Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Лідер організації «Євромайдан Варшава» Наталія Панченко: Закони у Польщі рабовласницькі, але українці не скаржаться

    • Михайло Глуховський
    • Розсилка
    Лідер організації «Євромайдан Варшава» Наталія Панченко - Лідер організації «Євромайдан Варшава» Наталія Панченко: Закони у Польщі рабовласницькі, але українці не скаржаться
    Лідер організації «Євромайдан Варшава» Наталія Панченко

    Найменше, що можуть заробляти українці у Польщі - 112 грн на годину

    Цього тижня варшавський підрозділ впливової Gazeta wyborcza повідомив про факт дискримінації українських працівників міжнародної компанії Lindab на її заводі неподалік польської столиці. Фірма, яка виготовляє дахи, водостоки і вентиляційні труби, примусила свої українських працівників, одягти жовто-блакитну уніформу, в той час як, наприклад, польські працівники компанії носять різнокольоровий одяг. Польська антирасистська організація «Ніколи більше» зацікавилася цим випадком, вбачаючи дискримінацію за національною ознакою. Польська газета наводить коментар керівника заводу Міхала Вроблевського, який заперечив звинувачення. Він пояснив, що «жовті сорочки українців означають, що вони не говорять польською». Попри резонанс, який набула ця історія, наразі офіційного коментаря від керівництва міжнародної компанії не надходило.

    Українці не вперше останнім часом опиняються у центрі уваги польських скандалів на національному ґрунті. У вересні минулого року власник магазину у місті Барлінек розпорядився повісити біля кас таблички із закликом перевіряти усіх українців через те, що ті нібито крадуть. Після розголосу у ЗМІ, підприємець прибрав такі оголошення. 

    Чи справді українців, які працюють у Польщі, притискають, у яких умовах живуть наші співвітчизники у сусідній країні? Про це «Главком» поспілкувався із засновницею неурядової організації «Євромайдан Варшава» Наталією Панченко. Вона колись навчалася у полтавському університеті, потім пристала на запрошення польських освітян і продовжила навчання у сусідній країні. Нині українка працює і живе у Польщі.



    Лідер організації «Євромайдан Варшава» Наталія Панченко

    Лідер організації «Євромайдан Варшава» Наталія Панченко

    Антирасистська ініціатива «Ніколи більше» зацікавилася тим, що на заводі Lindab неподалік Варшави працівники-українці носять уніформу у синіх і жовтих тонах, натомість польські працівники носять форму різних кольорів. Це справді прояв расизму чи проблема перебільшена?

    Нині всі чекають на офіційну заяву від заводу, яка до цього часу не з’явилася. Питання полягає у тому, за якою ознакою поділили працівників. Бо якщо це все так, як це представили медіа: що є поділ є за національністю, а не обов’язками, то тут явно є прояви ксенофобії і на цьому слід наголошувати. Але я не виключаю, що може бути й так, наприклад, що кольори цієї форми запропонували самі українці, або форму їм дали тимчасово до моменту, допоки вони на якомусь рівні не опанують польську мову. Наразі ми не знаємо цих нюансів, тому поки щось оцінювати дуже складно.

    Нині відомо тільки те, що швед, який співпрацював з  цим заводом зауважив, що частина працівників по-інакшому одягнена. Він поцікавився причиною, а йому відповіли, що у жовтому українці. Він був у шоці від почутого й написав заяви через це до польських інституцій, а саме до Державної агенції праці і до неурядової організації «Ніколи більше», яка бореться проти ксенофобії і расизму.

    В коментарі Gazeta wyborcza ви сказали, що українці в будь-якому разі все одно не скаржитимуться, бо бояться звільнення, навіть якщо справді до них упереджене ставлення. Тобто навіть працюючи офіційно, українські робітники не захищені?

