Інженер ЧАЕС Олексій Бреус: Конфайнмент, що будується над зруйнованим реактором, – це голлівудські декорації

30 років аварії на Чорнобильській АЕС. Про неї вже написані купи книжок, зняті десятки фільмів, однак від цього не зменшується кількість питань, які ставить перед людством вже зруйнована станція. Що ж насправді спричинило катастрофу, помилка оператора, які намагався зупинити реактор, чи дефект у конструкції через помилку проектувальників? Наскільки безпечно в Чорнобилі через три десятиліття після аварії? Що буде, якщо обваляться рештки 4-го енергоблоку, чи захистить від потенційно можливого вибуху захисний щит – конфайнмент, який з 2012-го року будують над реактором?

Старший інженер управління блоком № 4 Чорнобильської АЕС Олексій Бреус заступив на свою зміну о 7:00 ранку 26 квітня, трохи більше ніж через 5 годин після двох вибухів, які пролунали на станції. «Увечері того дня, натиснувши останню кнопку на своєму пульті, залишив його назавжди. В тому, що я опинився останнім за пультом атомного блока, немає ні моєї заслуги, ні провини. Просто факт. Але факт, мабуть, історичний. Саме ця мить – натискання останньої кнопки – фактично завершила відчайдушне і жорстоке протистояння атомників аварійній ситуації і ознаменувала початок другого етапу катастрофи – ліквідації її наслідків. Цей етап триває по сьогодні», - згадує Бреус. За його словами, незважаючи на роки, людство не знайшло способу зробити ЧАЕС, яка офіційно зупинила свою роботу у 2000-му році, безпечною.

Що змінилося в Чорнобильській зоні за останні роки?

До 20-х роковин трагедії як заросло, так і є до сьогодні, бо далі нікуди рости. Будинки обвалюються нині там, вже є обмеження для туристів не заходити в такі будинки. Люди любили залазити на дахи в Прип’яті і звідтіля знімати. Тепер це під забороною, проте все одно, звичайно, люди лазять.

Чи безпечно зараз на станції, як добре вона захищена, зважаючи на збройний конфлікт в Україні?

На самій станції після аварії встановили прилад, якого так не вистачало до катастрофи. Він показував один із важливих параметрів реактора – оперативний запас реактивності. Через недостатній контроль, зокрема, цього параметру, і сталася аварія. Вже після неї визнали, що це надзвичайно важливий параметр. Після закриття станції, звичайно, він уже не знадобиться.

В жодному з реакторів на самій станції ядерного палива вже нема. Усе перевезли в старе сховище відпрацьованого ядерного палива, ущільнивши, аби все влізло. Теоретично, потенційно небезпечним є це сховище. Якщо раніше відпрацьовані паливні касети висіли на певній відстані одна від одної, то тепер вони стали ближчими. Кожна з паливних касет заввишки 7 метрів. Вони згинаються, відбувається деформація. Є ймовірність, що через те, що вони можуть тертися одна об одну, висипається ядерна начинка на дно сховища. Теоретично може висипатися настільки багато, що утвориться критична маса, що спричинить вибух. Багато фахівців якраз і вказують на таку теоретичну можливість. Слава Богу, такого поки не було.

Наскільки надійною є охорона станції?

Фізичний захист там на досить високому рівні, набагато сильніший, ніж був до аварії. Тоді перепусткою махнув і пішов. А тепер тебе перевіряють металошукачами, дуже ретельно вивчають документи. Все стало набагато складніше. Таких бар’єрів на шляху до станції нині кілька. Не тільки на вході на станцію, а й на вході до промислової зони є контроль, на вході до окремих приміщень. Ще рік тому на в’їзді у 10-кілометрову зону відчуження був контрольний пункт, укріплений мішками з піском. Фактично це був посилений блокпост. Охоронці на ньому не розлучалися з автоматами. Я їздив кілька разів і це бачив на власні очі. Зараз і пісок, і автомати прибрали.

З операторами Олександром Акімовим і Леонідом Топтуновим, який натиснув «червону» кнопку «стоп», що начебто призвело до вибуху, ви спілкувалися після трагедії?

Зранку я їх застав на пульті. Все наше спілкування звелося до привітання з одним із них за руку, а з іншим просто кивком голови. Вони нічого не говорили. Я прийшов на зміну, і всю інформацію мав отримати від людини, яку змінив. Так от, прийшов, отримав інформацію про те, що потрібно робити. Всі займалися тим, що потрібно подавати воду до реактора.

