Куди вступати абітурієнту у 2026 році? Поради ректора найпрестижнішого вишу країни

Київський національний університет імені Тараса Шевченка лихоманить – у виші стартує виборча кампанія: викладачі та студенти обиратимуть ректора на наступні п’ять років. У першій частині інтерв’ю «Главкому» чинний очільник топового вишу країни Володимир Бугров підтвердив намір балотуватися на другий термін і відповів на численні звинувачення, які йому висувають опоненти та антикорупційні органи.

Друга ж частина розмови з ректором присвячена освітнім трендам воєнного часу й тому, як на них реагував Університет Шевченка. Володимир Бугров відверто визнає: відтік студентів нині відчутний навіть в одному з найпрестижніших вишів країни, а от аспірантів навпаки побільшало.

Ректор також хвалиться здобутками – за його каденції виш потрапив до найавторитетнішого Академічного рейтингу університетів світу (Academic Ranking of World Universities 2024), також відомого як Шанхайський рейтинг. 

«Ми пропонуємо дуже багато того, чого більше нема ніде в Україні»

Після рішення університету у 2023 році повернутися до навчання офлайн, за вашими словами, звільнилися понад 50 викладачів і викладачок, які виїхали за кордон. Якось був подоланий цей дефіцит?

Ми ж досить престижний університет. По-перше, маємо велику аспірантуру, найбільшу в Україні. Ми мали 1532 аспіранти станом на 2025 рік: готуємо в аспірантурі й тих, хто потім може йти до нас на роботу, тому дефіцит подолали. 

Кількість викладачів у 2020 році складала 2974, у 2021-му – 3053, 2022-му – 2880, 2023-му – 2699, 2024-му – 2708, 2025-му – 2734. На сьогоднішній день немає особливих проблем із професорсько-викладацьким складом. 

А відтік студентів відчувається? 

Звісно, відтік є. Наведу приклад: до 2021 року включно двома найбільшими університетами України були Шевченка і КПІ, з 2022 року двома найбільшими університетами стали Львівська політехніка й університет Франка у Львові через віртуальну безпечність. Хоча ми знаємо, що й там немає цієї безпеки.

Щодо кількості студентів у нас. Наприклад, у коледжах у 2020 році – 809 студентів, у 2025-му – 1211. Бакалаврів і магістрів у 2020-му – 28 085, у 2025-му – 27 199. Аспірантів у 2020 році – 862, у 2021-му – 1097, у 2025-му – 1532. При цьому ми маємо найбільші серед українських вишів набори у 2024-2025 роках за формулою, визначеною Міністерством освіти. Чому? Бо Київський національний університет єдиний в Україні увійшов до найскладнішого наукового рейтингу – Шанхайського (Університет імені Тараса Шевченка потрапив до найавторитетнішого Академічного рейтингу університетів світу – Academic Ranking of World Universities 2024, відомого як Шанхайський рейтинг – «Главком»).

Поясніть причину такого суттєвого приросту кількості аспірантів?

Серед аспірантів великий приріст через те, що нам два роки поспіль дають майже по 400 бюджетних місць – зараз же немає контракту на денній формі. Тим паче наш університет перший у багатьох наукових напрямах, тому маємо такий результат.

Так, трішки зменшилася кількість бакалаврів – у 2020 році було 20 906, а в 2025-му – 19 904. Водночас навпаки є приріст магістрів – у 2020 році – 7179, у 2025-му – 7295. Тому, власне кажучи, так, є загальний відтік, але ми дуже багато робимо для того, щоб цей відтік компенсувати і щоб студенти йшли саме до нас. 

За рахунок чого компенсуєте? 

Величезна профорієнтаційна робота, проведення великої кількості заходів. Для прикладу, ми маємо у складі університету Український фізико-математичний ліцей: наш школяр у минулому році став переможцем світової олімпіади з математики, а інший школяр – переможцем світових олімпіад з фізики й астрономії. 

На базі університету відбувається тренування практично всіх збірних команд. Наприклад, наш професор Богдан Рубльов супроводжує учнів від районних змагань до всеукраїнської олімпіади з математики, в тому числі європейської математичної олімпіади для дівчат чи світової математичної олімпіади. Те саме в нас із фізикою, хімією, біологією. Це мережа по всій Україні, робота з талановитими школярами, у яких ми зацікавлені. Проводимо величезну кількість інших заходів від тих же гуманітарних факультетів.

По-друге, ми пропонуємо дуже багато того, чого більше нема ніде в Україні. Наприклад, в Інституті філології вивчається литовська, шведська, данська, голландська, в'єтнамська, індонезійська мови – ми в цьому фактично єдині. Чи, скажімо, потужна кафедра тюркології з турецькою, кримськотатарською, гагаузькою, азербайджанською... Багато в чому ми є ексклюзивними. 

