Микола Горбачьов: Десяток F-16 – один із варіантів вирішення проблеми із зерновим коридором

За споживанням продуктів можна казати, що населення в Україні сьогодні 27-28 млн

Вихід Росії з зернової угоди та масовані обстріли українських портів та складів з продукцією, поставили вітчизняних аграріїв перед черговим викликом. Попри те, що зерновий коридор працював з великими складнощами, повна втрата морського експорту ставить нині під сумнів статус України як одного зі світових аграрних лідерів. Нагадувати про ще одну пробоїну у держбюджеті не потрібно. Альтернативний шлях постачання – через Дунай – на порядок поступається за пропускною здатністю, до того ж, на розвиток цього напрямку потрібен час.

Євросоюз та окремі його члени, з одного боку, всіляко готові сприяти експорту українського продовольства, важливого для забезпечення світової продовольчої безпеки. На рівні Єврокомісії зараз обговорюється можливість субсидувати транспортні витрати на експорт зерна з України по суходолу. З іншого боку – наші центральноєвропейські сусіди закликають продовжити діюче ембарго на поставки українського зерна, яке створює «непотрібну» конкуренцію місцевим фермерам.  

Про те, як українські агрокомпанії намагаються вийти з цієї критичної ситуації та наскільки їм може допомогти в цьому дунайський напрямок в інтерв’ю «Главкому» розповідає президент Української зернової асоціації, яка виражає інтереси найбільших експортерів зерна, Микола Горбачьов.

Як порятунок для експорту української агропродукції тепер зокрема обговорюється розширення можливостей дунайських портів – організація якірної стоянки для великотоннажних суден в територіальних водах Румунії, цілодобова робота румунського Сулинського каналу. Румунія вже представила заходи, які передбачені в короткостроковій і середньостроковій перспективі для підтримки транзитних потужностей для сільськогосподарської продукції з України. Чи можете розповісти про ці плани детальніше?

На сьогодні ми відвантажуємо Дунаєм близько 2 млн тонн зернових та олійних на місяць. Рекорд був у травні – 2,2 млн тонн. Наш план полягає в тому, аби довести перевалку до 3 млн тонн на місяць. Наразі Єврокомісія спілкується напряму з Румунією і з Україною і координує дії, як покращити цю роботу. Нагадаю, що є два входи і виходи до Дунаю: Сулина та українське гирло Бистре. Перш за все, Єврокомісія виділила гроші на навігаційне обладнання, яке поліпшить і пришвидшить навігацію по Сулині. Також додатково ми просили румунську сторону, щоб вони виділили більше лоцманів: вони їх навчають і з серпня ще додатково 30 лоцманів приступить до роботи. Як тільки вони це зроблять, канал працюватиме 24 години на добу. Думаю, що досягнути показника у 3 млн тонн можна буде уже у серпні, можливо, у вересні.

Але наша задача – ще більше збільшити пропускну здатність, тому ми ведемо перемовини про якірні стоянки, де хотіли б навантажувати кораблі. Я дуже переживаю, що порт Констанца буде не здатним переварити такий великий обсяг зерна з України. Його максимальна проєктна потужність складає 30 млн тонн на рік, але це за умов, якщо 365 діб на рік буде гарна погода. А так їхній рекорд, встановлений минулого року – 25 млн тонн зернових і олійних. Навряд вони зможуть суттєво більше додати – плюс-мінус один мільйон, але це вже несуттєво для України, яка збирається експортувати близько 40-50 млн тонн зернових та олійних.

Міністр транспорту Румунії підтвердив на зустрічі з Єврокомісією і нами про зведення якірної стоянки на території порту Констанца, де будуть навантажувати п’ять кораблів. Три розміром Handysize – 25-27 тис. тонн і два класу Panamax – до 70 тис. тонн. Десь з середини серпня ця стоянка має запрацювати, і в цей час ми зможемо збільшити оборотність наших річкових терміналів та барж на Дунаї. Тому що на сьогодні, коли баржі приходять до Констанци, вони стоять в очікуванні судна, яке буде пришвартоване до причалу. А так причалу буде не потрібно, судно нікому не заважатиме і процес навантаження відбуватиметься просто на якорі. Це має збільшити і пропускну здатність самої Констанци як порту, і додаткові можливості навантаження для України. У результаті ми б хотіли перевантажувати через дунайські порти близько 3,5-4 млн тонн на місяць.

