Леніє Умерова – про полон: Погрожували зґвалтуванням, приставляли пістолет до голови…

11 років тому у ці дні Росія здійснила окупацію українського Криму. 1 березня 2014-го російські військові без розпізнавальних знаків («зелені чоловічки») вперше вдалися до силових дій на півострові, встановивши там маріонеткову адміністрацію. 

У День спротиву окупації Криму, 26 лютого, міністр оборони України Рустем Умєров повідомив, що зараз у російських тюрмах утримується 221 політичний в’язень – громадянин України, при цьому 134 з цих бранців є кримськими татарами.

І як можна дізнатися з відповіді Уповноваженого з прав людини Верховної Ради, Росія вкрай неохоче йде на обмін саме цивільних заручників. Держава-терорист просто заперечує існування таких бранців. А тому, як проінформували «Главком» в офісі Уповноваженого, усі обміни між Україною та РФ дозволили звільнити лише 171 українського цивільного. 

Головний редактор інформаційної агенції Qirim.News Асіф Алієв робить важливе уточнення: за весь період повномасштабного вторгнення у результаті обмінів вдалося звільнити лише (!!!) двох кримських татар. Зокрема, першого заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу Нарімана Джеляла, якого російський суд засудив до 17 років ув’язнення – нібито за диверсію на газопроводі.

Другою звільненою бранкою і стала Леніє Умерова, котру російські силовики затримали за звинуваченням у шпигунстві. У неволі вона провела майже рік і дев’ять місяців – з 3 грудня 2022-го до 13 вересня 2024-го. Після звільнення 26-річна дівчина проходить тривалу реабілітацію. «Главкому» вдалося поспілкуватися з Леніє.

«Не хотіли їхати з Криму у 2014-му, бо це б була «самодепортація»

І батькова, і материна родина Леніє були депортовані з Криму у 1944-му.

Поверталися вони на півострів уже у 1989 році. 

«Це було складне повернення, бо тодішнє населення Криму зустріло кримських татар нерадісно. Їх зумисно не брали на роботу, спалахували побутові конфлікти. Наративи радянської пропаганди були ще дуже живучі, і оскільки за СРСР було заведено стверджувати, що кримські татари – колаборанти та союзники нацистів, на них дивилися відповідно. Але час ішов, і притирка тривала. Зрештою, всі навчилися жити спільно», – каже Леніє.

18-20 травня 1944-го кримським татарам давали на збори кілька хвилин. Їх звозили машинами до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, звідки ешелонами відправляли на схід. За ці дні було депортовано понад 180 тис. кримських татар

фото: Інститут національної пам’яті 

Про всі ці події дівчина знає з розповідей старших. Леніє народилася у 1998-му і добре запам’ятала інше – захоплення росіянами півострова. Їй тоді було 16. 

«Під час Майдану у Криму почали з’являтися плакати-попередження: ось, мовляв, як тільки Майдан добереться сюди, він почне різати вас і ваші сім’ї за російську мову. Вся Євпаторія була обклеєна цими плакатами і ще портретами окремих активістів: запам’ятайте ці обличчя, йшлося на них, саме ці люди прийдуть вас вбивати…», – розповідає вона. 

І додає: «Чітко пам’ятаю, коли вперше побачила «зелених чоловічків». Це було у перші дні березня 2014-го. Вони були без шевронів, без розпізнавальних знаків… І сильно лякали, бо тиск на місцеве населення – принаймні, психологічний – чинили неабиякий. Та все одно, на так званий референдум щодо незалежності Криму частина кримчан взагалі не пішла. І це при тому, що, здається, у Севастополі «намалювали» анекдотичну 102-процентову явку населення. Я можу перелічити на пальцях однієї руки знайомих мені людей, які пішли на це «волевиявлення». Але це якщо говорити про знайомих у цілому. З кримськотатарської громади там не було взагалі нікого, так само як і з проукраїнськи налаштованої частини громадян». 

«Зелені чоловічки». Військова частина в Перевальному під час захоплення Криму російськими військами у 2014 році

фото: Антон Голобородько

На питання, чому Умерови не поїхали в з Криму у 2014-му, Леніє відповідає, що спогади про 1944 рік є надто болючими – вони терзають душі депортованих та їхніх нащадків по цей день. Тоді, 80 років тому, у засланні загинуло чимало кримських татар. А ті, хто не загинув, пройшов через чималі випробування, повертаючись до Криму незадовго до проголошення Незалежності. 

«Тим не менш, вони повернулися. Повернулися на свою землю, звели тут будинки, побудували життя. Як казали мої рідні, якщо вони знову залишать Крим, це означатиме «самодепортацію», означатиме, що вони роблять те, на що й розраховує ворог», – зазначає Леніє. 