Є така гіпотеза, що тримати кількісні показники нашим університетам в умовах відтоку молоді за кордон допомагають чоловіки, які не отримали вищу освіту раніше, і ось вони тепер вступають в університети, щоб уникнути мобілізації.

Дивіться, бакалаврів у нас зараз 19 904, серед них осіб старше 25 років – 58. Це 1% від усіх студентів-чоловіків, що підтверджено Державною службою якості освіти.

Тут ще є друга обставина. Насправді зарахування на бакалаврат відбувається виключно на основі зовнішніх іспитів. За внутрішніми іспитами можуть вступати тільки особи пільгових категорій. Для магістратури пільг немає, тут без винятку складаються єдиний вступний іспит (ЄВІ), іноземна мова і тест загальної навчальної компетентності, а на величезну кількість спеціальностей – ще й єдине фахове вступне випробування. Їх приймаємо не ми. Якщо людина склала іспити, і потім автоматизована система приймає документи – ми не маємо права не зараховувати. 

Зараз те саме з аспірантурою, до речі. Минулого року, щоб вступити до аспірантури, треба було знову скласти єдиний вступний іспит і єдине вступне випробування з методології наукових досліджень. Їх приймаємо не ми, а підрозділ Міністерства освіти і науки. Потім із цими результатами люди подають документи в електронний спосіб, усі ці процеси відбуваються в єдиній державній електронній базі з питань освіти.

Але якщо говорити не про університет Шевченка, ви в курсі цих «воєнно-освітніх» трендів, коли дорослі чоловіки стають студентами?

Чули про це, так. Ми насправді працюємо над тим, щоб у нас таких речей не було. В Університеті Шевченка заняття проходять офлайн. Стоїть завдання, щоб викладачі, деканат звітували про відвідуваність. Вона не впливає на оцінку, але деканати перевіряють. Тут треба розуміти, що ті кейси, про які ви говорите, – там людей на парах немає.

Візьмемо, наприклад, аспірантуру. Людина зазвичай у 23-25 років вступає на аспірантуру за результатами зовнішніх іспитів. До зарахування ми людину не бачимо. Тут дві сторони медалі, оскільки такий запобіжник може, наприклад, у випадку аспірантури призводити до негативних наслідків, бо цей освітньо-науковий ступінь передбачає дослідження. Так, у минулому році був казус: ми не могли забезпечити аспіранту відповідного наукового керівника, бо в нас нема людини, яка займається обраною тематикою. 

Тому насправді має бути академічна доброчесність, але це відповідальність усіх сторін.

«Для мене найбільша проблема – «психологія»

Як ви оцінюєте практику уряду об'єднувати виші в невеликих містах?

Знову ж: у медалі завжди дві сторони. Об’єднувати виші треба було давно. Насправді, на моїй пам'яті майже кожен міністр освіти, починаючи з Василя Кременя (міністра освіти і науки у 1999-2005 роки – «Главком»), все це робив. І це об'єктивно, бо та мережа закладів, яка дісталась Україні у спадок від Радянського Союзу, на сьогодні не відповідає запитам і потребам. 

Додатково напружили ситуацію ті трансформації, які відбулись у 90-х роках: був технікум – став інститут, був інститут – стала академія, була академія – став університет. Між університетом і інститутом завжди була різниця. Наприклад, мій батько був випускником Чернівецького державного університету (історична назва Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича – «Главком») за спеціальністю «Історія суспільствознавства», а мій вчитель історії – випускником тодішнього Івано-Франківського державного педагогічного інституту (нині Карпатський національний університет імені Василя Стефаника – «Главком»). Так само моя тітка закінчила фізмат Чернівецького університету, а моя вчителька математики – тодішній Кам'янець-Подільський педінститут. Усі вони були хорошими фахівцями, але велика різниця – у змісті підготовки. 

І ось сьогодні ми пожинаємо ті плоди. Подивіться, у яких недержавних закладах відкривали такі напрями, як фізика, хімія, біологія? Ви таких не знайдете. А знайдете що? Міжнародні відносини, право, іноземні мови, психологію…

Журналістику…

Так, 74 університети в Україні готують журналістів. 

Це проблема, так. Але для мене, наприклад, найбільша проблема – «психологія». Коли я навчався на філософському факультеті, психологія була відділенням філософського факультету. У 1991 році виділили окремий факультет соціології та психології, а згодом його розділили ще на два.

