У Музейній раді Мінкульту побачили, як Український культурний фонд непрозоро роздає гранти

У 2018 році у положеннях Українського культурного фонду член Музейної ради при Міністерстві культури Євген Дмитрук помітив низку ризиків, які, на його думку, дають можливість траплятися «нехорошим речам». Про це він розповів в інтерв’ю «Главкому».

«Перший – ризик вибору експертів, які не є насправді експертами. Прикладом є Леся Воронюк-Волошина, яка немає освіти дотичної до культурної спадщини, немає досвіду роботи в установах, пов’язаних із цим. Культурний фонд допустив Воронюк-Волошину до конкурсу експертів винятково та тій підставі, що вона: написала сценарій до фільму про вишивану сорочку та є засновницею ГО «Всесвітній день вишиванки». Але хіба це може бути показником експертності в царині культурної спадщини? Хіба когось, хто є засновником ГО «Всесвітній день здоров’я» та зняв фільм про дитячу лікарню, можна вважати експертом з медицини? Музейна справа потребує ґрунтовного розуміння основних музейних функцій (збирання, зберігання і оприлюднення музейних фондів), а також, уявлення про вимоги українських і міжнародних музейних стандартів, зокрема Кодексу музейної етики від ІСОМ. А ще, виявилося, що Леся Воронюк-Волошина є однокурсницею Юлії Федів (виконавчого директора УКФ), то чи не було там конфлікту інтересів?

Другий ризик стосується процедури декларування експертами і працівниками Фонду конфліктів інтересів. Як у 2018-му, так і у 2019-му Фонд вимагає від експертів та працівників декларування потенційних та реальних конфліктів інтересів щодо заявників (потенційних грантоотримувачів). Проте, як видно із проектів 2018 року, цього недостатньо, адже конфлікт інтересів може існувати не лише щодо заявників, а й щодо партнерів заявників та пов’язаних із заявниками сторін (сторін, які можуть мати суттєвий вплив на заявників).  

Третій ризик стосується вимог до проектів і процедури їхнього оцінювання. І як результат – Фонд підтримує проекти, які не створюють цінності, співмірної із витраченими на такі проекти коштами або взагалі не створюють цінності для суспільства», - наголосив Дмитрук.

Член Музейної ради переконаний, що ці три ризики є взаємопов’язаними і сукупно можуть призводити до того, що Фонд марнуватиме довірені йому кошти на невартісні проекти та не підтримуватиме вартісні.

«З іншого боку, добрі чи погані, але правила є, і їх можна дотримуватися, а можна ігнорувати, Фонд може сумлінно моніторити дотримання грантоотримувачами правил і карати за порушення, а може закривати очі на порушення та ще й приховувати від загалу інформацію про них. Тому складно сказати, чи повториться така ситуація і цього року. Це залежить від того, наскільки прозорим буде сам Фонд, чи справно звітуватиме», - вважає Дмитрук.

Він визнає, що Український культурний фонд у 2019 році зробив свої правила трохи жорсткішими, трошки кращими.

«Зокрема, серед цьогорічних змін з’явилася вимога залучення зовнішніх аудиторів – це тішить. …Фонд вимагає від всіх грантоотримувачів вести бухгалтерський облік, хоча за чинними законами наприклад ФОПи ІІІ групи (що ведуть спрощений облік) обліковують лише доходи і не мають вести бухоблік та подавати фінансової звітності, складеної за Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку», - зауважив Дмитрук.

«Окрім того Фонд чомусь вимагає від грантоотримувачів дотримуватися вимог П(С)БО 16 «Витрати» та податкового і бюджетного законодавства. Але П(с)БО 16 стосується всіх витрат юридичної організації за звітний період (квартал, рік), а не лише «дозволених витрат», як вимагає Фонд. Крім того, Фонд вимагає ставити «на баланс» малоцінні швидкозношувані предмети, придбані за грантові кошти, проте у звітних формах Фонду навіть балансу немає. Такі суперечності створюватимуть для аудиторів дилеми (те, що відповідає вимогам Фонду –  не відповідає вимогам П(с)БО), які можуть відштовхнути сумлінних і якісних аудиторів від таких замовлень. Як наслідок, аудитом звітів грантоотримувачів займатимуться лише тимчасові або кишенькові аудитори, які не виконуватимуть свою роботу якісно», - зазначає член Музейної ради.

Ще одне, на його думку, доволі позитивне цьогорічне нововведення: якщо в кошторисі проекту є витрати, які перевищують 30 тис. грн, то на кожну таку витрату потрібно знайти три цінові пропозиції, тобто трьох постачальників. Це, за задумом Фонду, має якось «підтвердити», що вартість залучених від сторонніх організацій послуг була поміркованою.

«Але ж всі розуміють, що за бажання можна «наштампувати» мільйон цінових пропозицій. Це дозволятиме залучати для виконання проектів постачальників послуг і робіт за захмарно-високими цінами, далекими від ринкових. Найгірше, що таким способом заявник може витрачати бюджетні кошти, отримані від УКФ без оголошення тендерів та, відповідно, без оприлюднення договорів з постачальниками таких послуг. Нагадаю, що в кошторисі одного із минулорічних проектів був «друк 1000 примірників путівника на 25 сторінок» за ціною 300 грн за одиницю на загальну суму 300 тисяч гривень, тобто за ціною, яка у 100 разів перевищує ринкову вартість друку!» - зазначає член Музейної ради.

«Вимоги щодо декларування конфліктів інтересів у експертів щодо грантоотримувачів у 2019 році суттєво не змінилися, тобто Фонд і далі може не зважати на конфлікти інтересів, які існують у експертів щодо партнерів заявників та сторін, пов’язаних із заявниками. Спосіб вибору експертів, на жаль, певно, і надалі дозволятиме проходити відбір особам, які не мають достатньої компетентності, принаймні не було чути про якісь зміни», - резюмує Дмитрук.