності церкви. Але коли стан його був поганий, сюди приїжджав Кирило і фактично керував церквою, не маючи на це соборних повноважень, він тоді вже почав переміщати єпископів, які працювали досить інтенсивно з Володимиром.

Але чому Володимир в такому разі не може зробити крок на зустріч?

Частина його єпископів тілом, душею і духом віданні Москві. У разі, якщо він піде до КП, у церкві буде розкол. А це небезпечно для будь-якої церкви.

Є якась конкретна інформація щодо того, як зараз розподіляються сили в УПЦ МП. Яку частку займає проукраїнська група, яку – проросійська?

Нам з боку важко сказати точно.

Наскільки впливове крило тих, хто в УПЦ МП бажає ліквідувати самостійність церкви і повністю підкорити її Москві? Патріарх Філарет говорив про певні незаконні спроби Москви відсторонити митрополита Володимира з посади предстоятеля.

Такі спроби, дійсно, були. Після того, як Володимир зламав ключицю, він був лежачим, хворим, не міг справляти богослужінь, бажання відсторонити його було дуже великим. З боку єпископів їхньої церкви східних і південних областей України. Ну і з боку декого із західних областей, таких, як Августин, який був у Львові, а тепер його перекантували до Києва. Думаю, що він теж хотів би, щоб Сабодана відсторонили від влади, і щоб поставили хоча б його. Він дуже відданий Москві, та й сам по національності не українець, а білорус. Хоча знає українську мову. Але стелить він м’яко, а спати твердо. Це людина із спецорганів.

Тобто сила ця є, і думаю, вона досить велика., і ні за яких умов не згодна відійти від Москви. Це десь до половини єпископату.

Але що характерно? Молоді єпископи, яких інтенсивно продовжує висвячувати Володимир Сабодан, сформувались в роки незалежності України, і вони не уявляють собі нового приєднання України до Росії і створення такої нової держави, про що спить і мріє у Кремлі усе керівництво Росії. Коли Білорусь не хоче, Казахстан не хоче, то Україна тим паче не хоче. Але Москва цього хоче. Та з кожним тижнем зростає сила і напористість молодої частини єпископату УПЦ МП, яка прагне такого рівня, як КП.

Я не вірю в наше повне об’єднання. Бо все ж в Україні мільйони росіян, які хочуть, щоб церква служила російською мовою. А якщо буде йти мова про об’єднання двох церков ми, звичайно, будемо стояти на тому, щоб служіння проводилися державною мовою, а не мовою нацменшин. Церква не може служити народові мовою нацменшини. Проповідь може священик казати – до тих, хто не розуміє державної мови. Але таких нема. Це теж є одна з перепон. Але ми готові піти на певні компроміси – кілька молитов виголошувати старослов’янською мовою, а все інше – державною.

На даному етапі об’єднання виглядає, як перемішання джерельної чистої води з помиями. Що з цього вийде? З цього вийде не питна вода. Її навіть свині не будуть пити. Тому їм потрібно мінятися і наближатися до ментальності українського народу, якому вони служать.

Згадується ситуація, коли під час хвороби Митрополита Володимира Синод УПЦ МП одноголосно проголосував за зняття найближчого його помічника – архієпископа Олександра Драбинко з посади голови відділу зовнішніх церковних зв’язків, виведення його із складу Священного синоду та звільнення з посади головного редактора сайту УПЦ МП. Таке кадрове рішення було прийнято проти волі самого митрополита. Нещодавно знову черговий скандал – із зниклими монахинями і причетністю до цієї справи того ж архієпископа. Чи не є це певним проявом боротьби між двома таборами УПЦ МП?

Звичайно, є.

Виявилося, що монахині Покровського жіночого монастиря були замішані у продажі дорогих машин. Оскільки церковні структури звільнені державою від додаткових сплат, коли купуються машини іноземного виробництва. Було все влаштовано так: авто нібито купує монастир для своїх цілей, а потім воно переходило у володіння справжнього власника, і той оплачував монастирю всі послуги. Двох монахинь (ігуменю і її помічницю) викликали – якісь були фінансові махінації –– для розмови. Вони добровільно туди поїхали – бо то ж для них були своїх люди в тій фірмі. Їх там ув’язнили. Повернули назад через пару днів. Але ж вони мовчать і нічого не розповідають про те, які вели з ними розмови. Це не церковна справа, не християнська, не євангельська. Дуже шкода, що такими справами займаються навіть молоді монахині. Я вже на кажу про монахів, про те, що вони там роблять у Лаврі, що вони роблять в цьому Іонівському монастирі, - про це вже легенди ходять. І про це, і про мораль, хто там з ким живе.