    Вони слабко захищені. Почнімо з того, що будь-який найманий працівник, поляк то чи українець, залишається найнятим. Тобто у будь-який момент працедавець має інструменти для того, щоби такого працівника звільнити. Тим більше українці, які зараз перебувають у Польщі, відповідно до законодавства цієї країни, при зміні роботодавця мають лише один місяць, щоби знайти нову роботу і продовжити легальне життя у Польщі. Якщо люди впродовж цього терміну не встигають підготувати нові документи і подати їх до управління, то їм загрожує виїзд з Польщі. Це правило стосується усіх іноземців. Здебільшого наші співвітчизники, які телефонують на лінію «Євромайдану Варшава» з подібними ситуаціями і розповідають, що їхні права порушуються. Коли ж ми пропонуємо поскаржитись у відповідні органи або змінити роботодавця, на пояснюють, що не бажають скаржитися через страх втратити роботу і неможливістю за місяць знайти нову. Саме тому люди часто змушені терпіти таке ставлення до себе, якого б в інших обставинах і умовах напевно не терпіли би. Але зараз у них немає іншого вибору. У Польщі діє законодавство, яке, на жаль, у XXI столітті трохи нагадує рабовласництво, оскільки кожен іноземний працівник фактично прив’язаний до конкретного роботодавця. Тобто якщо людина робить собі карту з дозволом на роботу, це не означає, що вона може працювати будь-де. Вона робить карту на конкретну посаду у конкретного роботодавця. Якщо працівник іде, він змушений робити нову карту. І на все це дається лише місяць, що дуже мало. Самі поляки іноді по півроку і більше шукають роботу, яка би відповідала їхнім вимогам.

    Якщо говорити про міжнародну фірму Lindab, то навіть коли розгорівся конфлікт, жодного звернення від українців чи до консула, чи на нашу лінію, чи до інших неурядових організацій, наскільки мені відомо, досі не надходило. Тобто працівники навіть після того, як про цю ситуацію стало відомо усім, просто мовчать. Постає питання: вони мовчать, бо бояться, чи мовчать, бо їм немає що сказати, і для них цієї проблеми не існує? Але якби проблеми не існувало, могли би зв’язатися з журналістами, чи з дипломатами і сказати, що цієї проблеми, про яку усі говорять, не існує. Але такого контакту також не було.

    Раніше часто по всій Україні можна було побачити оголошення про роботу в Польщі. Пошуком і відправленням працівників з України займалися спеціальні фірми. Якими шляхами зараз наші співгромадяни влаштовуються на роботу в Польщі?

    Як раніше, так і зараз цим бізнесом займаються агенції з працевлаштування. Українські працівники заводу lindab влаштувалися на роботу також завдяки агенції. Але не всюди так. Ринок праці функціонує по-різному. Є українці, які приїжджають і шукають роботу самі, або через знайомих. В цьому разі люди мають кращі умови, зарплата напряму, контракт підписується з тобою напряму, а не з твоєю агенцією. Хоча і у такому підході є один невеличкий плюс – паперовою тяганиною займається агенція, а не ти сам. З іншого боку, є величезний мінус –  ти з кожної своєї зарплати частину грошей перераховуєш агенції. Відповідно твоя зарплата відрізняється від зарплат тих, хто працює на такій же посаді, але влаштувався сам.


    Оголошення у Запоріжжі. Фото: Дмитро Мороз
    Оголошення у Запоріжжі. Фото: Facebook Дмитра Мороза

    Які зарплати в українців у Польщі?

    Якщо говорити про мінімальну, то вона становить 13,5 злотих за 1 годину (приблизно 112 грн). Різна зарплата у українців, в залежності від того, що робить людина. Тут є українці, які працюють у сфері IT, є бізнесмени, є лікарі, будівельники, які добре заробляють, але є і прибиральники, працівники фізичної праці та люди, які працюють у сфері обслуговування. Є стереотип: якщо мова іде про українців, то слід говорити про фізичну роботу. Але це не так. Інколи, навіть фізична праця, те саме будівництво, досить добре оплачується. На будівництві люди отримують по 18-25 злотих за годину. Є зарплати, які рахуються по-іншому, вони залежать від посади і специфіки роботи. Мені здається, що середньостатистичний український працівник фізичної праці заробляє трішки більше від мінімуму.