«Росіяни п’ять місяців думали, що б такого мені «пришити». Зрештою, придумали…»

І все ж сама Леніє Умерова після анексії півострова переїхала на материкову частину України – там і закінчувала середню школу. Від отримання російського паспорта у Криму вона відмовилася. Пізніше вступила до Київського політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського та навчалася на кафедрі хімічних технологій. Згодом працювала у маркетинговій команді українського бренду одягу. 

І все було добре до фатального 3 грудня 2022 року. Леніє поїхала до Криму, бо онкохворому батьку на той момент погіршало. Добиралася через Грузію – з Тбілісі до Сімферополя тоді їздив прямий автобус.

На пункті перетину кордону «Верхній Ларс» все йшло як завжди – почалася перевірка документів. Українцям також було наказано здати телефони. Після цього Леніє затримали.

Спочатку – за порушення паспортного режиму. Потім – за нібито супротив поліції. Далі у її справі десь виринула закладка наркотиків, на чому дівчину буцімто й зловили. Приводи для продовження арешту множилися та варіювали.

Нарешті росіяни сформулювали обвинувачення, і у травні 2023-го Лефортівський суд Москви арештував її за підозрою в шпигунстві. Леніє інкримінували «передачу інформації про дислокацію і завдання російських військ, зокрема тих, що брали участь в операції у Київській області».

Але ще до того Умерову тримали у СІЗО Північної Осетії, куди її доставили з пункту перетину грузино-російського кордону.

«Документи 25-річної кримської татарки Леніє Умерової, яку близько пів року тримають під адміністративним арештом у Північній Осетії, вилучила ФСБ Республіки Північна Осетія-Аланія. Про це батькові Леніє Резвану Умерову стало відомо з письмової відповіді прокурора Північно-Західного району міста Владикавказу Вадима Плієва», – інформувала у 2023 році громадська організація «Кримська солідарність». 

«Росіяни п’ять місяців думали, що б такого мені «пришити». А коли придумали, забрали до Лефортово – у слідчій відділок ФСБ. І крутили про мене інформацію по всіх пропагандистських каналах. Думаю, це було зроблено для того, щоб показати кримчанам: ми вас дістанемо скрізь. Можливо, також, їм була потрібна більша кількість справ, за якими були б засуджені «укронацисти», тобто українці, які чинять опір режиму на окупованих територіях закрито по камерах», – припускає Леніє.

Леніє з батьками та братом Азізом

фото з сімейного архіву Умерових

«Мої адвокати зробили величезну роботу. Слідчий вимагав відмовитися від них»

Дівчина розповідає «Главкому», що завбачливо видалила з телефона всю інформацію, яка могла їй зашкодити. Але росіяни її відновили. Втім, не було схоже, щоб вони полювали саме за Леніє. З питань, які їй ставили на допитах, ставало очевидним, що ФСБшники її не знають.

«Оперуповноважений, який вів мою справу, походив з Білгородської області. Про це я дізналася значно пізніше. Можливо, його розглядали як «фахівця з українців», – зазначає наша співрозмовниця.  

«Коли вони дослідили мої соцмережі, то лише тоді зрозуміли, на яких я стою позиціях», – додає вона. 

В ув’язненні у Леніє були адвокати – подружжя Дмитро та Ольга Дінзе. Це були російські правозахисники, які працювали з українцями і зналися на тих статтях карного кодексу РФ, за якими зазвичай українців і обвинувачували – шпигунство, тероризм, екстремізм. Адвокатів для Леніє допомогли знайти її рідні. Дінзе відразу попередили дівчину, що вони навряд чи зможуть вплинути на її вирок і, тим паче, домогтися її виправдання, адже судді затвердять той вирок, який їм «продиктують» у ФСБ.

Однак, як підкреслює Леніє, «мої адвокати зробили величезну роботу. Передусім вони допомагали мені з комунікацією. Адже Лефортово – одна з найбільш закритих в’язниць, з цензурою листів і майже тотальною забороною дзвінків».

Подзвонити рідним Леніє вдалося буквально пару разів. Зокрема, після того, як татові дівчини ще більше погіршало. Тоді адвокати – розповідає вона – «підняли шум», і ФСБшники дозволили такий контакт.

