Журналіст Сергій Іванов: Жодної нормальної посадки! А вони вже 140 днів при владі

Журналіст та телеведучий Сергій Іванов влітку несподівано пішов з політичного ток-шоу «Право на владу», яке виходить на телеканалі «1+1», не пояснивши причин. Пресслужба телеканалу з посиланням на ведучу та керівника телепроєкту Наталію Мосейчук подякувала журналістові за роботу, пояснивши розрив відносин змінами, які чекають на програму. Ще раніше Іванов повідомив, що отримав пропозицію балотуватися до Верховної Ради від «Слуги народу», але на відміну від багатьох колег про роботі на телеканалі Ігоря Коломойського, відмовився через замалу зарплату депутата. Каже, що з такою не зможе залишатися незалежним і утримати родину, яка після початку війни переїхала з Луганщини.

Цікавим є той факт, що батьком Сергія є Володимир Іванов, який за часи президентів Кучми і Ющенка працював заступником глави Луганської обласної державної адміністрації, певний час встиг навіть побути підлеглим одіозного Олександра Єфремова.

В інтерв’ю «Главкому» Сергій Іванов розповів про свою роботу на «1+1» та розрив з телеканалом, прокоментував історію з неучастю у парламентських виборах, а також оцінив, зміни у не чужій йому прокуратурі, які почались у відомстві після призначення нового очільника Руслана Рябошапки.

Сергію, два з половиною місяці тому ви пішли з «1+1», чим зараз займаєтеся?

Працюю на себе. Співпрацюю з різними медіа на фрілансі. Після трьох років роботи я не готовий знову ходити до офісу.

Улітку ви писали, що маєте пропозиції від телеканалів. Що це були за пропозиції?

Мене вони не влаштували. Ви ж розумієте, специфіка роботи на каналі полягає в тому, що ти отримуєш якийсь зрозумілий статус, зарплату, але паралельно отримуєш ти обмеження.

Цензура?

Знаєте, я просто не вірю в телебачення і мене не влаштовує суто механічний спосіб роботи на ТБ. Бо не можеш просто висловитися. Якщо ти висловишся, а я люблю висловитися досить куртуазно, у тебе виникають проблеми з піаром, з керівництвом каналу і таке інше.

«Складно очікувати, щоби на «1+1» шмагали Коломойського»

Сьогодні можна сказати, що ваша активність в соцмережах послужила приводом для розриву з «1+1»?

Я не можу так сказати, бо я не знаю. У мене є припущення і ці припущення базуються на дуже евентуальних речах.

Над якими власними проєктами працюєте?

Розвиваю зараз свій YouTube-канал. Невдовзі у YouTube ще з’явиться кілька проєктів.

Окрім того, в мене ще є бізнес, який взагалі не пов'язаний з медіа, - юридичні послуги.

Моя історія про те, як в 37 років ти втрачаєш відразу все. І вона тебе вчить трішечки диверсифікації ризиків. Прив’язуватися до одного місця роботи в моєму становищі не варіант. Мене розшукують, я маю багато «друзів» на тому боці лінії розмежування, в Росії і тут серед олігархів, серед політиків. Я з багатьма примудрився зіпсувати стосунки, тому, звичайно, я не можу залежати від одного місця роботи.

Ваша історія відносин з «1+1» сьогодні це розчарування?

Все було: і позитив, і негатив, і розчарування. Я знайшов завдяки цій роботі багато нормальних людей у своєму житті. Але найголовніше - це досвід. Звичайно, я розумію: коли твоє обличчя три роки з’являється на центральному каналі, це працює, напевно, в плюс для медійності. Але ж не всі сфери нашої діяльності уживаються з медійністю, саме тому я не хочу коментувати ті речі, якими займаюся, окрім блогінгу, журналістики і медіаактивності.

У «Праві на владу» ви спочатку були співведучим? А потім вас, грубо кажучи, відсунули – посадили на трибуни за комп’ютер і ви мали набагато менше часу в ефірі. Ви висловлювали незгоду з таким рішенням?

Звичайно, я проявляв незадоволення, постійно пропонував і просив повернути мене на місце. Але оскільки у мене був підписаний контракт, я так просто не міг піти, адже могли бути штрафні санкції.

Що ж ви зробили таке, що не сподобалося керівництву «1+1»?