    Чи існує «чорний» ринок праці з неофіційними зарплатами?

    Досить малий відсоток, рідко зустрічаються нелегальні працівники. Більше існує проблема, коли гроші утримують агенції з працевлаштування і потім недоплачують українцям. Але все легально, тут немає ніяких «чорних» зарплат. І роботодавці, і наймані працівники у Польщі зацікавлені у тому, аби працювати легально, оскільки часто відбуваються перевірки. Останні кілька років відповідні служби, поліція і прикордонники перевіряють працедавців, це пов’язано з напливом українців за. Штрафи за нелегальне працевлаштування досить високі.

    Як змінюється ставлення польських працедавців до українців?



    Не можу сказати, що воно якось змінюється через збільшення кількості українців. Це ставлення ніколи не було однаковим. Є чудові роботодавці, є чудові робітники, і навпаки. Зазвичай, про цю тему узагальнено говорять стереотипами. Не буває добре чи погано українцям у Польщі. Є українець, який тут народився, є той, який навчався тут і живе 20-30 років, є українець, який сюди приїхав рік тому, є той, який працює лікарем, програмістом чи прибиральником. До всіх людей різне ставлення як у суспільства, так і роботодавців незалежно від національності. Скоріше ставлення залежить від соціального статусу.

    Наприкінці вересня у місті Барлінек власник магазину Bimex повісив табличку, яка закликала перевіряти кожного громадянина України на касі. Як польське суспільство на таке?


    Фото: finanse.wp.pl
    Фото: finanse.wp.pl

    На щастя, після резонансу ту табличку зняли. Але сам факт, що вона з’явилася, не є прийнятним. Говорити про однозначну реакцію з боку польського суспільства також не можна, не слід узагальнювати. Так, були ті, які казали, що це прояви ксенофобії і расизму, що цей магазин треба закрити. Були і такі, хто підтримали власника крамниці, мовляв, правильно написав, бо українці крадуть. Як у будь-якому суспільстві думки різняться і щодо українців, і щодо подібних випадків. Ви питаєте про те, як сприймають? Є праві, націоналісти, які взагалі до будь-яких іноземців гостро ставляться, бо вони їм заважають. Є люди, які у своїх поглядах спираються на економічний прагматизм. Мовляв, чудово, що приїжджають українці, оскільки в іншому разі невідомо, щоби було з нашою економікою. Є роботодавці, у яких бракує працівників, оскільки самі поляки їдуть на заробітки до Англії, Німеччини тощо. Такі роботодавці самі шукають українців, аби їх фірма втрималася на ринку.

    І все ж яке ставлення до українців переважає?

    Маргінальна точка зору, підкріплена популізмом і націоналізмом, не є розповсюдженою. Але як це часто буває, саме цю точку зору іноді найдужче чути, оскільки маргінали люблять досить голосно кричати. Найкраще про те, як до  українців ставляться поляки, говорить статистика. У Польщі нині працює близько 1,5 мільйона українців. Про якісь прояви ксенофобії, чи те, що когось десь побили, побутові історії ми чуємо один раз на місяць, чи один раз на декілька місяців. Це означає, що ставлення здебільшого позитивне. Якщо зараз почати збирати статистичні дані про те, скільки польських роботодавців обдурило польських робітників, скільки поляків побило поляків, думаю, статистика була б гіршою, ніж щодо винятково українців. Просто якщо трапляється якийсь випадок не з поляком, то він виноситься на загал, привертається суспільна увага. Українці намагаються добре, стримано поводитися в Польщі, більшість з них приїжджають сюди спокійно легально працювати.

    Кілька років тому українська журналістка Катерина Панова написала репортаж у Newsweek Polska про непросту роботу українських жінок у Польщі. Матеріал який викликав великий резонанс. Серіал «Дівчата зі Львова» про заробітчанок також мав велику популярність у Польщі в 2015-му. Бідні, працюють здебільшого на низькооплачуваних роботах… Саме таким насправді є образ українців серед поляків?