Насправді я знаю, наскільки це важка, фундаментальна й інтелектуально затратна робота, а перед тим – і навчання психолога. Водночас у нас у багатьох випадках готують не психологів, а коучів – «тренерів щасливого життя». Але ж ми розуміємо: зараз той час, коли потрібна реальна психологічна допомога.

Так, з нашими студентами приходила спілкуватися Оксана Лебедева – засновниця громадської організації Gen.Ukrainian, яка, зокрема, працює з дітьми, що пережили окупацію і зазнали насильства або бачили його. Щоб сказати, що вона знайшла серед студентів дуже багато готових іти в таку шалено складну роботу… Хоча ми навчаємо професійних психологів.

От ви кажете про складну роботу, але якщо дивитися соцмережі, то багато тих, у кого не вдалось реалізувати себе за своїм фахом, дуже швидко стають саме психологами, а не інженерами…

Зараз має бути по-іншому. Верховна Рада ухвалила і президент підписав закон про сертифікацію психологів. Багато хто говорить: «Та ні, це знову корупція буде, а не сертифікація». Але це дуже правильний крок, бо психолог – це майже лікар у моєму розумінні. 

Чи переглядатиметься розмір оплати за навчання цьогоріч? 

Є така вимога законодавства: щороку на наступний набір вартість компенсації навчання переглядається і встановлюється на весь період навчання. На наступний рік вона буде відрізнятися від минулорічної, тому що зросла оплата праці, енергоносіїв тощо.

Уже відомі ціни?

Ні. Справа в тому, що на сьогоднішній день немає Порядку прийому на навчання, яке має затвердити Міністерство освіти. Лише коли буде цей Порядок, Вчена рада КНУ може затверджувати свої правила прийому. І лише коли є освітні програми, на які оголошений набір, планово-фінансові служби університету можуть робити розрахунки (станом на момент публікації інтерв’ю Міносвіти вже опублікувало Порядок прийому до закладів вищої освіти у 2026 році, утім оновлених правил прийому від Університету поки що немає – «Главком»).

Тоді розкажіть абітурієнтам-2026, який найдорожчий і найдешевший фах в Університеті Шевченка?

Це залежить від індикативної собівартості, встановленої постановою Кабінету міністрів. Це дуже важливо, тому що ми неприбуткова установа і не можемо, як приватний заклад, встановлювати все що завгодно. Є норми, якими керуються фінансові служби університету. 

Вартість навчання за контрактом в Університеті імені Тараса Шевченка залежить від спеціальності та рівня освіти. На бакалавраті найвища ціна у 2025/2026 навчальному році становила 95 600 грн на рік – за програму «Міжнародна комерція та інвестиції» англійською мовою. Більшість популярних напрямів (право, журналістика, менеджмент, міжнародні відносини) коштують 76 600 грн. Найнижча ціна становила 43 800 грн на рік – це переважно природничі, педагогічні та гуманітарні спеціальності. 

У магістратурі найдорожчі програми сягають 99 600 грн на рік (зокрема міжнародне право та економіка англійською). Більшість бізнес- і управлінських програм – близько 94 500 грн. Найнижча вартість 45 500 грн для природничих спеціальностей. Хоча вони виходять найзатратніші через обладнання, реактиви у хіміків тощо. Але ми мусимо балансувати між попитом і пропозицією. 

Я просив би звернути увагу: наприклад, ми готуємо чудових хіміків. Багато хто каже, що нам пощастило, бо в Києві є компанія «Єнамін» (світовий постачальник сполук для наукових експериментів, пошуку нових лікарських препаратів та хімічних компонентів – «Главком»), що належить до глобальних лідерів у сфері медичної хімії. А в Білій Церкві компанія «Біофарма», одна з найбільших у Східній Європі у сфері препаратів з плазми крові. Але ми робимо надзусилля, щоб набирати хіміків, бо в нашому медіапросторі, у наших школярів і школярок, а може і їхніх батьків, сформувалася думка, що ти мусиш бути юристом, економістом або менеджером. Водночас коли в мене питають: «А де можна нормальну зарплату отримувати?», я відповідаю: фармація.

У яких ще напрямах ви бачите потенціал? Це запитання вкрай важливе для тих випускників шкіл, які зараз обирають фах.

По-перше, це психологія і соціологія. Людина, яка вивчала соціологію, може елементарно працювати політконсультантом, маркетологом, демографом, бо вона вивчає конкретний інструментарій кількісних і якісних досліджень і вміє обробляти дані. Психологія ж не завадить журналістам і рекламістам, оскільки психолог – це не тільки той, хто допомагає, а й людина, що знає, як сформувати певні меседжі, які загітують, примусять людину придбати чи політичний, чи господарський товар, чи щось інше. Крім того, та ж психологія дуже важлива для особистого брендингу.