Я постійно робив щось, що не подобалося. Але я не можу обговорювати внутрішні редакційні речі, оскільки це заборонено моїм контрактом. Та можу сказати, що дуже часто до мене висловлювали претензії і бажання, щоби я був менш різким щодо гостей. Бо часто їх лякав.

Хто ж отримав переляк?

Вадим Рабінович, наприклад. Кажуть, що я вигнав його з ефіру. Я не згоден, звичайно, з таким формулюванням. Але так сталося, що він почав нести таку маячню... Тобто були такі моменти, коли мене просили бути трішечки більше Шустером… Але наскільки мені відомо, Шустер поки не переплюнув рейтингів, які були в нас. Навіть сама Наталія Мосейчук зараз більшу збирає телевізійну аудиторію. А коли ми працювали разом, там були «страшні» цифри. Ми поставили абсолютний рекорд. Нас дивилося більше людей, ніж фінал Чемпіонату світу з футболу.  

Ваші стосунки з Наталією Мосейчук за ці роки були рівними?

Так, абсолютно.

І як ви ставитеся до того, що тепер її називають «українською Скабєєвою»?

Я вважаю що це абсолютна маячня. Маячня не просто суб’єктивно. Скажімо, їй закидали фразу, «мову на хліб не намастиш». Але вона ж її не говорила. Я був на тому ефірі. Це сказав один з гостей, здається, Ігор Мазепа (інвестиційний банкір).

Я вибухнув після цих слів, а вона модерувала розмову в ефірі.

Ми працювали у форматі, який мені дуже не подобався, але у мене був контракт. Можливо, не треба було погоджуватися, але це вже інше питання. Коли ми з Наталією заходили у цей новий формат, я взагалі не знав, як це виглядатиме в ефірі. Наталія дуже активна жінка і її завжди багато в ефірі. І я такий хлопець, якому потрібно щось десь висловитися.

У нас не було конфлікту. Вона навіть сильно переживала (після звільнення), телефонувала, розпитувала, як я там буду без цієї роботи. Бо для людей телевізійних робота на ТБ – це все життя фактично.

А я ніколи себе не вважав спочатку телеведучим, а потім вже ЛОМом (лідером думки у соцмережах –  «Главком»). Я завжди себе позиціонував як медіаперсона. У нас зараз розмиті рамки класичної журналістики, блогінгу, некласичної журналістики. Інколи блогери роблять набагато більше, ніж класичні журналісти. Для мене телевізор ніколи не був вище за мою діяльність в інтернеті, за творчість. Я веду щоденник, інколи ще займаюся художньою літературою: випустив збірку в 2016 році і зараз ще планую.

Ви згадали про обмеження, які накладає робота на ТБ. Наскільки можна тоді судити про незалежність проєкту, в якому ви працювали на «1+1»?

Складно сказати. Такі великі суспільно-політичні проекти на телебаченні побудовані таким чином, що начебто всі працюють в команді, але в той же час кожен сам за себе. Тим більше, прямий ефір – це така штука, де будь-хто може зробити що завгодно. Скажімо, коли Наталя «насипала» Яніні Соколовій я, наприклад, не знав, що таке буде (у квітні 2019 року під час одного з ефірів «Права на владу» стався конфлікт між журналістами Наталею Мосейчук і Яніною Соколовою – «Главком»).

Тоді у мене виникло питання: навіщо було це робити? Щиро кажу, абсолютно не зрозумів, що це було. Якщо є претензії до Порошенка, то треба висловлювати їх Порошенку. Він же був в ефірі, можна було б звернутись до нього. Навіщо шмагати його людину, а не шмагати його самого? Це неправильно, як на мене. Але знову ж таки, я не критикую її дії, тому що кожен відповідає сам за себе. Нехай оцінку дає глядач. А от саме глядачу, наскільки я зрозумів, це зайшло «на ура». Що стосується незалежності та об’єктивності цього проєкту. Ну як вам сказати… Коли ти потрапляєш на телебачення, ти потрапляєш всередину певної парадигми. Як на мене, певна самоцензура є скрізь. Тобто складно очікувати на «1+1», щоби там шмагали Коломойського. Хоча на ефірах, у принципі, Наталя достатньо собі дозволяла на його адресу, певні висловлювання.

Ви з Коломойським, який полюбляє виховувати своїх журналістів і телеменеджерів, спілкувалися?