Пришпандьорили до справи молодого єпископа Драбинка, який в найтяжчі моменти не відходив від митрополита Володимира, який опікав його, як рідний син, обслуговував його. Він залишився в цій ролі навіть тоді, коли був відсторонений від тих офіційних посад. Зараз його статус начебто стабілізувався. Але це непокоїть всіх ворогів, і Володимира Сабодана, і цього молодого хлопця. Тому і розвивається зараз теза, що це начебто він за всім цим стояв. Це все треба перевірити. Я в це не вірю. Я знаю, як ведеться масований компромат на ту чи іншу людину: якщо не вдалося одне, то вигадується інше.

Ви знайомі з Олександром Драбинком?

Особисто я його не знаю, але чув кілька його виступів. Відчувається, що він інтелектуально розвинений, вміє добре говорити.

-- «Ми могли б дати для наших гостей чисто українську програму»

Якщо повернутись до теми святкування Хрещення Русі. В цьому році його будуть святкувати з великою помпою. Окрім патріарха Кирила, очікується візит також президента Путіна. З огляду на це, вже можна говорити про політизацію святкування – керівник Росії навряд чи обмежиться обговоренням духовних питань. Є думка, що для Путіна це останній шанс переконати Віктора Януковича провалити переговори по Асоціації з ЄС.

Святкування 1025-річчя Хрещення Київської Русі-України цього року, як і в минулих роках в незалежній Україні, святкується як державне свято. І це дуже добре, що ми об’єднали день упокоєння великого князя-хрестителя Володимира із Хрещенням Київської Русі-України. Насправді, як про систему Хрещення пише Нестор-літописець, це не відбувалося в один день, але відбувалося влітку, в липні-серпні. Кажуть, саме Хрещення відбулося 1 серпня за старим стилем, за новим – 14. Але це близько до 28 липня, і великої різниці тут немає.

Тоді ані держави Росії, якою вона є сьогодні, ані держави Білорусі не було. Була Київська Русь – українська держава. Проміння Хрещення і віри Христової пішло від Києва. І воно не одразу, а через століття поширилося на інші землі. Але те, що цього року саме до нас приїжджають глави сусідніх держав, які прийняли це Христове благословення вже від Києва, від України, це дуже добре. Так, тут, звичайно, можливий елемент політичної складової. Напевно, будуть не тільки такі благочестиві розмови про те, наскільки важливим було це Хрещення, мабуть будуть переговори і відносно тих проблем, які є на політичному полі. Це неправильно. Тут треба розділяти: якщо приїхали на свято, то не плутайте праведного з грішним. Та, думаю, перемовини не завадять урочистості свята.

Щодо самого проведення свята. Раніше відзначали свято в Москві і навіть в Ленінграді. А цього року вони все-таки вирішили наблизитись до правди і відзначать свято в Києві.

27 червня на молебен на Володимирській гірці, дійсно, зберуться лідери держав. Але ж святкування почалися ще 20 липня в Москві…

Так, але візит державних діячів, візит глави російської церкви, можливо, приїзд і білоруського митрополита, або когось з кліриків з Білорусі, - це свідчення того, про що я сказав.

Як тоді можете оцінити те, що на святі будуть виступати переважно російські артисти, рок-гурти та цілий Кубанський козачий хор. Українському мистецтву на цьому святі місця майже не лишилось. Як, до речі і білоруському…

Так, я бачу, що буде домінувати російська програма. Таким чином вони намагаються компенсувати те, що вони, стиснувши зуби, погодилися відзначати свято в Києві, бо проти правда не підеш. Бо все очевидно: досить вам вже брехати і говорити, що це було Хрещення Росії. Це було Хрещення Київської Русі-України. Обидва ці слова фігурують в літописах. Слово «Україна» вживалося ще до монгольської навали на Київську Русь. І от щоб компенсувати це, в концертній програмі вони намагаються зробити так, щоб переважно виконувались російські пісні, в тому числі, не обов’язково духовні, а й світські. Це також неправильно. Але наша відома толерантність і небажання загострювати, особливо, в таке урочисте свято, дає на це право. Виходить так: як вони запропонували – так хай і буде. Хоча, з моєї точки зору, Міністерство культури могло б якось погодити це, зробити так, щоб була симетрія. У нас прекрасна духовна музика, чудові хори по всій Україні – ми могли б дати для наших гостей чисто українську програму. Але, очевидно, ті, хто планує проведення цього свята, думають інакше.

