П’яті роковини одеської трагедії: куди дійшло розслідування?

За п’ять років після трагічних подій в Одесі, ніхто не притягнутий до відповідальності. Про це йдеться в аналітичній довідці Моніторингової місії ООН з прав людини, яку 2 травня представила в Одесі голова місії Фіона Фрейзер та керівник одеського офісу місії Діармуд Кунніфф. Розслідування, яке розпочалося одразу після трагедії, викликає більше питань, ніж дає відповідей. Вироки отримали лише двоє антимайданівців. Більшість з тих, кого називають причетними, або переховуються (як, наприклад, екс-начальник ДСНС в Одеській області Володимир Боделан), або були відпущені судом через брак доказів. Наприклад, у вересні 2017 року Чорноморський міський суд виправдав 19 підозрюваних у масових заворушеннях в Одесі.

Із першого дня трагедії місцеві активісти і журналісти створили ініціативну «Групу 2 травня», учасники якої спочатку проводили альтернативне розслідування, а зараз моніторять у судах розгляд справ, пов’язаних із трагедією п’ятирічної давності.

Один із учасників «Групи 2 травня», одеський журналіст Сергій Дібров в інтерв’ю «Главкому» визнав, що розвалюються навіть ті справи, які доходять до суду. Активіст також розказав, кого одеські громадські активісти вважають винними у трагедії та що має зробити українська влада, аби таки покарати винних у злочинах.

П’яті роковини трагедії. Чи можна сьогодні сказати точно, що стало першопричиною протистояння: хто перший почав, чому поліція усунулась, чому покарано всього двох людей і яку роль у цьому зіграли одеські високопосадовці?

Давайте згадаємо, що собою являла Україна на початку 2014-го, коли в армії формально було 200-300 тисяч вояків. А насправді боєздатними були всього кілька тисяч з них. Решта невідомо чим займалися, але точно не виконанням обов’язків захисників держави. Така само ситуація була в правоохоронних органах. Міліція в Одесі усунулася від політичних подій ще у лютому 2014-го, віддавши все на відкуп учасникам політичних подій: «Самообороні», «дружині Куликова поля» та іншим. Вони не втручалися. Це була принципова позиція. «Ми не знаємо, що буде далі, тому навіщо ми будемо щось робити. Зачекаємо, подивимося як воно буде», - казав пан Фучеджі (колишній заступник начальника Головного управління МВС України в Одеській області Дмитро Фучеджі - «Главком»). Кричущий непрофесіоналізм, відсутність фахівців, відсутність мотивованих людей у державних органах призвела до того, що такі події стали можливими: і в СБУ, і тоді ще в міліції, і у Держслужбі з надзвичайних ситуацій, керівники яких надавали або виконували незаконні накази.

Те, що відбулося – наслідок, по-перше, самоусунення влади, високопосадовців від виконання своїх обов’язків. І по-друге – наявність десятків центрів впливу, центрів інтересів, кожен з яких мав свої погляди, міркування і тягнув цю ситуацію в різні боки. Сподіваючись, що все буде як завжди, якось розсмокчиться. На жаль, коли ситуація вийшла з-під контролю сили, яка могла би все це зупинити, попередити, вже не було.

Група «2 травня» певний час займалася альтернативним розслідуванням. Чим його висновки різняться, якщо порівнювати з офіційною версією?

Як міліція громадського порядку, яку очолював пан Фучеджі, була нездатна тримати ситуацію в місті під контролем, так і Слідче управління було неспроможне проводити нормальне розслідування. Начальник головного слідчого управління області Дмитро Цвєтков, колишній полковник української міліції, який проводив розслідування у найперші, найбільш важливі 23 дні, зараз у Москві і відверто каже, що він умисно знищував речові докази, умисно знищував документи, умисно визволяв фігурантів, які перебували під вартою. Після цього справу було доручено вести Головному слідчому управлінню МВС. Приїхав десант зі 140 прокурорів і слідчих, які працювали півроку. Але за цей час вони не зробили нічого. Коли матеріали справи потрапили до суду, ми одразу написали, що це 31 том макулатури, а не розслідування. Тому повне розкладання держави позначилось і тут – слідчі органи виявились неспроможні щось робити.

Але зараз в області нове керівництво поліції. Чи є у вас з ними співпраця, є підстави сподіватись, що з мертвої точки розслідування все ж зрушиться?