«Дуже важливо мати хороших адвокатів, які працюють винятково з тобою, а не з тобою та іще з ФСБ», – каже Леніє. Її захисники стали каналом спілкування дівчини з рідними, адже у тюрмі вона не мала уявлення про те, які з її листів доходили, а які – ні. І попри те, що адвокати дійсно не могли вплинути на судовий вирок, вони все ж добилися для неї певних поступок. Слідчий Леніє пропонував їй відмовитися від послуг Дінзе – за цей він пообіцяв м’якіший вирок, а не 16-18 років ув’язнення, що їй загрожували. 

Адвокат Дмитро Дінзе та його підзахисний – український журналіст Владислав Єсипенко, котрого затримали у Криму та обвинуватили у тероризмі. Про його справу «Главком» писав раніше

фото: Крим. Реалії

«У в’язниці у мене були «підсадні качки». Це стало добрим уроком…»

У СІЗО Північної Осетії Леніє Умерова перші пів року провела в одиночній камері. На запитання про методи фізичного впливу на неї вона відповідає так: «Чи били та ґвалтували мене? Ні. Чи погрожували зґвалтуванням? Так. Чи приставляли мені на допитах пістолет до голови? Так». 

Через пів року у неї почали з’являтися сусідки. Леніє не виключає, де деякі з них були «підсадними качками», які мали випитати у неї якусь інформацію. Але одна – та, з якою вона провела чотири місяці – видалася справжньою політув’язненою. Це була Ніна Слободчікова. 

«Вона протестувала проти політики Путіна, іще до російсько-української війни. Як казала ця жінка, «з 2012-го осознанно выступала против режима». А після початку повномасштабного вторгнення перекинула 5 тис. рублів якійсь людині, котра мала перевести їх ЗСУ. Ця моя сусідка видавалася нібито цілком щирою, але досвід спілкування з тими, хто сидів зі мною до неї, став для мене добрим уроком. Тож я уникала обговорювати які-небудь особисті речі. Про що ми з нею говорили?.. Говорили про серіали, які дивилися на волі. І ділилися мінімумом інформацією про нас самих». 

Ніна Слободчикова, сусідка Леніє Умерової по камері. 39-річна ІТ-шниця, засуджена до 12 років ув'язнення за грошовий переказ українській блогерці. У РФ їй інкримінували «державну зраду»

фото з відкритих джерел 

Якби не стався обмін, Леніє Умеровій загрожував би тривалий термін ув’язнення. Чи була вона до цього готова?

«Це складне питання, – відповідає вона. – До такого неможливо бути готовою. Намагалася триматися, розуміючи, що відчай мені нічим не допоможе. Писала листи, у яких проговорювала свою позицію… Зараз, згадуючи те, через що мені довелося пройти, я дуже пишаюся нашими політв’язнями, котрі все ще залишаються за ґратами. А це – Богдан Зіза, Ірина Данилович, Олег Приходько, Владислав Єсипенко, брати Асан та Азіз Ахметови, Амет Сулейманов та інші». 

Суд над Леніє мав бути проведений восени 2024 року у Москві. Проте у вересні 2024 року її вдалося звільнити. 

Леніє на свободі

фото: Reuters

«Моє ім’я було на слуху, саме тому так важливо постійно нагадувати про політв’язнів» 

13 вересня 2024 року відбувся 56-й обмін полоненими.

Тоді вдалося повернути додому 48 українських громадян.

Серед звільнених були військовий медик Віктор Івчук, Герой України, та Леніє Умєрова, а ще – частина захисників і захисниць «Азовсталі», повідомив Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець. 

«Серед нас було семеро жінок, всі вони – цивільні. Я була єдиною кримською татаркою, – зазначає вона. – Чому обміняли саме мене, я не знаю. Скидається на те, що це просто рулетка. Моє ім’я було на слуху, я писала багато листів, зокрема, й президенту Зеленському, багато звернень… Саме тому так важливо постійно нагадувати про політв’язнів».  

Умерова ділиться з «Главкомом» тим, що в її обміні брали участь Об’єднані Арабські Емірати – ця країна виступила посередником на перемовинах.

А от запитання про те, чи не є вона, бува, родичкою міністра оборони Рустема Умєрова, Леніє відверто смішить.

Вона зазначає, що її прізвище є таким же точно поширеним у кримськотатарському середовищі, як прізвище Шевченко – в українському. 

P.S. Після звільнення Леніє Умерова провела чимало зустрічей, виступила на одному з комітетів 79-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, де обговорювали репресії, які чинить Росія.

Нині Леніє продовжує відновлюватися після російської в’язниці. 

В інтерв’ю «Главкому» вона каже, що планує займатися правозахисною діяльністю та поширювати інформацію про українських політв’язнів, які все ще перебувають у російській неволі.

Наталія Лебідь, «Главком»