Політтехнолог Сергій Гайдай: В останніх рейтингах у лідерів близько 10%. А на перемогу претендувати можна лише з 30-40%

Минулого тижня відразу декілька соціологічних служб опублікували рейтинги електоральної підтримки партій та потенційних кандидатів в президенти. Увагу спостерігачів привернула дуже велика різниця в оприлюднених результатах. Хоча дослідження проводились в один і той самий час і охоплювали приблизно однакову кількість респондентів.

Наприклад, Центр Разумкова вказує на те, що в разі президентських виборів чинний глава держави Петро Порошенко здобув би 14% підтримки серед тих, хто має право взяти участь у виборах, Юлія Тимошенко - 8,4%, Анатолій Гриценко – 7,2%, Юрій Бойко – 6,8%, Святослав Вакарчук – 6,6%.

На початку жовтня дослідження провів і Центр соціальних досліджень «Софія». Його дані кардинально відрізняються. Ця соціологічна контора прогнозує перемогу у першому турі Юлії Тимошенко з результатом 12,98% голосів, Петро Порошенко набрав би 10% голосів і опинився на другому місці. Рівень підтримки інших кандидатів менший від 10%. Утім, компанія «Социс» на перше місце президентського рейтингу ставить Петра Порошенка (16,9%), а друге віддає Святославу Вакарчуку (14,8%), лише третє – Юлії Тимошенко (13,5%). Можна також згадати дослідження не дуже відомої компанії Active Group, яка на третє місце президентського рейтингу підняла лідера партії «За життя» Вадима Рабіновича.

Виходячи з цієї соціологічної какофонії, бачимо, що різниця в показниках підтримки, наприклад, Святослава Вакарчука у різних джерелах сягає близько 10%, а рейтинг Юлії Тимошенко майже вдвічі поступається показникам Порошенка, то випереджає його, на цілих три відсотки.

Про реальну популярність політичних лідерів опосередковано могли б свідчити результати виборів в об’єднаних територіальних громадах, які відбулися минулої неділі в Україні, але і тут основні конкуренти, президентська БПП і «Батьківщина» Тимошенко на тлі відсутності систематизованих офіційних даних повідомляють прямо протилежні результати власних підрахунків.

В інтерв’ю «Главкому» політтехнолог Сергій Гайдай пояснив, що може бути причиною настільки різних результатів соцопитувань, і висунув припущення, чому українці не вийшли на вулиці на акції Саакашвілі.

Отже, як так може бути, що соціологи, які одночасно  проводили заміри, ставили одні й ті самі запитання, отримали такі різні результати?

У нас таке політичне життя, що завтра настрій однієї і тієї ж людини може кардинально змінитися. Тому серйозно думати, що соціологія дасть вам стабільний результат і покаже результати виборів, які плануються тільки через два роки (мова іде про президентські вибори), – це безглуздо. Фактор так званої соціологічної турбулентності, різкі сплески і випадіння дуже високі зараз в залежності від того, що відбудеться. Юлія Володимирівна Тимошенко говорила по телебаченню, що її партія розгромила БПП на місцевих виборах. Відповідно, у неї через це замір і, відповідно, рейтинг може підскочити на декілька відсотків. Це по-перше. По-друге, все залежить від методики, за якою робиться вибірка. Наприклад, якщо різняться списки кандидатів, які респондентам пропонують відмітити, це сильно міняє розклади. Якщо у списку не вказується якийсь із кандидатів, наприклад, Гриценко, то його голоси переходять в більшій мірі Юлії Тимошенко, Олегові Ляшку. Тобто в одній анкеті може бути 12 кандидатів, в іншій вісім. Вони показуватимуть різні результати з доволі суттєвою різницею.

Свого часу я такі рейтинги називав рейтингами карликів. Уявіть собі, якщо переможців ми судимо за результатом близько 10%, то це не рейтинги, це антирейтинги. По-справжньому претендувати на перемогу у виборах може людина, яка зараз має 30-40% підтримки. А на виборах такій людині потрібно буде набрати близько 50% голосів, тобто додати за допомогою кампанії десь 20%. Ми ж міркуємо про рейтинги людей, у яких все дуже погано. Тому серйозно оцінювати останні соцопитування (хто кого переможе) в цій ситуації не має ніякого смислу.

Центр Разумкова та компанія «Социс» включили артиста Святослава Вакарчука у свої опитування, але не включили, наприклад, Володимира Зеленського, який вже не перший рік постає на ТБ в образі глави держави. Як пояснити таку вибірковість?

А чому Зеленського слід включати у рейтинги? Вакарчук останнім часом робить заяви, які показують, що він явно розраховує на політичну кар’єру (однією з таких заяв є його слова, що були сказані після концерту у Харкові і стосувалися мови. – «Главком»). Зеленський таких заяв не робить.

