Наші у Празі. Учителька з Донбасу організувала садочок, школу та літній табір для дітей з України

За останні п'ять місяців з України виїхало понад 9 млн осіб – переважно жінок, дітей та людей похилого віку. Зокрема у Чехії тимчасовий захист отримали більше 357 тис. українців. Західні країни допомагають вимушеним переселенцям у межах державних програм. Посильну підтримку надають українська діаспора та культурні центри.

Але й прості українці, які вже давно живуть у країнах, що дали притулок біженцям, приходять на допомогу землякам. І це, мабуть, найцінніше. Бо одна річ – отримувати допомогу від ввічливих, доброзичливих, але чиновників. А зовсім інше – знову почути рідну мову, зустріти своїх, відчути, що ти не сам.

Олена Рузанова, яка організувала у Празі дитячий садок, школу та літній табір для українських дітей, сама родом із Антрацита Луганської області. Закінчила фізичний факультет Харківського державного університету (спеціальності «оптика» та «викладач фізики»), але вчителювала лише під час навчання, на 4-5 курсах. Відразу після закінчення університету влаштувалася менеджером у книжкову фірму, а у 2000 році з чоловіком переїхала жити до Праги.

У Чехії Олена Рузанова здобула економічну освіту, працювала директором компанії з продажу електроніки, а останні п'ять років керує своєю фірмою з аудиту та податкових консультацій

З чого все почалося, як у вас виникла ідея створення навчальних закладів для дітей українських переселенців у Празі?

24 лютого, о п'ятій ранку, мені зателефонувала однокласниця з Києва і сказала: «Я виїжджаю». Я кажу: «Виїжджай, звісно». Потім зателефонував чоловік одногрупниці, військовий із Харкова, та попросив допомогти сім'ї. Потім приїхала свекруха із Києва, їй 81 рік. А потім понеслося: знайомі, знайомі знайомих, яких я й у вічі доти не бачила. Так через мій будинок за місяць пройшло 28 людей, багатьох з них ми самі їздили забирати на кордон зі Словаччиною та Польщею.

Серед тих, хто приїхав, було багато моїх однокурсниць. Хтось за освітою викладач, двоє працювали у школі, коли почалося повномасштабне вторгнення. Найважчі моменти були – коли вранці виходиш на кухню, а вони сидять з темними обличчями, чекають на новини. Треба було вигадати, чим їх зайняти, як їх повернути до життя. І вирішення проблеми знайшлося само собою.

Я спочатку зателефонувала директорці садочка, куди ходить мій молодший син – запитала, чи можна орендувати якісь приміщення, якщо ми організуємо групу для українських дітей. Вона сказала, що цілком можливо, і порадила звернутися до міської ради Праги-Збраслав (район, де ми живемо). Я туди й пішла.

І одразу допомогли?

Так сталося, що все збіглося. Моя ініціатива, бажання садка та школи прийняти дітей, і те, що міська рада була готова все це фінансувати. Ми дали оголошення у нашому районі (населення району – 5 тис. осіб), що створюємо українські адаптаційні групи у дитсадку та школі. І на перші збори прийшло близько 70 батьків. Як з'ясувалося, у нашому районі опинилися дві великі групи біженців з України: одна жила у гуртожитку пожежної охорони, іншій дала притулок Українська православна церква.

Збраcлав – мальовничий район Праги. Саме тут оселилася частина українських біженців у Чехії

Садок та шкільні класи відкрилися одночасно?

Так, все йшло паралельно. Перші батьківські збори відбулися 16 березня, а вже 18-го розпочали роботу 1, 2 шкільні класи. Усього – 84 дитини. Виявилося, що у нас найбільша адаптаційна школа для українських дітей у Чехії.

А садок запрацював 21 березня, він прийняв 23 дитини, віком від трьох до шести років. З 1 квітня ми відкрили ще один клас на 22 дітей у сусідньому районі Прага-Липенці.

І вийшло так, що ми дали можливість українським дітям продовжувати навчання, а мамам – працювати, вони уклали зі школою трудові договори як вчителі адаптаційних класів.

«Скільки всього чехи принесли для дітей – це неймовірно»

Багато батьків, напевно, хотіли віддати дітей одразу до чеських класів?

Так, безумовно! Але половина батьків говорила, що все одно повернуться потім в Україну. І не всі діти хотіли навчатися у чеських класах. Плакали: «Я хочу додому».

Якісь нарікання з боку батьків були?

Звісно. Я у квітні часто розбиралася з претензіями типу: «А чому вчителі говорять російською?» От був випадок – претензія від одеських матусь. З'ясувалося, що це не вчителі російською мовою говорили, а одеські дівчатка допомагали дівчаткам з Маріуполя, які ніколи не навчалися в українській школі.

Ви якось свої школу і дитячий садок назвали?

За назвою місцевих шкіл – початкова школа ім. Владислава Ванчури Прага-Збраслав, початкова школа Прага-Липенці, садок Елішка.

Скільки класів було у школі, які предмети там викладали?