Коломойський мені не дзвонив. А спілкувався з ним тільки побіжно, двічі в житті: у 2014 році в Дніпрі. Проєктом займається керівник проєкту відповідно Наталія Мосейчук та директор «ТСН», і раніше Олександр Ткаченко (колишній керівник групи «1+1», нині нардеп від «Слуги народу» - «Главком»). Я вас, напевно, розчарую, але у нас були звичайні робочі наради: кого ми кличемо, які питання звучатимуть, яка тема... Інколи нам допомагали, коли ми не могли якогось «туза» типу генпрокурора чи міністра запросити: не справлялися наші гостьові редактори, підключався сам Ткаченко.

«Я не хотів повторити долю Сергія Лещенка»

Вам пропонували, але ви відмовилися балотуватися від «Слуги народу». Не шкодуєте?

Не бачу сенсу. По-перше, проти цього була моя родина. По-друге, мене не влаштовує матеріальне забезпечення народних депутатів. Я не можу собі це дозволити. Мені вже 43 роки, а у мене досі немає власного житла. Тобто воно є, але воно арештоване орками в Луганську. Я розумію, що це проблема багатьох, але мене це не влаштовує. До речі, у 2014 році я так само сказав, коли мені пропонували йти на вибори, що я не можу собі дозволити держслужбу і депутатство. Тоді кликали і в СБУ працювати. Різні були пропозиції.

Яка політична сила пропонувала у 2014 році?

Я ж був засновником партії «Воля». А потім коли вона пішла (об’єднуватися) по інших партіях, то я сказав, що навіть не буду розглядати варіант іти в її лавах. Я розумів, що не хочу бути, наприклад, Сергієм Лещенком, повторити його долю.

Олександр Ткаченко, Олександр Дубінський, наприклад, знайшли можливість покинути роботу на ТБ і піти в політику.

Наскільки я знаю, Ткаченко мав непогану зарплату впродовж багатьох років для того, щоби накопичити. Я не хочу зазирати в його кишеню і взагалі не хотів говорити про пана Ткаченка, тому що мені не сподобалося, як він сприйняв мою відмову йти в депутати. Його реакція мені здалася нецивілізованою.

Наскільки мені відомо, ці люди не розраховують на депутатську зарплатню. Вони не були схожі на бідних людей ще до того, як прийшли в політику. Інша річ, нащо їм це?

Ви для себе знайшли пояснення?

Та мені чхати на них, якщо чесно, і на їхні мотиви. Мені стане не чхати тоді, коли я побачу, що вони зробили щось корисне.

Але я вам не назвав третій мотив, чому не погодився іти в депутати. Я вважаю, що ця фракція («Слуга народу») і депутати в ній виконують технічну функцію, за винятком деяких. Вони покликані просто легітимізувати і втілювати в життя те, що їм спустять з Офісу президента. Я не хотів би бути просто чуваком зі значком, який тисне кнопку в парламенті.

Але є депутат Олександр Дубінський, який дозволяє собі йти проти фракції і висловлювати свою думку. Як пояснити цей виняток?

Що стосується Дубінського, якраз за те, що він виносить на поверхню якісь процеси і не акцептує цей тотальний «адобрямс», є плюсом. І не важливо хто це, Дубінський, Бужанський чи «Мамахохотала» озвучує. Ця КПРСівська монолітність ні до чого доброго не призведе.

Що дозволяє тому ж Дубінському мати таку свободу?

А що вони з ним зроблять? Він – мажоритарник, виграв на окрузі. Ввигнати його не можуть.

Та мажоритарників у «Слузі народу» більшість. Але ж не всі собі дозволяють...

Ви натякаєте на те, що він представляє групу, яку називають групою Коломойського. Як на мене, він сам цього і не приховує. Та адвокатом Дубінського виступати зараз не хочу. Більшість речей, які він робить, для мене є абсолютно неприйнятними і дикими. Зокрема, переслідування Стерненка, або коли він називає «Майдан» держпереворотом. Але є речі, які набагато страшніші. Пам’ятаєте «Партію регіонів», який там був тотальний «одобрямс» і що вони зробили врешті-решт? Це призвело фактично до того, що Янукович так «забронзовів», що навіть не відчув настроїв суспільства і фактично втягнув країну у війну.

Зеленський вже схожий вже на Януковича?

