Інфекціоніст Євгенія Данканич: Люди не вірять у кор-рус, дорікають, що ми спеціально ставимо діагноз

Закарпатська область входить до п’ятірки регіонів і за кількістю хворих на кор-рус, і за темпами розповсюдження інфекції. За минулу добу діагноз кор-русу у регіоні встановили 86 пацієнтам. Всього ж за весь час епідемії на Закарпатті зафіксовано 4400 випадків цього захворювання. 

Наприкінці червня міський голова Ужгорода Богдан Андріїв в інтерв’ю «Главкому» повідомив, що в міській лікарні, визначеній для хворих на кор-русну хворобу, вже закінчилися місця. Пізніше керівництво області повідомило про стрімке заповнення лікарень другого і третього рівня, визначених для пацієнтів з кор-русом, а також про проблему з дефіцитом кисневих концентраторів. Керівництво області через соцмережі звернулося по допомогу до волонтерів і меценатів. «Станом на сьогодні потрібно 40 таких апаратів для медичних закладів другої та третьої хвилі. Кисневі концентратори допомагають пацієнтам із ускладненими формами вірусу: насичують організм киснем...», ідеться в повідомленні Закарпатської ОДА.  

Однією з головних лікарень, які визначені для боротьби з кор-русом у регіоні є Закарпатська обласна інфекційна лікарня, у якій працює лікарка, викладачка з інфекційних хвороб в Ужгородському національному університеті Євгенія Данканич. 

В інтерв’ю «Главкому» фахівчиня розповіла, як область справляється з дефіцитом інфекціоністів, причину спалаху небезпечної хвороби у невеликому за населенням Закарпатті, прокоментувала рівень зарплат медиків та попередила про погіршення епідеміологічної ситуації.

Лікарка, викладачка з інфекційних хвороб в Ужгородському національному університеті Євгенія Данканич

«За прогнозами, невдовзі буде друга хвиля, а у нас ще перша не закінчилася»

На Закарпатті, зокрема в Ужгороді, кожен день фіксуються десятки нових випадків захворювання. Тенденції до послаблення епідемії не спостерігається. У вас є пояснення – чому так відбувається попри усі заходи?

Перш за все, хочу відмітити, посилаючись на свій досвід роботи з кор-русними хворими, клінічні прояви і симптоми цієї інфекції є дуже мінливими і індивідуальними. В моїй практиці були випадки перебігу хвороби у безсимптомній формі. Тобто байдуже, чи тобі 19 років, чи 82, людина є носієм вірусу, але не проявляє симптомів… Проте наслідки навіть безсимптомного протікання хвороби залишаються, так звані симптоми «матового скла» (неспецифічний радіологічний симптом, що відображає різні патологічні зміни у легеневій тканині на рівні альвеол), або фіброзні зміни, які дуже важко лікувати. 

Тепер щодо спалаху у Закарпатській області. 22 травня відбулося послаблення, перехід до адаптивного карантину. Тоді було дозволено масові заходи, люди почали масово святкувати весілля, проводити ритуальні заходи також масово. Наші пацієнти розповідали, що на таких заходах одночасно були присутні по 400-500 людей. Безсимптомний перебіг, контакти хворих зі здоровими цілком закономірно дає зростання кількості заражених. 

<INTERACTIVE_MAP=8532/>

Це означає, що слід очікувати нового спалаху?

На жаль, так. На мою думку, слід посилити карантинні заходи: носіння масок, застосування індивідуального захисту у громадських місцях. І посилення це має бути дуже суворе. Може, за місяць-два ситуація, яку маємо, нівелювалася б. За прогнозами, невдовзі буде друга хвиля, а у нас ще перша не закінчилася. Слід людям пам’ятати, що кор-рус так просто без наслідків не проходить, залишає по собі аутоімунні наслідки. Мені, звісно, дуже приємно, коли колишні пацієнти дзвонять, пишуть, консультуються, надсилають фотографії зі своїми дітьми, дякують, що допомогли, але плачевно, що більшість населення у це не вірить (у небезпечність кор-русної хвороби) і втрачає контроль. 

В Ужгороді, наприклад, дозволили роботу кафе не тільки на вулиці, а й в приміщеннях. Виходить так, що комісія з техногенно-епідеміологічної безпеки не питає думку лікарів про доцільність пом’якшення карантину?