-- «Про розкіш в київському патріархаті мова не йде»

Останній рік-два траплялось дуже багато скандалів, пов’язаних з ім’ям патріарха Кирила. Російській церкві дорікають тим, що духовенство призвичаїлося до розкоші. Чи відчуваєте, що ця проблема є в Україні?

Дійсно, про годинник Кирила, про квартиру вже всі писали, про золоті ванни і туалети. Ісус Христос казав: пташки небесні мають гнізда, а я, син людський, син Божий, не маю, де голову прихилити. І мусив ночувати, ходячи по Палестині, в голому полі, прикриваючись хмизом. А ці полюбили розкіш.

Трансляцією того, що робиться в Московському патріархаті в Росії, є життя Лаври. Зокрема, життя оцього митрополита Павла Лебедя, який теж дуже любить розкіш. Ми знаємо надто багато фактів, і могли б цілі фейлетони писати про них, навіть ще більше і страшніше, ніж оце тільки розкіш. Там ще багато чого.

У нас ніхто не забороняв багатства. Але живуть всі дуже бідненько. Мене запрошують читати лекції то туди, то туди в обласні центри - я більшу половину наших єпископів знаю. Навіть на західній Україні греко-католицька церква, їхні єпископи мають набагато кращі резиденції. От у Івано-Франківську греко-католицький єпископ має розбудований прекрасний особняк з євроремонтом. А наш митрополит Іоасаф Василиків живе в будинку, де знаходиться кафедральний собор, і тут же працює семінарія. У нього там дві-три кімнатки, звичайнісінький кабінет, як у сільського старости, килими штучного волокна. А він один з потужних єпископів. Про розкіш і багатство в київському патріархаті мова не йде.

А якщо говорити про Патріарха Філарета. Йому іноді згадують про «Мерседес».

Так. Всі заздрять оцьому триповерховому будинку, де є резиденція самого патріарха. У нього «Мерседес» – дуже потужна машина. Коли обрали Папу Франциска, то хтось навіть знайшов фото, що він, коли жив в Аргентині, їздив на метро та трамваях з усіма людьми. А от у патріарха, казали, така-от машина з номером 777. Ну, патріарх тоді відповів: я теж можу проїхатися на метро, щоб мене сфотографували, але я не думаю, що Папа Римський так само на метро буде їздити по Риму. Тут був елемент якоїсь показухи. Хоча ми віримо, що Франциск – скромна людина. Так само поводив себе покійний сербський патріарх Павло, який теж їздив в метро, тролейбусах, трамваях. Коли він заходив, йому пропонували місце, а він, маючи вже майже 90 років, відповідав: я багато сиджу, я хочу трошки постояти, щоб потренувати свої ноги. Це є істина скромність.

Скромним є і патріарх Філарет. В нього була квартира. Він її продав і всі гроші пустив на видання перекладів книжок українською мовою. В нього була дача - це все за московського патріархату – він її продав. Зараз живе у невеличкій двокімнатній квартирі у самій резиденції. Оскільки всі його книжки туди не вмістилися, він свою величезну бібліотеку подарував Київській Духовній Академії. Ото тільки машина і є.

Одного разу, коли йому було 75 років, я у філармонії був ведучим його вечора. І я йому кажу: Ваша Святосте, у вас є прекрасна ряса такого вишневого царського кольору, одягніть її. А він насварився на мене. Сказав: я монах, у тій рясі, у якій я служу, у якій ходжу по вулиці, працюю у себе у резиденції, в такій і буду сидіти на сцені. Я бачу, як він трапезує, їсть те саме, що всі люди їдять. Годинник у нього ще за радянських часів куплений. Ну, у нього от лише щось біля двадцяти панагій. Є дуже дорогі - там і рубіни і все інше. Йому багато дарують. Але він хоче відновити наш церковний музей, який був до революції при київській митрополії, - коли зроблять ремонт підвальних приміщень під Андріївською церквою, бо ці два поверхи нам належать, - і все туди передати. Сам він цього не носить. Іноді панагії міняє, коли якісь урочисті прийоми. Але наші єпископи часто набагато красивіші і пишніші вішають на себе панагії, ніж він.