Історія, філософія, філологія – фундаментальні гуманітарні спеціальності, що вчать тебе працювати з текстом і мовою, завдяки чому ти можеш проявити себе в різний спосіб. 

Якщо ти хочеш йти у фінансову діяльність – економічний факультет, але не менш важлива тут класична математика і статистика. Так, в основі big data і штучного інтелекту лежить фундаментальна потужна математика. 

Сюди ж геологи. Я вже казав, що без геолога щось побудувати неможливо, і такі фахівці в дефіциті. 

Зараз також стрімко розвивається військово-промисловий комплекс, мали би бути затребувані технічні спеціальності.

Для ВПК шалено потрібні фізика, хімія, біологія. 

«Сьогодні в нас є близько півтори сотні студентів-іноземців»

На що в Україні має запит іноземний студент? 

Переважно у нас був запит на юридичні спеціальності, тому що міжнародне право нашого університету славиться в цілому світі. Або також на медицину. До широкомасштабного вторгнення ми мали дуже багато студентів з Індії та з інших країн Південної Азії. У нас була англомовна програма на медицині. Загалом Україна славиться своєю медичною освітою. 

Зараз, на жаль, по всій державі є спад на іноземних студентів, бо їхні органи влади не рекомендують до нас їхати з безпекових вимог. Сьогодні в нас є близько півтори сотні студентів-іноземців.

Вартість навчання для них значно дорожча?

Дорожче, бо викладання, як правило, англомовне. За викладання іноземною мовою є доплата, відповідно до закону, тому вартість контракту вища десь на 50-70%. 

У відкритому доступі можна знайти відео захистів дисертацій у Київському національному університеті Шевченка, на яких іноземці фактично читають з листочка ламаною українською, і в комісії до цього немає питань. Щодо інших закладів вищої освіти у мережі публікуються цілі схеми, як підготувати наукову роботу «під ключ» за певну суму. Як ви це оцінюєте? 

Я бачив те, про що ви кажете. По-перше, нинішні вимоги до захисту наукових робіт передбачають, що текст має бути викладений на аркуші. По-друге, допуск до захисту відбувається після фахового семінару, де оцінюють, в тому числі, на плагіат і володіння матеріалом. Студенти з Китаю не завжди мають ту саму фонетику, вимову… 

Чому тоді вони не обирають англомовну програму?

Англомовна акредитована програма або україномовна – це вибір іноземців.

Я дивився запис, про який ви кажете, і перевірив потім. Ця аспірантка абсолютно повністю пройшла програму, в неї є сертифікат про складання іспитів. Знаєте, тут знову ж: ми можемо хейтити і ловити хайп на різних речах, але є формальні процедури. 

Якщо в людини складені всі іспити, виконана програма, робота перевірена на плагіат, то вона має право захищати дисертацію, нема жодних формально-юридичних підстав це відкидати. До того ж двоє з п'яти членів разової спеціалізованої вченої ради, яка проводить захист, – це запрошені фахівці. 

Ми спілкуємося з китайськими студентами, аспірантами. У них інша фонетика, бо китайська мова інша, але я не бачив там недоброчесності. 

Чим закінчилась історія з професором Микитою Василенком, батьком журналістки Соні Кошкіної, якого було звільнено за сексистські висловлювання? Він оскаржував це рішення.

Не знаю, ми не отримували жодного рішення суду про це. Можливо, десь він і оскаржується, але не працює в Університеті вже понад рік.

За законом, викладача державного закладу не так просто звільнити, має бути три дисциплінарних стягнення. У Василенка було перше, потім друге і на третій раз його звільнили. 

Комісія Вченої ради Університету з питань етики була скликана лише після скарги до омбудсмена від громадської активістки, колишньої студентки Навчально-наукового інституту журналістики Оксани Паращак. Складається враження, що студенти мусять «воювати» з адміністрацією, щоб чогось добитися…

Громадська активістка не зверталась до адміністрації. Як тільки ми отримали звернення омбудсмена, тоді було скликано Комісію.

У розмові з «Главкомом» Оксана Паращак стверджувала, що зверталася до вас.

Ні, ні. Що «добре» в наших студентах і журналістах – спочатку вони звертаються до вищої інстанції, а не сюди. Але для того, щоб правильно звільнити Василенка, щоб потім виграти в судах – треба було витримати всі державні процедури (процедура звільнення викладача державного вишу включає, зокрема, фіксацію підстави (заява, дисциплінарне порушення, аморальний вчинок), створення комісії (за потреби) і видання наказу – «Главком»).

Єлизавета Жабська, Микола Підвезяний, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»