До наших обов’язків не входить брати участь у засіданнях таких комісій. Засідає наше начальство. До речі, щодо кафе і ресторанів. З того, що я бачу, з ними не є настільки катастрофічна ситуація, тому що все одно у них дотримуються карантинних заходів безпеки. Фактично там дотримується дистанція, розміщують людей у шаховому порядку. У містах це більше контролюється, ніж в районах і селищах. А там люди узагалі не вірять в існування цього кор-русу: продовжують відвідувати масові заходи, втомилися сидіти вдома без заробітної плати, працюють стихійні ринки. Все це узагалі не контролюється. Мені здається, у цьому більша проблема, аніж в ресторанах. Зараз, за словами моїх вчорашніх пацієнтів із тих селищ, де були масові заходи по 400-500 людей, кожна четверта хата температурила. І ніхто не звертався по медичну допомогу, контактних осіб повноцінно не обстежували. Ні в кого у тих селищах не було блокпостів, нікого не змушували носити маски. Навіть зараз в деяких далеких районах можна зайти в аптеку, продуктовий магазин, там буде продавець без маски, який розказуватиме, що кор-русу не існує, що це маніпуляції, світова змова… 

То якими аргументами можна переконати таких людей бути відповідальнішими?

Кожна людина має полюбити себе і дбати про своїх близьких. Нехай би задумалися і носили елементарні засоби індивідуального захисту. Наша нація дуже сильна, ми пережили війни, голодомори, пережили стихійні лиха. Ясно, що переживемо і це. Але потрібно берегти себе і бути уважними.

«Тенденція іде до погіршення. Хворі вчасно не звертаються по допомогу»

На початку минулого тижня ОДА повідомила, що лікарні області майже заповнені хворими на кор-рус. Наскільки складна ситуація зараз, зокрема у лікарні де ви працюєте?

Як тільки ми виписуємо одних хворих, надходять нові. Тенденція іде до погіршення, тому що раніше були більш «свіжі» випадки. А зараз хворі вчасно не звертаються по допомогу, лікуються амбулаторно 14 днів, а потім шпиталізуються з явищами дихальної недостатності і патологіями серцево-судинної системи, цукровим діабетом тощо. Тобто надходять до нас у важчих станах, ніж раніше. 

У різних регіонах України лікарі розповідають про проблему з тестуваннями на кор-рус. Інколи на результати аналізів пацієнти змушені чекати тиждень. 

Я спілкуюся з багатьма сімейними лікарями з різних регіонів, які у нас консультуються. Більшість із них знають: хто хворий, які контакти пацієнт мав. Стараються лікувати на амбулаторному рівні і роблять це досить кваліфіковано. Просто зазвичай кор-русна інфекція на другий-третій тиждень може дати ускладнення, дихальну недостатність. 

Чи є проблема з тривалим очікуванням результатів ПЛР-тестувань?

У нас дуже контактний Лабораторний центр, маємо в регіоні кілька верифікованих лабораторій, які мають право проводити відповідні тестування. Окрім того, є багато приватних центрів, які проводять ПЛР-тестування. Тобто хворим, якщо у них є можливість, не потрібно чекати пару днів на результати аналізів, вони самі можуть звернутися до приватних центрів. З ПЛР-тестуванням трохи є проблема, але не настільки велика, як, можливо, в інших областях. Принаймні, в нашій інфекційній лікарні ми тиждень не чекаємо на результат. Тому що хворі приймаються вже з варифікованим випадком, або ж чекаємо 1-3 дні і маємо результат його ПЛР-тестування. 

Закарпатська ОДА повідомляє, що лікарні другої та третьої хвилі області потребують кисневих концентраторів. Чому про цю проблему почали говорити лише на п’ятому місяці епідемії? Чому вона досі не вирішена?

У нас в розпорядженні є концентратори як нові, так і старі. Звідки саме вони у нас, чи від волонтерів, чи від держави, не знаю. Їх все одно не вистачає. Через тиждень-два (після початку використання) концентратори виходять з ладу. Причина – велика навантаженість на пристрої, адже хворі потребують постійно дихальної підтримки.

Лікарі кажуть, що багато пацієнтів помирають не безпосередньо від вірусу, а від різних супутніх захворювань. Відомо, що за державний кошт відбувається лікування пацієнта препаратами, які передбачає протокол для кор-русу. А за чий кошт лікують супутні патології кор-русних хворих? 

Є певна програма, є перелік медикаментів, які дозволено керівництву лікарні замовляти для лікування хворих на кор-рус. Деякі супутні патології не враховані в цьому переліку, це правда. Від серцево-судинної патологій, препаратів від інших хвороб у цьому переліку немає. 