Порівнювати його з Кирилом не можна, з цим мордвином. Бо він же уродженець села Оброшене Мордовської республіки. А прізвище в нього – Гундяєв. «Хундяй», «гундяй» - це тюркське слово. Тому в нього ці звички до розкоші досить явно проступають. І інший є одеській митрополит Агатангел теж дуже любить розкіш, одягає на себе шовкові речі. У Філарета цього немає.

-- «Москва облизується на 28 гектарів в центрі Києва»

Якщо ви вже заговорили про Лавру, розкажіть, як ставитеся до ідеї її передачі у власність церкві?

Це неможливо згідно до українського і міжнародного законодавства. Тому що Лавра вся – і та, яка внизу, де вони живуть, і верхня, де знаходиться національний заповідник, є під егідою і охороною ЮНЕСКО. Ці речі не бувають власністю церкви. За них відповідає держава. Тому там і нічого перебудовувати не можна. Вони є орендаторами у Лаврі. Але чомусь весь час добиваються, щоб парламент прийняв таке рішення по передачі. Парламент не може – це суперечить Конституції. До речі, митрополит Сабодан про це ніколи не говорить.

Але говорять ті, хто налаштований на Москву?

Про це, зокрема, говорить Павло Лебедь. От ті, що налаштовані на Москву. Тому що це 28 гектарів площі. Москва, звичайно, потирає руки і облизується на ці 28 гектарів в центрі Києва, звідки можна встановити апаратуру і спостерігати за мобільними телефонами кожного народного депутата, президента, прем’єр-міністра і всіх міністрів. Тобто збирати всю таємну інформацію і передавати туди. І це найкраще зробити, звичайно, з тих висотних дзвіниць, які є в Печерській Лаврі.

Розмови про це ведуться. Але навіть коли парламент здуріє і прийме таке рішення, то громадськість так підніметься, що в тій Лаврі буде тісно.

Той же намісник Києво-Печерської Лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павло висловив нещодавно невдоволення тим, що перед богослужіннями за участю голови держави храми обшукують з собаками. Він вважає, що це є оскверненням, і після такого потрібно читати чин освячення храму. Якої точки зору в цьому випадку дотримуєтеся ви? Що має стояти на першому місці: духовність чи безпека?

Собак і всяких тварин, навіть не хижих, навіть козу, або телятко, або баранця, хоч іноді і Христос називав себе агнець Божий, вводити в церковне приміщення категорично забороняється. Безпека є безпека. Я розумію, що пси дуже добре відчувають вибухівку. Кожний президент має охорону. Але у нашому випадку вона носить якийсь надзвичайний, трошки нетрадиційний характер.

Там, де відбуваються всякі заходи за участю високих посадових осіб і ставлять ці магніти, я намагаюся не з’являтися. Там стоять накачані хлопці і досить грубо і не державною мовою вивертають ваші кишені, ви роззуваєтеся, не вистачає тільки зняти штанів і проходити в одних трусах або зовсім голим. Це звичайно приниження. І я на такі заходи не ходжу. Навіть коли маю спеціальне запрошення.

Минулий президент Віктор Ющенко і екс-прем’єр Юлія Тимошенко намагалися публічно приділяти увагу всім церквам. Нинішній президент демонструє, що він є прибічником однієї церкви - московського патріархату. На свята ми бачимо його тільки в храмах УПЦ МП. Чи не тому трансляцій з храмів київського патріархату стає менше. Це тепер вторинне?

Я прихильник того, як було. Вони тоді демонстрували слова на ділі. Янукович сказав, що для нього всі церкви рідні і рівні. Але це прозвучало тільки як заява. В дійсності він ходить тільки в одну. Я не пам’ятаю, щоб він ходив у Володимирський Собор. Так само, не ходить він і до греко-католиків, і до автокефалії. В цьому випадку він виступає як приватна особа, але телеканали тут показують його як президента. В цьому проявляється певне неоднакове ставлення. Але він не зважає на такі зауваження.

Думаю, тут є не тільки чисто духовна складова, а й політична. Грядуть наступні вибори. І він хоче показати Москві, що залишається їхнім прихильником.