    Здебільшого образ формується завдяки стереотипам. А стереотип, який існує у Польщі, – це бідний українець, який приїхав заробляти гроші. Здебільшого саме так. Але зазвичай люди, які найбільше виступають проти українців чи не люблять українців, це ті, у колі спілкування яких ніколи не було українців. У страху очі великі, тобто вони бояться того, чого не знають. Буває, що часом в інтернеті натрапляю на якісь коментарі, де поляки самі між собою за українців починають чубитися.

    Яким є рівень російської пропаганди у Польщі? Як вона позначається на ставленні до українців?

    Безумовно, російська пропаганда у Польщі присутня. Часто з’являються матеріали, метою яких вбачається бажання посварити українців і поляків. Конфліктні теми лежать у політичній площині, в історичних питаннях, не у побутових. Джерела інформації такої пропаганди, - радіо Sputnik Polska, наприклад. Всі прекрасно розуміють, що це російське радіо. І від того, що воно знаходиться у Польщі, воно менш російським не стає. Якщо інформація виходить з таких сумнівних джерел, розповсюджується, обговорюється, то можна зрозуміти звідки її ноги ростуть. Так, бувають вкидання і з інших джерел. Наприклад, ваші колеги із сайту Informnapalm зламали поштову скриньку деяких польських націоналістів і діячів, які були задіяні у нищенні українських пам’ятників на території Польщі. Вони дійшли висновку, що усі інструкції цим діячам надходили з Росії, звідти ж і гроші надходили. Потім гроші знімалися з рахунку у Польщі і роздавалися учасникам таких акцій зі знищення пам’яток. Пам’ятаю 2013 рік, початок Майдану. Є така програма «Окко», координацією якої у Польщі як раз займався «Євромайдан Варшава», за допомогою якої можна було відстежувати всю інформацію про Україну, опубліковану у Польщі. Ця програма показувала також країну, де статтю було опубліковано. Так от, що дуже цікаво, ми одразу звернули увагу, що часто публікації польською мовою про польсько-українські відносини завантажувалися на сайти із Росії.

    З ініціативою «Євромайдан Варшава» співпрацювали польські політики. Ця співпраця продовжується і зараз? На якому рівні?

    Якщо раніше ми здебільшого лобіювали українські питання на кшталт гуманітарної допомоги, лікування поранених, просили про прийняття відповідних резолюцій у Сеймі, то зараз немає якоїсь конкретної справи, у якій би ми з ними співпрацювали з польським політиками щодо України. В цьому є вина і української влади. На початку усі чекали змін і реформ, а потім чекати набридло і нам, чесно кажучи. Самим зараз соромно іти до польських політиків і про щось просити, якщо ми розуміємо, що не усе в Україні відбувається так як нам би того хотілося. Треба ж розуміти, що під час зустрічей із польськими політиками, на яких вирішується щось важливе, падає багато зустрічних питань про дії, влади, про перебіг реформ. Нам, на жаль, часто немає що на них відповісти.

    Знизився також і рівень співпраці з українськими політиками. Час від часу вони приїжджають до Польщі, коли звертаються до нас, ми намагаємось допомагати, але це відбувається не так часто як було в 2013-2015 роках. Тому зараз ми більше зосередилися на тому, щоби допомагати українцям, які живуть і працюють у Польщі: організовуємо другий цикл «Академії легалізації та адаптації» для студентів з України, різні конференції, круглі столи, заходи для українців, які тут живуть. Більше почали займатися культурними та іміджевими проектами для України. Організовуємо концерти, вечірки, перекладаємо на польську мову та промотуємо тут проект Ukraїner, який показує іноземцям Україну не через зірок і політиків, а через звичайних людей, нашу багату культуру і надзвичайно гарну природу.

    Михайло Глуховський, «Главком»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