Чи є якась вина тодішнього директора Чорнобильської станції Віктора Брюханова, якого посадили в тюрму?

Він просто виявився крайнім, хоча не був святим директором. Має бути система, яка підстраховує, нівелює такі помилки. Як у адміністратора, мабуть, були свої помилки, так були вони і у директора. Але звинувачувати саме керівництво АЕС – це неправильно.

Багато фахівців після катастрофи називають людський фактор найголовнішим в трагедії. Натомість ви раніше казали, що вважаєте головною причиною аварії помилку конструкторів. Переконані, вини операторів немає зовсім?

Безперечно, причина того, що сталося, в людському факторі і криється. Однак потрібно говорити не тільки про операторів. Конструктори теж люди, вони також помиляються, це також людський фактор. Можна буквально двома реченнями довести, що перші висновки комісії про помилки персоналу, які начебто призвели до вибуху були, чесно кажучи, просто брехливими. Влітку 1986-го року урядова комісія завершила розслідування і назвала винуватців, тобто операторів. Після цього КДБ починає масово збирати підписи фахівців про нерозповсюдження відомостей, які розкривають істинні причини Чорнобильської катастрофи. Я сам підписував такий папірець. Це (збір підписів, - «Главком») тривало ще довго після висновків урядової комісії. Виходить, звіт урядової комісії про помилки персоналу не містить істинних причин аварії.

І сьогодні ви про це вже говорите публічно?

Після розпаду Радянського Союзу не стало тієї країни, якій я обіцяв не розповідати. Не стало КДБ, от тоді й зникла таємниця.

В СРСР багато АЕС були побудовані за тим же проектом, що і Чорнобильська станцій, зокрема Смоленська, Ленінградська, Курська. Наскільки великою є вірогідність повторення аварії, яка сталася у 1986 році на ЧАЕС?

Після аварії у нас всі подібні реактори зупинили, модернізували, усунули ключовий дефект, який призвів до вибуху, це дефект в системі захисту реактора. Але залишилися інші вади, які принципово усунути не можливо. Наведу таке порівняння. Наприклад, є піч, яка горить на вугіллі. Поруч з нею стоїть відро з бензином. Вогонь окремо, бензин окремо. Наче все безпечно. Хоча будь-який пожежник скаже, що це порушення. Один з параметрів реактора якраз був схожий на те, що поруч з вогнем є відро з бензином. Конструктори модернізували реактор і кажуть, що у нас тепер немає такої небезпеки. Якщо повернутися до приклада з відром, то воно продовжує стояти біля вогню, тільки не з бензином, а з олією. Так, загроза менша, але її не усунуто.

Російські інструктори натомість кажуть про те, що на реакторах багато нової автоматики, оператори мають набагато більше інформації про роботу реактора, експлуатаційні режими обставили червоними прапорцями, за які ну ніяк зайти не можуть. Натомість на мою думку, немає 100% гарантії того, що якимось чином реактор знову не потрапить за цей червоний прапорець, в ту саму небезпечну зону, як це трапилось в Чорнобилі у 1986-му році.

З 2012-го року відбувається будівництво конфаймента над 4-м енергоблоком ЧАЕС. Він дійсно зможе захистити від можливих витоків радіоактивного палива. яке там залишилося і неконтрольованих реакцій під зруйнованим блоком?

На мою думку, новий конфайнмент у вигляді арки, який майже готовий, - це голлівудська декорація, яка замилить світові очі. Просто тому, що цей конфайнмент нічого не вирішує принципово відносно саркофагу. У 1986-му році після вибуху ми, оператори, всіма силами подавали воду до реактора. Відчували, що реактора уже немає, але остаточно рішення ж не було, тому не могли припинити постачання води… Потрібно було тоді щось робити, просто так припинити постачати воду совість не дозволяла… Минуло 20-30 років, стоїть це опудало страшне, саркофаг, який тріскається, його підлатують. От так і тут, треба ж щось робити, світу це показати.

Виходить, світ не розуміє, що новий щит насправді ні від чого не захистить?

На рівні фахівців багато хто прекрасно розуміє, говорить про це. Багато говорили, поки не почали будувати арку.

Якщо конфайнмент ви називаєте декорацією, то що насправді убезпечить від потенційних загроз?