Ми спостерігали спалах активності правоохоронців у 2016 році, коли справа геть розвалилася у Києві, в ГПУ, у МВС. Вони тоді вирішили її швиденько перекинути на Одесу, нехай вони самі там на місці розбираються… Так справа потрапила до обласного слідчого управління, що було усупереч рекомендаціям моніторингової групи Ради Європи, яка казала, що події, до яких були залучені працівники одеської міліції, не повинні розслідуватися в Одесі, а також міліцією чи поліцією. Але на наше здивування все ж почалося справжнє розслідування. Працювала тоді невелика слідча група, двоє-троє слідчих. За рік вони провели 250 допитів, вилучили важливі речові докази. Наприклад, відеозаписи з камер спостереження будинку профспілок, дані моніторингу GSM мобільних операторів, реконструювали події, встановили час та місце загибелі людей у центрі міста. Серед тих, кого допитували, був і я, ми з колегами брали участь у слідчих діях. Мова іде про 2016 рік. Тоді відчували, що є увага з боку нового обласного керівництва поліції. Але все закінчилося тим, що слідчий, який був локомотивом цього розслідування, наскільки мені відомо, звільнився з поліції. Ось два роки опісля констатуємо, що зрушень у справі не видно. Тоді у 2016 році було призначено повторну комплексну експертизу, одночасно пожежно-технічну і судово-медичну. Це для того, щоби встановити причину, динаміку пожежі і співставити її з причинами смерті людей. Тоді нам вдалося позитивно вплинути і на нового генерального прокурора, і за допомогою міжнародних організацій, моніторингової групи ООН, місії ОБСЄ в Одесі навіть зробили так, що було ухвалене рішення залучити до експертизи іноземних експертів. На нашу думку, без цього довіри до експертизи не буде. З цього моменту пройшло вже 2,5 роки, експертиза у дуже повільному режимі начебто триває, але жодних досліджень і тим більше висновків нема.

Сергій Дібров

У чому причина того, що досі не знайдені і не покарані винні?

Є низка причин. Зокрема відверте гальмування розслідування з боку, зокрема, пана Цвєткова (Дмитро Цвєтков - колишній керівник слідства одеського облуправління внутрішніх справ – «Главком»). Також кричущий непрофесіоналізм слідчих і прокурорів і під час слідства, і в суді. Ми бачимо: ті матеріали, які вони надали, не витримують жодної критики. Наприклад, на одній сторінці слідством вказано, що людина затримана у центрі міста на вулиці Грецькій, а поруч вказано, що цю ж людину затримано абсолютно в іншому місці. І це все прокурор виносить як доказ того, що людину слід залишити під вартою. При цьому взагалі не зрозуміло, де вона була і що ж насправді відбувалося. Це непрофесіоналізм. Ми бачимо також відсутність політичної волі.

Ми розуміємо, що багато груп впливу. Ми чудово знаємо, що політики, політичні сили не знають ситуацію в цілому, не знають перебігу подій, але розуміють, що у них були якісь власні інтереси в цій історії, на які слідство може вийти, пролунати звинувачення на їхню адресу. Тому вони також побоюються і прискорювати розслідування, і гальмувати також.

Про яких впливових людей ідеться?

Наприклад, були інтереси у пана Немировського (Володимир Немировський, голова Одеської ОДА з березня до травня 2014-го – «Главком»), у пана Ігоря Палиці, який прийшов йому на заміну. Лунають навіть обвинувачення на його адресу аж до того, що він нібито організатором усіх цих подій був. Але ми не можемо про це казати… Ми бачимо групи самооборони, які хотіли ліквідувати наметове містечко… Ми бачимо впливових олігархів, які фінансували знесення наметового містечка в Одесі 1 травня 2014 року, бачимо кількох тодішніх кандидатів у мери, бачимо технічних кандидатів (у мери) з боку лідерів Антимайдану… Скажу так, що всі ці люди причетні до того, що сталося. Але жодного з них я не можу обвинуватити у навмисній організації масових заворушень і тим більше у вбивстві людей. А от коли ця вся різновекторна публіка працює одночасно, тоді відбуваються такі трагедії.

Які головні моменти подій 2 травня 2014 року досі залишаються нез’ясованими?