У яку суму ці роботи обійдуться та як швидко окупляться для всіх сторін?

Організація якірної стоянки фактично безкоштовна, не потребує жодних інвестицій, треба просто надати дозвільні документи. У планах також – якірні стоянки в румунських територіальних водах при виході з Сулини. Таким чином ми б зменшили шлях з наших портів до навантаження на судно і це б ще пришвидшило оборотність барж та терміналів. Ми змогли б використовувати не лише українські термінали, а й термінали Румунії (Галац) чи Молдови (Джурджулешти). У кращому випадку на побудову цих якірних стоянок піде місяці три. Але ми ніколи до цього ще не працювали з румунами, аби точно сказати, скільки часу це займе.

Румунський порт Констанца стане паличкою-виручалочкою для українського аграрного експорту?

фото з відкритих джерел

Минулого року Румунія взагалі несподівано стала найбільшим імпортером українського зерна, посунувши Китай з першого місця. Хоча раніше навіть до двадцятки не входила. Як правильно пояснити цей феномен, адже ми розуміємо, що Румунія – лише транзитер?

Минулого року через Румунію пішло 22,5 млн тонн зернових та олійних, олії і шроту. Але ми не знаємо наразі, скільки з них пройшло транзитом і куди вони рушили далі. Частина з цього потім пішла через Болгарію, частково експорт через порт Констанца спрямовувався на Китай, але точно такі обсяги не могло бути використані лише на території Румунії. Для прикладу – Україна до війни з населенням 42 млн використовувала на рік лише десь 25-28 млн тонн зернових та олійних.

«Без українського експорту світова ціна на зернові та олійні зросте мінімум на 15-20%»

За підрахунками вашої асоціації, експорт українського зерна через дунайські порти може сягнути 30-35 млн тонн на рік. Але це – величезна цифра, бо таким само є загальний прогноз на експорт зернових на 2023-2024 маркетинговий рік. Звідки такий оптимізм, що Дунай вмістить весь обсяг, який Україна хоче експортувати за рік?

Наш річний прогноз дещо вищий. Врожай – десь 69-70 млн тонн, експорт – до 45 млн тонн зернових та олійних. Плюс ще 9 млн тонн продуктів переробки – олії та шроти. Тобто загальний експорт буде на рівні 54-55 млн тонн, і всі вони потребуватимуть якихось шляхів. Щодо цифри в 30-35 млн тонн через Дунай, то вона взялася з середньої цифри 3 млн тонн на місяць. У липні ми вже не зможемо відправити такий обсяг, тому що станом на 15 липня відправили лише 1 млн тонн.

Після обстрілів порту Рені (під час атаки постраждало румунське судно – Ред.) незрозуміло, як швидко адаптуються страхові компанії і трейдери, але все одно десь близько 2 млн тонн має бути, а надалі, сподіваюся, зможемо цей обсяг збільшити. І лоцманів побільшає, і навігація буде покращена через Сулину, і ми зможемо відвантажувати більше. У наших прогнозах ми виходимо з того, що якщо не буде працювати зерновий коридор, найбільшим місцем зростання експорту стане Дунай, який в змозі прийняти до 35 млн тонн, а для залишків треба буде використовувати залізницю та автомобільний транспорт. Залізницею ми можемо перевозити близько 1 млн тонн і автотранспортом – близько 0,5 млн тонн на місяць.

Але експортувати залізницею та автотранспортом через ті ж порти Балтії або Італії чи Німеччини дуже дорого. Додаткові витрати, у порівнянні з Констанцою, становлять плюс $30-40 на тонні. Тому Мінагрополітики та ми звернулися до Єврокомісії з пропозицією, аби та компенсувала ці витрати європейським перевізникам та портам. Я ще два місяці тому, коли був у Брюсселі, запропонував такий механізм, але тоді ще всі сподівалися, що працюватиме зерновий коридор.

Також наша асоціація є членом Європейської зернової асоціації Coceral, яка звернулась до Європарламенту і голови Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн з пропозицією сформувати страховий фонд для судновласників, які йдуть за українським зерном. У разі виникнення якихось пошкоджень покриття ризиків війни може взяти на себе безпосередньо Євросоюз.