Я зараз свідомо проводжу паралель: якщо парламентська фракція в парламентсько-президентській республіці є фракцією «одобрямса», а не фракцією незалежних народних депутатів, то це призведе до авторитаризму. А жодний авторитаризм нічим добрим ніколи не закінчується.

Вам не сподобалася «не дуже цивілізована реакція» Олександра Ткаченка на вашу відмову йти в депутати. У чому вона полягала?

Він образився на мене. Ми зустрілися, я сказав про своє рішення і він образився. Я сказав, що ціную довіру. Навіть був присутній на кількох нарадах з приводу виборів. Я бачив на них багатьох людей, які зараз депутати, маю на увазі київських мажоритарників. Ні для кого не таємниця, для них Ткаченко як старший.

Ви теж мали балотуватися в окрузі?

Так, у 215-му. Богдан Яременко на нього пішов, коли я відмовився.

Може, ви хотіли в список?

Про це не йшлося. Знаєте, це як сніг на голову. Мені Садовий пропонував йти до нього в список, ще хтось пропонував. Це не має значення. Я не хотів би повторювати помилок Сергія Лещенка: ця людина прийшла з медіа і будувала кар’єру в політиці. А в мене цілі такої не було. Коли запропонували, я прийшов додому,  порадився з дружиною, з сином, якому 17, він – студент першого курсу «Могилянки». Ми сіли, довго розмовляли, не один день, я сказав би так. Дружина і син висловилися «проти», батько «за», мати утрималась, але вона більше схилялася до «ні»… Ось зараз Рома Грищук (народний депутат від «Слуги народу») опублікував в декларації 32 тисячі гривень. При всій повазі, я не зможу жити на ці гроші зараз. Бо мені потрібно допомагати шаленій кількості людей, в тому числі тим, хто живе на лінії зіткнення, і не тільки живе, дехто і воює. В ході нашої сімейної наради виникло також питання: чи будеш ти там індивідуальністю, особистістю, чи ти будеш частиною стада? Даруйте, нікого не хочу цим образити.

Ви маєте юридичну освіту, досвід роботи в прокуратурі. У НАБУ, наприклад, високі зарплати. Цікава робота там?

Замість Ситника я би подумав. Бо якщо серйозно, я б не працював би з Ситником. Це абсолютно некомпетентна людина з серйозними вадами совісті і дуже підступна. Це з того, що я про нього знаю.

Чому ж громадські активісти, дипломатична спільнота його підтримують?

Тому що вони (США) вклали гроші і в НАБУ, і в «громадянську спільноту», яка підтримує Ситника. Я, насправді, в шоці, як вони можуть виправдовувати людину, яка півтора року продавала нерухомість в Криму, підробляючи документи. Або людину, яка закривала купу кримінальних справ. Або людина, яку Олександр Грановський водив за вухо на вечерю до Петра Порошенка. Для мене велике запитання: чому  вони закривають на це очі. Та думаю, знаю на нього відповідь: гроші вклали в НАБУ. І дякуємо за те, що вклали. Я завжди казав що ідея НАБУ прекрасна, воно має бути, там багато гідних людей, той же Гізо Углава. Там багато детективів, з якими я працював в свій час, я їх знаю, вони дуже класні. А Ситника тримають на його посаді не за чесноти, а за те, що він контрольований.

Тобто у скандальній історії «Холодницький проти Ситника» ви на боці першого?

Наскільки я знаю, вони вже там більш-менш порозумілися. Як людина - державна функція прокурор Холодницький сильний. Я його можу оцінювати як колишній прокурор. Він був у мене на ефірах, я спілкувався з ним. Я знаю багатьох людей, які працюють у нього. Звичайно, йому не роблять честі усі ці антисемітські висловлювання. Хоча ми знаємо, що на Західній Україні це більше фігура мови, ніж прояв ненависті (мова про так звані «плівки Холодницького», запис прямої мови аникорупційного прокурора, оприлюднений у 2018 році, на яких високопосадовець нібито образливо висловлюється по відношенню до євреїв – «Главком»). Але стосовно Холодницького немає протоколу про корупцію, який затвердили б у суді. Тобто це Ситник –  офіційний корупціонер. А як у нас може офіційний корупціонер, формально визнаний судом, очолювати антикорупційне бюро, я не знаю. Не можу сказати, що у їхньому конфлікті я був на боці Холодницького. Це взагалі не моя війна. Але я маю сказати, що у протистоянні Ситника я вважаю більш правим Холодницького.