Перш за все, це ситуація, пов’язана зі смертю людей в різних епізодах: шестеро загиблих у центрі міста і 42 – під час пожежі у будинку профспілок. Щодо загиблих у центрі міста: немає у слідства ані зброї, ані чіткого розуміння де, коли, з якого боку пролунав постріл, який вбив людину. Ми маємо принаймні п’ять видів вогнепальної зброї, з яких було вбито людей у центрі міста, але в наявності у слідства немає жодного з них. Ми не маємо експертиз, які б визначили, кому належить куля чи картеч. Наприклад, зараз одну людину обвинувачують у вбивствах на підставі відеозапису і фотокадрів з місця подій. Але ці відеозаписи і світлини були зроблені за кілька десятків хвилин до моменту смерті людей, тобто вбивств, які інкримінують. Ми розуміємо: коли справа потрапить до суду, жодних шансів довести вину не буде.

Загибель людей у Будинку профспілок для нас, у технічному сенсі, зрозуміліша. Наші експерти зробили ретельну експертизу, вони працювали протягом року. Реконструювали події, вимірювали температуру в окремих ділянках будинку профспілок. Ми також спілкувалися з родичами загиблих і отримали дані судово-медичної експертизи. Співставляли ушкодження. Тобто ми знаємо як розвивалася пожежа і до чого це призвело. Але головне питання у кримінальному сенсі полягає в тому, хто підпалив. Це технічно складно, тому що перед будинком було кілька тисяч людей і всередині будинку було кілька сотень, які перекидалися пляшками і різними предметами. Але встановити, чия була пляшка, яка саме підпалила будівлю, дуже важко, якщо не сказати, неможливо. І хто винен в загибелі людей у цій ситуації? Той, хто ініціював, щоби люди прийшли до будинку, хто їх послав на барикаду, хто закидав пляшками, хто дав наказ не виїжджати пожежникам...? За два роки я не бачу слідчих дій, рішень суду про обшук, вилучення документів і речей. Я не бачу людей, які б ходили на допити. Тобто взагалі не бачу жодної активності слідчих у цій справі.

Ви згадали Дмитра Фучеджі, який перебуває у розшуку. Переховується у Росії також Володимир Боделан (екс-начальник ГУ ДСНС в Одеській області). Чи є взагалі підстави підозрювати цих людей в організації заворушень, незаконних наказах?

Володимир Боделан підозрюється в тому, що він дав розпорядження не виїжджати (пожежним) на виклик до Будинку профспілок… Зараз пан Боделан є громадянином Російської Федерації, він є держслужбовцем РФ, який працює в МНС у Криму і можна скільки завгодно вимагати його екстрадиції, але її не буде. Його підлеглі на лаві підсудних і суд триває вже, якщо не помиляюся, три роки.

Щодо пана Фучеджі, то саме до нього немає жодних претензій щодо подій 2 травня. У його діях складу злочину не вбачається і я погоджуюся, що він не є організатором, він не є людиною, яка ініціювала ці події. На мою думку, він є людиною, яка загралася. Він за своєю улюбленою багаторічною практикою домовлявся зі всіма і робив все, щоби було спокійно і тихо. Для нього це була запорука того, що при будь-якому розвитку подій, за будь-якої ситуації він залишиться при посаді, бо в місті тихо-спокійно, і він це забезпечив. А коли ситуація почала розгортатися не так, то він не міг нічого зробити.

Його начальник пан Луцюк (екс-начальник Одеської міліції Петро Луцюк - «Главком») звинувачується в конкретних злочинах (йому інкримінують порушення статті 135, частина 3 «залишення в небезпеці»), статті 364, частина 2 («зловживання владою або службовим становищем»), статті 366, частина 1 («службове підроблення») Кримінального кодексу). На нашу думку, це цілком справедливі звинувачення, бо він сфальсифікував доповіді, які надсилав до Києва. Він відзвітував, що вів план «Хвиля», який мав локалізувати масові заворушення. Але це не відповідає дійсності.

Громадські активісти серед винуватців називають також Івана Іщенка. Нині він є заступником начальника Нацполіції в Одеській області. Йому закидають те, що наступного дня після трагедії він дозволив усім зайти на місце злочину. Нібито через це були знищені багато речових доказів.

Офіційних обвинувачень на його адресу не висунуто. З нашої точки зору, тоді міліція була не менш розгублена в цій ситуації, ніж інші. Вона тільки безсило спостерігала за всім, що відбувалося, намагаючись зробити хоч щось, щоб зменшити кількість постраждалих.