Чи не зарано про страхування суден говорити, коли росіяни обстрілюють порти та мінують підходи до них і, за попередженнями Держдепу, готують операцію під чужим прапором з обстрілу іноземних кораблів? Хто ризикне сюди заходити навіть під якісь гарантії відшкодування?

Зараз дійсно всі бояться, та й наші військові не дають змоги заходити. Бо вони ж також зі свого боку мають гарантувати безпеку судноплавства в наших територіальних водах. А на сьогодні вони не здатні цього забезпечити і відкрито про це кажуть. Тож яким чином сюди зайдуть кораблі, якщо навіть наше Міністерство оборони нічого не може гарантувати? Я вже казав Єврокомісії, що якби нам дали десяток F-16, які перекрили б Чорне море і дозволили нам самостійно забезпечили безпеку судноплавства, це було б одним із варіантів вирішення проблем із зерновою угодою.

Була ідея, навіть президент її озвучував, щоправда, без деталей, аби возити зерно Чорним морем без погодження з Росією під гарантії інших сторін. Чи така можливість реально розглядається після цих показових обстрілів узбережжя? Ми ж бачимо, що росіяни можуть поламати і всі плани можливого відновлення роботи зернового коридора, і навіть плани організації коридору через Румунію, бо били по Рені, який знаходиться поруч з кордоном.

Все можливо, але знову ж для цього треба, щоб ми мали засоби, які допоможуть нам самостійно забезпечити свободу судноплавства в акваторії Чорного моря. А відповідно – додаткова зброя, яка дасть нам такі можливості.

«У порівнянні з довоєнним періодом аграрії просядуть трохи більше, ніж на 30%»

Без субсидій від ЄС та Києва український неморський експорт буде просто невигідним для українських аграріїв?

Думаю, що так, але це станом на сьогодні. Собівартість вирощування кукурудзи навіть у технологічно підготовленої аграрної компанії – десь близько $150 за тонyу, а на сьогодні ціна на FOB в Констанці – $220. Якщо додати логістику у розмірі $100, то вже будуть збитки на рівні $30 на тонну. Але якщо стане зрозуміло, що українська продукція поїде лише за більшу ціну або не поїде взагалі, то буде зростання цін. Ми бачили, як світові ринки відреагували на те, що Росія вийшла з зернової угоди та бомбила Одесу. Міжнародні трейдери вже кажуть, що світ починає працювати в парадигмі «коли Україна не зможе експортувати кукурудзу». А це значить, що світ очікує подорожчання.

Якщо ж подорожчає зерно, то за продовольчу інфляцію заплатять усі. Тому, думаю, розвинуті країни знайдуть вплив на дику терористичну Росію, і буде запропонований вихід з ситуації, який дозволить Україні забезпечувати світову продовольчу безпеку і продовжувати вирощувати продукцію.

Якщо нашій країні цьогоріч буде задорого експортувати, виробники отримують збитки чи, не дай Боже, збанкрутують, Україна просто не буде виробляти такий великий обсяг зерна. Ми не потребуємо тих 100 млн тонн зерна, які вирощували до війни, а цілком забезпечимо себе, якщо будемо працювати учетверо менше. У той же час фермери можуть сконцентруватись на чомусь іншому: наприклад, на виробництві біогазу чи якогось біопалива. І тоді вже важко інвестиційно буде перевести їх на вирощування сільгосппродукції, яка годувала світ.

Виробники вже зараз розглядають можливості «зіскочити» з зернових?

Якщо для них буде надто дорого експортувати зерно, то вони можуть якусь люцерну вирощувати і з люцерни робити біогаз. І при цьому не знати проблем з експортом.

Чи можливо, що за подорожчання логістики аграрії перейдуть на інші сільгоспкультур?

Вирощувати той же ріпак не так легко. Треба декілька років тренуватися технологічно та тренувати своїх агрономів, щоб перейти з пшениці чи ячменю на виробництво ріпака. Тому не всі, на жаль, зможуть переорієнтуватись. Але якщо Україна не викине на ринки свої 50-60 млн тонн зернових та олійних, то ціна на них зросте, як мінімум, на 15-20%. І за такої ціни їх стане знову економічно обґрунтовано вирощувати.