Чи правда, що коли у «Право на владу» були запрошені і Холодницький, і Ситник, обидва висунули умову, аби вони не пересікалися в ефірі?

Ні, це була саме Ситника умова. Холодницький, до речі, був готовий до діалогу і мені це сподобалося. А Ситник під’їжджав до окремого під’їзду, до прикладу. Ми дуже часто маємо справу не з конкретними персонами, а з якимись симулякрами, які створили в медіа певні групи підтримки, групи впливу. Я не можу сказати, що я якийсь антипатик Ситника, чи прихильник Холодницького. Але ні в мене, ні, думаю, ні в кого з вас немає відповіді на питання, чому більше ніж за чотири роки у нас немає жодного нормального вироку щодо топ-корупціонерів.

Ми почали говорити про громадських активістів. На вашу думку, чого більше у цьому русі: санітарів лісу чи заробітчан?

Послухайте, громадський активізм у тому контексті, в якому ми про нього говоримо - це лобізм чистої води. Але у нас немає законодавства про лобізм. Створюються групи людей, яких підтримують грантами певні організації, скажімо, ЦПК («Центр протидії корупції»). Підтримують їх уряди інших країн. У цьому немає нічого поганого. Нам просто потрібно ухвалити закон про лобізм і вивести це як в Сполучених Штатах у легітимне поле. Вони не незалежні, розумієте? Вони роблять те, на що вони підписалися, за що фактично їм надаються гранти. Реалії такі, що єдиний спосіб щось робити нормально – легалізувати. Це стосується легких наркотиків, проституції, грального бізнесу також. Так само і лобізм – це звичайний бізнес, який потрібно легалізувати, щоб потім нікого не звинувачували у підтримці іноземних країн, шпигунстві і таке інше.

«Про Свинарчуків усі забули»

Ви, як людина з прокурорським минулим, маєте стежити за тим, що зараз відбувається у цій системі? Як оцінюєте перші призначення Рябошапки в Одесі, Харкові?

Це ні на що не вплине, відбувається просто заміна обойми. Він бере своїх людей, більш лояльних. Але це не нові люди. Моя б воля, я б прокуратуру зробив департаментом міністерства юстиції для того, щоб вона підтримувала державне обвинувачення. Більше нічого не потрібно. Для цього треба нормальні суди. Прокуратура непотрібна, якщо там немає слідства. Якщо мова про нагляд, то може бути, а може і не бути.

Віталія Каська призначили першим заступником генпрокурора. Це теж ні на що не вплине?

Касько – це фахівець, в будь-якому випадку. Він – юрист, а на результати його роботи ми ще подивимось.

А те, що він однокурсник Андрія Богдана…

Цього я не знаю. Я дивлюся на результати роботи. Навіть коли призначили Луценка, його критикували за відсутність вищої юридичної освіти, але я цього не робив. Бо для мене це взагалі не фактор. Вже потім я подивився, що іде імітація правоохоронної діяльності і боротьби з корупцією, а не справжня робота. Коли я побачив, що людина фактично обійняла цю посаду, щоби багатіти, взяла під «кришу» контрабанду, або є в долі: гральний бізнес, бурштин. Ось це для мене аргументи, а не диплом.

Новий генпрокурор належить до групи впливу Богдана. От і можемо далі вже відстежити зв’язки Богдана. Подивимось, як він себе вестиме на цій посаді. У нас усі з кимось пов’язані. Зараз я бачу, що відбувається у справі Пашинського. Це ж типовий приклад популізму. Коли вони приходили до влади, то казали, що треба саджати Свинарчуків, за «Роттердам +», учасників схеми «Центренерго»... А зараз що ми бачимо? Ну добре, вибили Кононенка з «Центренерго», зараз там Коломойський. Про Свинарчуків усі забули. Мені не подобається, коли замість розслідувань розкрадань, аудитів, перевірок, обшуків у нас піднімають «битовухи», як це називається на мові слідчих і намагаються впарити як велике досягнення українського правосуддя. Але це ж маячня.

Тобто зміна Луценка на Рябошапку – це просто заміна обойми, яка нічого не змінить по суті?

З того, що поки бачу, жоден факт не дає мені зробити висновок, щодо Рябошапка бойовий, а не холостий патрон.