Громадські активісти не раз казали про знищені докази. Про що саме мова?

Зникли докази, документи тих, у кого в Будинку профспілок вилучали зброю. Зокрема, там була мисливська рушниця. Під час обшуку і Будинку профспілок були знайдені гільзи. Ці гільзи і ця рушниця потрапили до експертизи, яка встановила що вона належить певному громадянину. Ця людина була затримана, а потім невідомим чином зникла рушниця, зникли дані, зникла також і людина. Вона зараз перебуває в Москві. Ось приклад того, як може слідство впливати на результат.

Які рішення має ухвалити держава, аби справа не розвалилася, а отримала логічний фінал?

Якщо би був створений Єдиний центр розслідування, який би об’єднав всю інформацію, зібрану СБУ, поліцією, то, можливо, все б йшло скоріше. Можливо, Державне бюро розслідувань (ДБР) мало б цим зайнятися. Але, наскільки я розумію, СБУ теж не палає бажанням видавати свої матеріали: дані моніторингу ефіру, прослуховування розвідки тощо.

Державні органи мають діяти в межах Кримінального процесуального кодексу. Держава хотіла передати справи до суду, вона це зробила.

Але якщо ми говоримо про справи, де слабка доказова база і які можуть розвалитися, що з цим робити?

Повернути на дорозслідування, звинуватити повторно можливості немає. Тобто є обвинувачення, за яким повторного розгляду бути не може. У нас є кримінальна справа, яка ще триває, яка стосується, перш за все, розслідування загибелі у Будинку профспілок. Крім того, у нас є кримінальна справа щодо вбивств в центрі міста. Вони є нерозкритими досі. Там є над чим працювати.

Перше, що потрібно зробити, це передати справи до ДБР... Взагалі було порушено багато справ за подіями 2 травня 2014 року. Їх об’єднували, роз’єднували. Зараз маємо справу над активістами Антимайдану, яка закінчилася виправдувальним вироком першої інстанції.

Скількох виправдали?

19 осіб. Ми маємо справу посадовців МНС, посадовців обласного управління міліції. Маємо справу Сергія Ходяка, який є активістом Антимайдану, яка ніяк не потрапить до суду, гуляє від суду до прокуратури… І ми маємо кілька дрібних справ, які виділені з основної справи. Наприклад, справа Степана Гур’єва. Він отримав п’ять років умовно (був обвинувачений за ст. 294 частина 2 (масові безлади, що призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків) і це поки єдиний звинувачувальний вирок взагалі за цими справами.

Скільки справ із неякісною доказовою базою, яка може перетворитися на бульбашку в суді?

Всі справи, які потрапили до суду, які тягнуться роками, є такими. Наприклад, пана Луцюка звинувачують у тому, що він навмисно давав накази, щоби навмисно залишити людей у небезпеці в Будинку профспілок. Тобто ніби він знав, що будуть такі події і саме для того давав злочинні накази. Я розмовляв зі слідчими Генпрокуратури з цієї справи. На мою думку, це повна бздура, адже ніхто не міг передбачити, що буде. Ніхто не міг передбачити, що зайдуть люди в будинок, вони збудують барикади. Але зараз слідство повинно довести, що він це зробив знаючи або ж виправдати. Іншого варіанту у суду немає. Я не бачу жодних доказів того, що дії Луцюка були навмисними.

У перші роки після трагедії ініціативна «Група 2 травня» проводила своє розслідування. Чим займаєтеся зараз, чи маєте докази, яких в офіційного слідства нема?

Протягом першого року ми склали хронологію подій, зробили експертизу, яку оприлюднили до першої річниці. Протягом другого року ми вже ретельно збирали маленькі камінці в цю мозаїку, зробили уточнену версію хронології подій в центрі міста, яку ми спочатку робили дуже швидко по гарячих слідах. Ми її розширили і детальніше конкретизували. Протягом двох перших років ми зробили 99% тієї роботи, яка зараз є. Останні роки це вже було збирання якихось дрібничок для того, щоби картина була повною. Зараз ми зосередилися на моніторингу судових подій, бо ми чудово знаємо, як воно було і можемо побачити, як воно відображається в кримінальній справі. Ми займаємося тим, що за подіями у судах, оцінюючи якість слідства, якість роботи прокуратури і адвокатів.

Михайло Глуховський, «Главком»