В інтерв’ю «Главкому» лікар-анестезіолог з Чернівців Микола Рихліцький розповів, що держава забезпечує лікування хворого на кор-рус, якщо у нього є супутні захворювання, всього на 30%. Решту 70% лягають на плечі рідних. Яка ситуація у вашій лікарні?

Були ситуації, але короткотривалий період, кілька днів, коли медикаменти, антибіотики та інші препарати не надходили до нас вчасно. Тоді хворі мусили купувати антибіотик за свій кошт. А так, в принципі, антибіотикотерапія, симптоматична терапія є у лікарні. Ми залучаємо для цього волонтерів, просимо спонсорів допомогти. Нині, принаймні, цього місяця, не просили кор-русних хворих щось купувати за свій рахунок. Ми стараємося забезпечити усе. Я не знаю, як в інших лікарнях, але ми заклад обласного підпорядкування, наше керівництво старається нас забезпечити усім. Є волонтери, є пацієнти, які лікувалися раніше у нас, вони бачили ситуацію, бачили все з середини. Хто з них має можливість, то питає, як може нам допомогти. 

«На жаль, ніяких обіцяних 300% доплати насправді немає»

Ви на своїй сторінці у Facebook нарікали, що ніякої доплати у 300% за кор-рус не отримуєте. Окрім того писали, що навіть за свій кошт доводилося купувати ліки хворим. У чому причина невиконання обіцянок уряду? 

Моє основне місце роботи – університет. До лікарні я прийшла працювати на 0,25 ставки. На жаль, ніяких обіцяних 300% насправді немає. Можливо, ті лікарі, які постійно на ставці, мають доплати, у мене тих обіцяних грошей немає. Ображає те, що пишуть деякі провокатори у соцмережах. Пишуть, що ми, медики, спеціально ставимо діагноз кор-рус (аби мати доплати) і пропонуємо пацієнтам гроші за те, що їм такий діагноз поставимо. І це пишуть звичайні закарпатці. Декого з них я спеціально запрошувала до себе у реанімаційне відділення, у палати до пацієнтів, щоб вони подивилися, що кор-рус дійсно існує, що це не провокація. Якщо вірусу не бачать, то думають, що його не існує… Але все одно частина населення не вірить в існування кор-русу.

Як керівництво лікарні пояснює той факт, що ви не отримуєте обіцяну доплату?

Керівництво (лікарні) було зацікавлене в тому, щоб допомогти нам у цій доплаті. Але згідно з законодавством, ми є зовнішніми помічниками (позаштатні працівники). А оскільки є брак лікарів, адже одні звільнилися за віком, інші з інших причин, залишилися фактично асистенти кафедри працювати (кафедри мікробіології, вірусології та епідеміології з курсом інфекційних хвороб Ужгородського національного університету)… Ідучи до лікарні працювати, ми (асистенти кафедри) навіть не думали про доплати. В той момент ми вважали, що треба допомогти. Тобто мотивацією взагалі була не доплата. Нас троє таких кафедральних працівників, які лікують хворих. А всього лікарів-інфекціоністів на два поверхи лікарні всього п’ятеро: двоє стаціонарних і троє асистентів. Мотивацією іти в лікарню для нас було те, що ми бачили: хворіють люди, а колеги не можуть самі впоратися. Тобто двоє лікарів не можуть справитися з цим напливом.

Лікарка-інфекціоніста Моніка Марошан розповідала, що лікарі у вашій лікарні користуються протичумними костюмами.  Але для чого ці костюми, адже SARS-CoV-2 є респіраторною інфекцією і не передається через шкіру? 

Через шкіру не передається, але може передаватися контактним шляхом, через виділення хворих. Тому обов’язково треба засоби індивідуального захисту використовувати. Фактично ці багаторазові засоби індивідуального захисту (протичумні костюми) підлягають обробці, тому вигідно ними користуватися, адже вони їх використання довготривале.

Наскільки достатньо засобів індивідуального захисту нині чи є потрібних розмірів?

П’ять місяців ми постійно працюємо в захисних костюмах, для нас це вже звичка їх одягати. У нинішню спеку у них почуваєшся дуже некомфортно, тим паче одягати їх потрібно кілька разів на день і по кілька годин працювати. Бувають різні розміри, бувають великі, маленькі, ми самі всі різні, тому справляємося з тим, міняємося розмірами. У нас є одноразові костюми, є багаторазові. Якщо тобі не підходить одноразовий, то одягаєш багаторазовий, його можна на себе пристовувати, пристосувати під розмір. 

Михайло Глуховський, «Главком»