Питання в тому, що владі немає чого показати людям. Вони вже 140 днів сьогодні при владі і за 140 днів жодної посадки нормальної.

Знаєте, от дуже багато є претензій до Єфремова, але зараз суд ухвалив рішення випустити його. Якщо прокуратура не в змозі довести його провину за всі роки, це у мене викликає сум, зневіру, огиду. Якщо прокуратура просрала все, давайте питати з прокуратури.

Ви – переселенець. Тому особливо цікавить ваше ставлення до «формули Штайнмаєра» і протестів, які вона спровокувала?

Нема там (на Донбасі) чого повертати вже, насправді. Єдине, що ми можемо повернути, – людей, створивши їм нормальні умови: скажімо, пільги при вступі дітей з тих територій. Ми можемо забрати українців звідти, створивши їм тут умови, і все. Території без людей нічого не варті, вони непотрібні. А люди там, є заручниками, і ними Путін нас шантажує.

А території ті нам потрібні?

Це наші території! Просто тебе взяли і викинули з квартири, будинку. У нас є зона відчуження – Чорнобиль. Потрібно визнати факт, що там відбуваються процеси, на які ми не можемо вплинути, на жаль. Ми не можемо вплинути ані на свідомість людей, яких там достатньо багато, і на 150 тисяч людей, які зі зброєю в руках воювали проти нас. Є ж іще їх близькі, друзі, члени сімей. Тобто цю кількість потрібно помножити на п’ять чи сім. Це – їх симпатики. Ми не можемо вплинути на це. Тому потрібно визнати все і законсервувати. Саме тому ми мали б запропонувати нашим людям, громадянам України свої дружні, братські обійми: приїжджайте сюди, ось вам тимчасове помешкання, ось вам пільгові кредити на житло. Це нормальний цивілізований підхід. Але і цього ми не можемо собі дозволити. Я не вірю, що ці рухи проти «формули Штайнмаєра» щось змінять. Усередині нашого суспільства потужний спротив цьому, це природна реакція будь-якого організму. Бо якщо ми не фільтруючи впустимо в Україну людей, які вбивали, катували, ця інфекція поглине усю Україну, розвалить її зсередини.

«5 років мали повну владу, все просрали, продали. А тепер виходять і кажуть: ні реваншу!»

Ви говорите про замкнене коло. Потрібно забрати людей звідти, але держави немає ресурсів…

Чому немає ресурсів? А можна було не заробляти на «Центренерго», якось легалізувати узаконити бурштин (незаконний видобуток), можна ж було перекрити контрабанду тощо. Якби ці гроші не розкрадалися, ми могли б собі дозволити подарувати кожному переселенцеві по квартирі. І не тільки переселенцю, бо переселенці – лише частина з малозабезпечених людей.

Яка роль Олександра Єфремова в тому, що частина Луганщини нині не підконтрольна Україні?

Провідна. Я вважаю Єфремова колаборантом, сепаратистом, який свідомо виконував роль у російському сценарії окупації частини Донбасу. Це доводять його публічні виступи, в тому числі у приміщенні Держдуми навесні 2014 року.

Чи міг Єфремов стримати реалізацію плану Путіна, завадити агресії Росії?

Ніхто не вимагав у нього щось зупиняти, до речі. Нічого не потрібно було робити. Просто виконувати закон України, не бути спільником злочинів. Якщо ти не можеш запобігти злочинові, то просто стань осторонь. Як це, багато в чому, зробив Ринат Ахметов. Йому можна закидати гру «і вашим, і нашим», але він свідомо ніколи не ставав на бік сепарів. В той момент, коли вбивали наших прикордонників у Луганську, коли штурмували військові частини, ти їдеш до РФ і кажеш, що все правильно роблять ті, хто взяв до руку зброю (мова про сепаратистів). Це робив глава найбільшої парламентської фракції. Як це можна назвати? Нехай це і опосередкований доказ, але з урахуванням того, що я знаю, свідчень різних людей з тієї території можу сказати, що Єфремов зіграв вагому роль у тому, що відбулося. Були люди, які намагалися влаштувати перемовини. Прилітали Наливайченко, Парубій, депутат Медяник, якого закрили. За що? (Народного депутата Володимира Медяника затримали у серпні 2016 року у справі Олександра Єфремова. Йому інкримінували вчинення умисних дій з метою зміни меж території України та порушення конституційного ладу. 24 жовтня 2016 року політика звільнили із СІЗО, зняли підозри, ГПУ закрила кримінальне провадження). За те, що прилетів Наливайченко і він надав свій офіс? Був людиною, яка намагалася уникнути кровопролиття. Натомість Юрій Луценко за це його закрив. А випустив відпустив Струка (Володимира Струка, якого ЗМІ називають співорганізатором сепаратистського «референдуму» на Луганщині), Олександра Єфремова, який займався «референдумом» у Луганській області.