Останнім часом зернова угода і так майже не працювала, бо росіяни всіляко штучно гальмували прохід суден в українські порти і далі було б тільки гірше. Про це навіть свідчить виток доповіді для воєнно-політичного керівництва РФ. Ще в листопаді минулого року на випадок такого розвитку подій був запущений проєкт «Дунайський зерновий шлях». Чи великі агрохолдинги вже раніше, не чекаючи російського демаршу, на який цілком можна було очікувати, почали придивлятися до інших маршрутів? Можливо, хтось з них випробував якісь власні рецепти експорту?

Зрозуміло, що так – великі агрохолдинги одразу почали шукати альтернативні шляхи. До війни 20 компаній експортували близько 90% всього зернового експорту з України. Але з початком війни профіль експортера дуже змінився.

Зараз багато чого роблять самі сільгоспвиробники. Так, вони не настільки професійні в логістиці, в торгівлі, в документах, але вони вчаться, беруть відповідних спеціалістів на роботу і диверсифікують свої шляхи. Є дуже багато агрохолдингів, які вантажать продукцію і зерновозами, і в «біг-бегах» залізницею, і на Дунай, і через зерновий коридор. Ба більше, вони знайшли нових партнерів, з якими почали співпрацювати і в Європі, і в світі. Цей бізнес адаптивний, і ті прогресівні агрохолдинги та виробники, які позиціонують себе як сталих виробників зерна, не мають іншого шляху, як тільки адаптуватись до нинішніх умов. Це і «Кернел», і «Нібулон», і «Агропросперіс»...

Тобто у них вже була можливість відчути, наскільки альтернативні морському шляхи здорожчують логістику.

Звісно, зерновий коридор був найкращим шляхом, якщо ти міг контролювати судно. Але, як ви вже згадували, Росія його блокувала, і деякі кораблі стояли в черзі по три місяці. Сумарно всі трейдери, заплатили за минулий сезон близько мільярда доларів демереджу (простою). Із тих 33 млн тонн, які вийшли, це близько $30 на тоні додаткових витрат при експорті зерна через коридор. Але навіть з простоями везти через коридор було вигідніше, ніж через Дунай чи залізницею.

Чи був доступ до коридору доступним для всіх охочих?

Для всіх, хто зміг накопичити певний обсяг зерна, тому що ми домовились, що будемо пропускати кораблі по 25 тис. тонн. А при ціні кукурудзи, яка, наприклад, була у квітні по $300, одне судно могло вивезти товару на $7,5 млн, тож це були лише великі гравці. До речі, саме кукурудзи серед усіх зернових було вивезено цим коридором найбільше.

У роботі цього коридору дуже зацікавлена Туреччина, яка до останнього часу знаходила аргументи для Кремля, аби продовжувати його роботу. Який зиск вона мала з нього, окрім отримання платежів за транзит через Босфор?

Вони надавали свій флот, турецький бізнес більше купляв пшениці. Якщо раніше ми до Туреччини поставляли 1-1,5 млн тонн пшениці на рік, то через зерновий коридор цього року до них поїхало 3,5 млн тонн. Плюс вони заробили на фрахті. У Туреччини не було дефіциту зерна, але у турків дуже багато потужностей для виробництва борошна, які їм цікаво завантажувати. Також через Туреччину ведуться торгові відносини з такими їхніми сусідами, як Ліван та Іран. Там свої національні нюанси, і вони один одному допомагають.

Чи вдасться аграріям в нинішніх умовах накопичити достатню фінансову подушку для майбутньої посівної?

Не можу сказати за всіх аграріїв, але ті, з ким я спілкуюсь, будуть продовжувати вирощувати зерно. Якщо і буде просідання, то воно вже не буде таким великим, як було до цього. Так, до війни ми вирощували 106 млн. тонн зернових і олійних, а в цьому році очікуємо 69-70 млн тонн. Тобто просядемо трохи більше, ніж на 30%. Якщо ще більше просядемо, то максимум на 10%, а, може, цього й не трапиться. Все залежатиме від логістичних можливостей, яким чином ми все це вирішимо і скільки це буде коштувати.

«Затовареність складів не призведе до падіння цін»

Зараз ціна не зерно у світі зростає, тож які поради ви дасте фермерам: продавати зерно чи дочекатися ще більшого росту цін?