Наприкінці минулого тижня на сторінці Віктора Ющенка з'явився пост з ілюстрацією «Єдиний непідконтрольний Кремлю». У дописі йшла мова про потребу для України політичного курсу президента Ющенка. Як це пояснити?

Я думаю, що це «ефект Михайла Горбачова». Кожен політик, який пішов з політики з дуже великим антирейтингом, великим розчаруванням, вважає це явище несправедливим. Тобто він не розуміє, звідки це явище взялося і які на це є причини, іншими словами, має дуже серйозний незавершений політичний гештальт. Такий політик думає, що його час ще прийде, хоча насправді у цьому помиляється. Ющенко, скоріше за все, також піддається цьому ефекту. Він думає, що зараз нація все зрозуміє, оцінить, покається, оскільки в його розумінні народ неправий.

Можливо, таким чином його, як і Олега Ляшка, Банкова використовує у грі проти Юлії Тимошенко? До того ж, відомо, що близькі соратники Ющенка тепер осіли в штабі Радикальної партії.

Безумовно, його можуть використовувати. Але є лише одна проблема: якби у нього були домовленості з владою, як і у Ляшка, ми би не почули критики президента і чинного ладу. Він (Віктор Ющенко) доволі жорстко, тим паче в іноземній пресі, критикує владу і чинного президента. Тому я поки не дуже вірю, що він куплений. Скоріше за все, це його особисте рішення і його особиста омана з приводу своїх шансів на президентських виборах.

Яку політичну вагу має нині Віктор Андрійович, як її оцінити?

Я би рекомендував йому насолоджуватися політичною пенсією. Його час пішов, його не повернути. Шансів історія Віктору Андрійовичу дала достатньо, але він ними не скористався.

В Україні відбулися місцеві вибори. Але жодна з так званих нових партій (всього брали участь 50 партій) не святкувала у них перемогу. Як пояснити цей провал, кому потрібні ці нові партії, окрім їх аудиторії у Facebook?

Я би не називав це провалом. Це цілком відомий ефект. Нові партії завжди мають брак впізнаваності. Просто тому, що нові партії найчастіше не асоціюються з якоюсь ідеєю і запитом й не мають ніяких шансів. В Україні завжди існували нові маленькі партії, у яких практично не буває результату, вони діють на узбіччі політичних процесів.

Але «За життя», на чолі якої стоїть Вадим Рабінович, або «Рух нових сил» Михайла Саакашвілі мають відомих лідерів. Деякі опитування навесні цього року Рабиновича навіть виводили на третє місце в президентських рейтингах. Проте на місцевому рівні їх політичні сили високого результату не показують. Чому?

Але лідери цих партій фізично самі не брали участь у виборах до об’єднаних територіальних громад. Ці партії, якщо говорити про місцеві вибори, не беруть масштабну участь у них. Тому результату на таких виборах бути не може. Принаймні якщо говорити про партію на чолі з Саакашвілі. Просто вони самі так вирішили, що ці вибори їм малоцікаві. Та і партії як такої у Саакашвілі ще немає. Є бренд, є зареєстрований документ, але розбудова партії тільки-тільки почалася. Вони самі визнають, що поки справжньої, сильної політичної сили у них немає.

Саакашвілі заявляв про намір зібрати десятки тисяч людей на акціях протесту. Але під його знамена стали від сили кілька тисяч у перші дні. Чому люди не виходять?

А які протести наше суспільство масово сьогодні підтримує? У нас в принципі  зараз не виходять. Масова підтримка протестів – це доволі рідкісна річ. Аби це відбулося, потрібно, аби в країні відбулися екстраординарні події, а вони поки не відбуваються.

Запит є?

Запит величезний. Але є велика різниця між запитом, підтримкою протесту і особистою участю в них.

Що може бути каталізатором зростання кількості протестувальників?

Сьогодні більше 80% громадян владі не довіряють. Принаймні якщо говорити про нинішнього президента і його команду. Соцопитування також показують, що відсоток тих людей, які готові особисто взяти участь у протестах дуже високий як для українського суспільства. Перед Майданом (Революцією гідності) відсоток недовіри до діючої влади і відсоток людей, готових вийти на вулиці теж був високим, але значно меншим, ніж зараз. Тому сьогодні обстановка куди більш вибухонебезпечна. Інша справа, що є втома від протестів, є розуміння, що вони даються країні високою ціною. А цю високу ціну поки ніхто платити не готовий. Тому поки не трапиться якихось екстраординарних подій упевненості у тому, що протест призведе до кардинальних змін, немає. В цьому вся складність ситуації.

Що може стати цією «екстраординарною подією»?

Цих подій може бути 100 штук. Я не знаю, яка саме викличе протест. Це може бути будь-яка помилка влади, яка обурить народ і призведе до висновку, що якщо не вийти, то особиста загроза виникне для кожного.

Михайло Глуховський, «Главком»

Читайте також: «Життя починається знов»: чи збирається Вакарчук у президенти?