Наші постмайданні правоохоронці, та й взагалі постмайданна влада, замість того, щоби довести все до суду і покарати, взяла грошима. Слухайте, вони Януковича засудили за якою статтею? За статтею «державна зрада». Це політична стаття. А де вся «економіка» Януковича, де арешти на рахунках? Тобто вони продали, просрали все і зараз виходять на майдани.

Ви підтримуєте протести «Ні капітуляції!»?

Звичайно. Виходитиму на майдани вимагати, аби не було жодної капітуляції, щоби жодних поступок сепаратистам і окупантам не було. Але в той же час я не можу бачити цих політиків, які 5 років мали повну владу, все просрали, все продали. А тепер вони виходять і кажуть: ні реваншу. Чуваки! Як казав Роман Скрипін, ви і є реванш.  

«Я вважаю це місто (Луганськ) з самого початку люмпенським. Яке отримає те, що, по суті справи, заслужило. Тут дуже багато неосвічених людей, у яких зайшли ідеї великороського шовінізму, нав'язувані радикальними ідеологічними російськими сектами Кургіняна, Дугіна з усіма його рухами». Це написали ви у липні 2014 року. Але саме до збройної агресії Росії ви жили у цьому місті, ваш батько, Володимир Іванов, був впливовим політиком, заступником глави ОДА, членом Партії регіонів. Може, не так і погано було жити в Луганську?

По-перше, люмпенський дух формувався ще за ранніх совєцьких часів. Фактично Дике поле . Були дві провідні категорії людей – бідні бандити, умовно кажучи, і «мєнти».

Я народився у містечку Зимогір’я. «Зимогор» в перекладі з сербської – біглий каторжник. Там навіть топоніміка не обманює. Тобто сказати, що це сталося впродовж двох, трьох, чи навіть десяти років буде помилкою. Так, мій батько був частиною істеблішменту. На відміну від усіх інших він не нажив жодних статків. У нього взагалі дуже окремий шлях, я сказав би. Він постійно перебував у перманентному конфлікті в тому числі з Єфремовим. Я не хочу жодним чином виправдовувати, вважаю, що спільна відповідальність у тому, що сталося, лежить на всьому донбаському істеблішменті.

От ви кажете, що ми – успішна сім’я. Насправді ми були звичайною сім’єю. Батько працював держслужбовцем, не маючи жодних преференцій. Ми жили в трикімнатній квартирі з сестрою і з батьками. Мама – вчитель, 40 років працювала у звичайній школі.

Але вас називали «мажором». Чому?

Ну що таке мажор? Зараз мажором можна будь-кого назвати. Тому що батько був начальником? У мене був керівник, прокурор області, Володимир Солодкий. Він помер від раку у трикімнатній квартирі у звичайному районі Луганська. Наскільки я знаю, він навіть відмовився брати гроші на операцію. Тому що це його узалежнювало б від конкретних людей, бо потрібні були великі суми через складність хвороби. На його поховання приїхав Віктор Пшонка, тоді ще прокурор Донецької області. Всі були на мерседесах, з «мобілками», з охороною. Моя сім’я ніколи не була багатою і навіть просто заможною. Інакше я не думаю, що ми відчули б на собі це переселенство і всі його проблеми. Мої батьки живуть у звичайній двокімнатній квартирі у спальному районі Києва.

Регіон люмпенський не тому, що якісь не такі люди, бо вони є скрізь: і в Києві, і в Житомирі. Але там «совок» взятий за ідеал. Галичани, мешканці Західної України принаймні виїжджали, бачили щось краще, а там «совок», коли всі рівні, зведений в ранг абсолюту. Це дуже погано. Це місце – ніби 1986 рік, який не проходить. Чому у Харкові, Миколаєві немає такої реакції на «Рускую вєсну»? Напевно, тому, що інше співвідношення таких людей у супсільстві.

Микола Підвезяний, Михайло Глуховський, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»