Ви знаєте, у мене є 30-річний досвід торгівлі зерном, тому я нікому не даю ніяких порад. Бо є дуже багато факторів, які можуть впливати: наприклад, завтра скажуть, що у Бразилії посуха чи дощі пішли, чи в Америці не вистачає пшениці, чи Європа не надасть нам логістичних шляхів.

Кожен з цих факторів буде впливати на ціну. Або, наприклад, завтра завершиться війна, ми відкриємо порти і будемо все вільно експортувати. Це теж буде інформаційним і технічним приводом для зміни світової ціни на зернові. У короткостроковій перспективі зрозуміло, що невизначеність гратиме найважливішу роль. Тому якщо фермер чи виробник зерна буде бачити, що у нього є хоч якийсь мінімальний прибуток, я б рекомендував йому продавати зерно, поки воно йде з прибутком. Якщо чекати, то ціна може і вирости з якихось причин, але може і впасти, і тоді будуть збитки.

Як агрохолдинги та трейдери реагують на нинішню ситуацію? Хто з них найбільше постраждав?

Зараз трейдери беруть на себе мінімальні ризики: не складають програми відвантажень на декілька місяців, як це було до війни, а працюють буквально з коліс протягом місяця. Якщо можу відвантажити за місяць 10 тис. чи 100 тис. тонн – стільки й купляю. Більше не беру, тому що не знаю, чим це все закінчиться. От таким чином зараз відбувається світова торгівля в Україні.

Постраждав весь аграрний сектор, але важко сказати, хто найбільше, тому що треба знати фінансову ситуацію кожного підприємства. Треба зважати на вартість кредитів і де вони їх брали. Скільки для армії у них забрали тракторів та вантажівок? Скільки у них в армію забрали електриків, що працювали на елеваторах? Знаю, що деякі компанії не можуть сформувати навіть зміну на елеваторі, тому що не вистачає людей.

Якщо взяти прямі збитки аграрного сектору через війну – то це більше $9 млрд. А якщо брати непрямі – то близько $32 млрд. Щодо останніх обстрілів портів, то в Рені ушкодження незначні, а в Одесі досить вагомі. Дві міжнародні компанії (Viterra та CMA CGM Group) зазнали досить суттєвих ушкоджень. Думаю, вони самі ще повну калькуляцію збитків не можуть надати, але робота одного термінала припинена повністю.

В українських портах зберігається агропродукція, призначена для Китаю. Чи є спроби Пекіна якось впливати на ситуацію?

Думаю, Китай може впливати, але не чув, щоб він це робив.

На ринку є агрокомпанії з китайськими інвестиціями? Як вони реагують?

Агрохолдингів нема, а торгова компанія є. Але вони в одному човні з усіма – тут же працюють українці, а не китайці.

Як змінилися/можуть змінитися основні ринки для збуту нашої сільгосппродукції? Зокрема, через те, що Росія користується моментом, аби прибрати потужного конкурента та закріпитися самій.

Не зміняться. 30% – Європа, 30% – Північна Африка і 40% – Азія. Ці ринки є сталими, там є попит на нашу продукцію, бо вони знайомі з нашою якістю. Тому після того, як ми переможемо, або після того, як відкриється можливість вільно експортувати, нічого не зміниться.

Чи складнощі з експортом призведуть до затовареності українських складів і відповідно до зменшення цін на продукти всередині країни?

До затовареності – так, але не думаю, що це призведе до зменшення цін.

А чи слід очікувати пожвавлення внутрішньої переробки у зв'язку з цими складнощами?

Не думаю, що вона пожвавиться, тому що продукти переробки також потребують ринків збуту. Ну, зробимо ми з вами утричі більше борошна, ніж зможемо з'їсти, і що робити? Будемо шукати логістичні шляхи, як його продати, тому логістика на сьогодні є головним питанням.

Як через війну та міграцію змінився внутрішній ринок споживання? Бо за деякими методиками можна, умовно кажучи за кількістю виробленого і спожитого хліба, визначити реальну кількість населення.

Дуже змінився. Навіть перед війною ми робили розрахунки, і, за нашими оцінками, в Україні вже тоді проживало близько 35 млн, а не 42 млн. На сьогодні ж можна казати про цифру в 27-28 млн.

Павло Вуєць, «Главком»