Адаптаційні класи продовжували навчання за українською програмою. Класи сформували багатовікові: 1-2 клас, 3-5 клас, 6-9 клас. Тричі на тиждень у дітей були уроки чеської мови, у середині квітня вони почали відвідувати чеські класи – кілька днів на тиждень по дві-три особи приходили у різні класи. І навантаження на наших вчителів падало, і діти краще адаптувалися.

Ви сказали, що міська влада одразу пішла назустріч у плані фінансування. Наскільки це великі суми?

Із самого початку, у березні, гроші на наш освітній проєкт йшли від району, із резервного фонду – провели позачергове засідання та вирішили допомогти. Міськрада оплачувала житло для дітей та батьків: орендувала три поверхи гуртожитку будівельної компанії. У квітні до проєкту вже долучилися «міністерські» гроші – надійшло фінансування на урядовому рівні.

А щодо сум, що виділялися… У нас понад сотня дітей, тільки на обіди виходило у місяць 3 тис. євро. Зарплати, з урахуванням податків для дев'яти вчителів (шість у школі та троє у садочку) – це ще 9 тис. євро щомісяця. До речі, хочу окремо відзначити, як нам допомагали чехи, коли ми дали оголошення про створення садка і школи! Скільки всього місцеві жителі принесли для дітей – це просто неймовірно. Все відбувалося дуже швидко, за тиждень діти були одягнені, взуті, мали портфелі, зошити, канцелярію…

Український дитячий садок «Елішка», названий на честь чеської королеви XІV століття

Вам щось платять за те, що ви робите?

З травня мені виділили пів ставки як координатору адаптаційних класів. Вісім євро на годину, максимально – це 480 євро на місяць.

Наскільки це багато для Чехії?

Загалом вісім євро за годину – це найнижча ставка різноробочого. Для Чехії це навіть не прожитковий мінімум, мінімальна зарплата – 660 євро на місяць. Але я вдячна безмірно, я до цього і так все робила безкоштовно.

«Діти не повинні втрачати зв'язок із рідною мовою»

Ті, хто навчався у вас у школі та повернуться до вересня в Україну, не втратять рік навчання?

Ні, вони ж усе виконали за стандартною українською навчальною програмою. Спільно із представницею чеської школи ми видали дітям свідоцтва українського зразка, завірені чеською школою. Також діти отримали чеські свідоцтва.

А яке майбутнє у садка і школи? У вересні вони продовжать свою роботу?

Ні, адаптаційний період минув і цілком успішно. Всі діти пройшли стандартну процедуру запису до чеських шкіл, за місцем проживання. Є проблеми з місцями у садочку, але це вирішуватиме міськрада у серпні. Міністерство освіти затвердило програму, що дозволяє відкрити для мам, які працювали в українському проєкті, три ставки асистента вчителя у початкових класах. А мені запропонували викладати фізику чеською мовою у 6-9 класах.

Ви погодилися?

Мабуть, я недаремно таки здобула в університеті освіту педагога. Якщо життя так повернулося, чого ж кидати шкільну мрію? Хочу ще, щоб у школі запровадили українську мову як факультатив. Домовилась із двома харківськими видавництвами: «Школа» i «Ранок», що вони нададуть художню літературу українською мовою. Тепер головне, щоби бібліотеки їх викупили. Адже діти не повинні втрачати зв'язок з рідною мовою.

До програми літнього табору входить відвідування парків Праги

Зараз канікули. Чим займаються наші українські діти, чекаючи вересня?

З 1 липня на території школи працює табір, де діти вивчають чеську мову. Це програма, яка фінансується грантами Євросоюзу. До речі, найбільшою проблемою було знайти на літо чеських вчителів та вихователів. Адже всі з липня йдуть у відпустку – у Чехії у дітей літні канікули лише два місяці.

Вигадали дуже насичену програму – кожен тиждень має свою тему, пов'язану з історією Чехії, зв'язками Чехії та України, є спортивний тиждень. Щочетверга – екскурсії у музеї та парки. По п'ятницях – здавання проєктів на тему чеською мовою: це і маленькі театральні та музичні постановки, і спортивні естафети…

Українським дітям важко вчити чеську?

Знаючи українську – це взагалі не питання. Особливо якщо ти перебуваєш у мовному середовищі та у вільний час спілкуєшся з однолітками. Наші діти, які приїхали до Праги у березні, вже розмовляють чеською мовою. Особливо у таборі був сильний стрибок.

А чеські діти до табору ходять?

На жаль, ні. Чеським дітям табір не оплачується адаптаційною програмою, тож до нього й не ходять. Цей момент якось грантові структури не продумали. Можна, звичайно, приходити у гості, але тут постає питання відповідальності – за нашу дитину табір відповідає, з 9:00 до 16:00, а за гостей ні. І обіди – українську дитину нагодують, а чеську – ні.

Чим, до речі, годують? Кнедлики дають?

Аякже, національна страва! І овочевий суп із сочевицею. І ще кавунами загодовуємо. Зараз саме сезон – везуть із Італії та Іспанії.

Андрій Кузьмін, «Главком»
Усі фото надані співрозмовницею