Найважливіше, що потрібно зробити із саркофагом – це вилучити відтіля рештки ядерного палива з нього. В чому зараз його загроза? В тому, що там не просто залишки ядерного палива, а те, що вони в неконтрольованому стані. Цей саркофаг в багатьох місцях тримається на чесному слові. Якось одного дня щось на ньому впаде, зсунеться плита, а разом з цією плитою пересунеться якась кількість ядерного палива. Немає технології як це паливо вилучити, не має підходу до нього. Є лише розробки, як це можна зробити, на рівні концепцій,.

Ви хочете сказати, що треба було іти за цими концепціями, намагатися вилучити паливо, а не будувати конфайнмент?

Саме так. Прихильники цієї арки кажуть, що у неї строк служби – 100 років. За цей час щось вигадають. Може і вигадають, але це не вирішення проблеми.

Які варіанти того, як вилучити радіоактивне паливо існують?

Його потрібно вилучити не заради того, щоб просто вилучити. Потрібно переконатися, що воно (паливо) під контролем. Треба вилучити ці контейнери і захоронити у сховищі. Є різні проекти. Мені подобається один з варіантів. Наприклад, є технологія видобутку урану з пород. Бурять свердловини, закачують туди луг. Потім відбувається реакція. Рідину, яка утворилася після реакції, викачується назад, переробляють. Приблизно те саме можна зробити в саркофазі. Якщо так, тоді буде доречний цей конфайнмент.

Чи хоч якась частина 30-кілометрової зони ураження в найближчому майбутньому стане придатною до повноцінного життя?

Уже зараз є абсолютно чисті території навіть в середині зони. З боку села Теремці – чиста територія, це північний схід зони. Не думаю, що розміри цієї чистої території якось дуже змінюються зараз. Ті території, де розташовані могильники, вочевидь, довго охоронятимуться.

Чи можна сказати, що за років 50-100 території, які сьогодні є забрудненими, стануть чистими?

Думаю, є шанс, що так і буде. В Білорусі до цього ставляться спокійніше. Там займаються рекультивацією активніше, ніж в Україні.

Вишгород раніше входив до так званої четвертої чорнобильської зони забруднення, а зараз уже виключений з неї. Там справді вже все чисто?

Що стосується переходу населених пунктів із однієї зони до іншої, менш забрудненої, або взагалі до незабрудненої зони, то тут не завжди все відбувається за законами фізики, чи радіоекології. Мабуть, тут ще включається так звана «політична фізика». В принципі, у місті все очищується швидше, ніж на природі. В природі радіація іде в ґрунт, частина там залишається, частина повертається нагору з рослинами. А в місті багато асфальту, піску, все вимивається, не залишається радіації.

Окрім Вишгорода в яких населених пунктів може змінитися статус, чи проводяться заміри, аналіз на предмет їх чистоти?

Насправді про це говорять давно і багато. З наукової точки зору, є всі підстави чимало населених пунктів перевести до зон рангом нижчих, тобто до не таких забруднених. Але політики цього не наважувалися робити тому, що це не дуже популярне рішення. Населення ж звикло, що в нього державна допомога, підвищена увага - підвести газ, прокласти дорогу. А тут раптом все це обірветься. Політики залежать від електорату, навряд на це підуть.

У Чорнобильській зоні дуже багато диких тварин. Чи використовується зона для полювання?

Звичайно, відкрито заїхати туди не можна. Достовірних фактів не знаю, але чув, що до зони їздять нелегально, необов’язково ж проходити через КПП. Наприклад, щоб не мати мороки з перепустками, люди на човнах перепливають річку Прип’ять. Влітку, кажуть, Теремці перетворюється на повноцінне село. Туди приїжджають на відпочинок, проводять там відпустку.

Це безпечно?

В принципі, це чиста територія. Просто немає гарантії, що люди там сидять на місці і не їздять по зоні в інші місця.

Наскільки держава сьогодні допомагає чорнобильцям, ви таку підтримку відчуваєте?

Є блок чудових чорнобильських законів, які стосуються не тільки потерпілих. Вони стосуються і забрудненої зони, і ЧАЕС. Якби ці всі закони виконувалися, було би чудово. Насправді у нас грошей, як завжди, не вистачає. Кожного року, коли Рада ухвалює бюджет, фінансування виконання цих законів постійно зменшується. Так чи інакше, думаю, захист чорнобильців виконується на відсотків 15% від того, що мало би бути.

Коли чорнобилець лягає в лікарню, усе лікування відбувається за його рахунок. Ще років 10-15 лікували за державний рахунок. Тепер все інакше. Залишається у нас пільговий проїзд на деяких видах транспорту, пільги зі сплати комунальних послуг. До речі, це якраз дуже суттєво.