Медведчуку закрутили краник. Що відбувається із заправками Glusco

Останнє засідання Радбезу, вже традиційно гучне і резонансне, проходило під акомпанемент обшуків на об’єктах мережі автозаправних станцій Glusco. Служба безпеки та Державна податкова служба, які й влаштували ці «маски-шоу», керувались рішеннями Київського райсуду Харкова в рамках розслідування кримінальних проваджень, розпочатих ще 30 січня 2019 року. Суд дозволив провести обшуки в компаніях «Глуско Україна», «Глуско рітейл» та низці, пов’язаних з ними структур.

СБУ рапортувала про те, що обшуки проводились одразу в 13 офісних приміщеннях, семи нафтобазах, 13 морських суднах, 105 автозаправних станціях та двох відділах митного оформлення. В результаті була викрита масштабна протиправна схему обігу та реалізації неякісних нафтопродуктів. Організатори схеми, за твердженням силовиків, ухилялися від сплати податків до держбюджету, чим завдали збитків у близько 240 млн грн. Відповідно розпочате провадження одразу за чотирма статтями Кримінального кодексу: легалізація чи відмивання майна, одержаного злочинним шляхом, ухилення від сплати податків, зловживання владою або службовим становищем та незаконне виготовлення підакцизних товарів.

У Державній фіскальній службі зауважили, що на територію України таким чином морським шляхом ввозилися нафтопродукти з приховуванням реального об’єму імпорту. В тому числі – з Російської Федерації. «Коли проводилось вилучення документів, то знайшли сертифікати відповідності на зріджений газ, де було вказане походження з РФ», – підтверджує співрозмовник «Главкома» з Службі безпеки. Він стверджує, що ця справа знаходилася в активній розробці понад пів року.

Наразі з резервуарів з паливом кампанії зняті показники залишків, вони опломбовані, а їхнє відчуження заборонене. Враховуючи податковий борг, що приписують Glusco, одним із варіантів може бути подальша реалізація заарештованих активів з направленням виручених коштів до держбюджету.

У свою чергу в Glusco на другий день після перевірок прокоментували ситуацію так: кримінальне провадження стосується не їхньої групи, а посадових осіб ТОВ «Альтернатів енерджі сорсес компані», які не пов’язані з Glusco господарськими відносинами або відносинами контролю. «Тому дії правоохоронців, які місцями застосовували фізичну силу й вилучили техніку, вважаємо неприпустимими», – обурюються в компанії. Згадана ТОВ «АЕС компані», згідно з даними реєстрів, зареєстрована в Харкові та належить Ярославу Вдовенку – директору футбольного клубу «Металіст-1925».

Маска, я вас знаю!

Зрозуміло, що «справа Glusco» є логічною ланкою низки попередніх гучних дій – накладання санкцій на нардепів від ОПЗЖ Віктора Медведчука та Тараса Козака і відключення трьох телеканалів, що їм належать. Опальну мережу заправок із самого моменту її створення відносять до сфери бізнес-інтересів Медведчука, хоча номінальним власником компанії «Глуско Україна» є громадянин Ізраїлю Нісан Мойсеєв, що мешкає в Швейцарії.

Нісан Мойсеєв – номінальний власник компанії «Глуско Україна»

Мойсеєв та Медведчук заперечували зв'язок між собою, хоча ще в 2016-му журналісти зафіксували, як Мойсеєв супроводжував Медведчука в VIP-терміналі аеропорту «Київ». Показово, що мережею АЗС Glusco керує група Wexler Group. Вона користувалася нафтопроводом «Прикарпатзахідтранс», який РНБО нещодавно наказав повернути в державну власність. З натяком на те, що до експлуатації нафтопроводу також мав причетність кум Путіна.

На паливному ринку мережа Glusco з’явилася після початку війни, в 2016 році. В розпал україно-російського конфлікту вітчизняний ринок були зимушені залишити найбільші російські енергетичні бренди – «Роснафта», яка володіла мережею заправок ТНК і «Золотий гепард», та «Лукойл». Останній сховався в Україні під новою вивіскою – австрійської компанії AMIC Energy. Вона була створена за кілька місяців до купівлі російських заправок в Україні. На колишніх «лукойлівських» заправках показово замайоріли прапори Євросоюзу. Активи ж «Роснафти» відійшли до не більш відомої компанії, але зі швейцарською пропискою – Glusco Energy. Проте були великі підозри, що під цією парасолькою – все ті ж бенефіціари, тільки в профіль. Через такий імідж заправки Glusco неодноразово ставали об’єктом атак різного роду активістів.

Сліди до «Роснафти»

Співрозмовники «Главкома» в СБУ запевняють, що Glusco та її власники вже навряд чи спливуть в Україні під ще одним брендом-обманкою, бо з’явилася політична воля для боротьби з російськими бізнес-інтересами та їхніми провідниками.

Втім директор консалтингової групи «А-95» Сергій Куюн стверджує: ринок насторожено сприйняв такі зухвалі дії силовиків. «Щодо наслідків для ринку, то ця мережа займала десь 1–2%, тому, звісно, ніякої кризи не буде. Більш важлива ситуація з правової точки зору. Всі розуміють політичну складову цієї справи, бо ухвали були зроблені на коліні. І ринок дуже насторожено на це дивиться, бо будь з ким можуть так вчинити. Це ж не трубопровід, що перебував у державній власності, а приватна власність», – каже аналітик паливного ринку.

Президент Центру «Стратегія ХХІ», експерт з питань енергетики Михайло Гончар також вважає, що викрита схема не встигла захопити таку частку ринку, аби якимось радикальним чином на нього вплинути. Втім в подальшому це цілком могло статися. На думку Гончара, мережу заправок Glusco слід розглядати як кінцеву ланку ланцюжка, який починається з «Роснафти».

«Після того, як російська держкомпанія пішла з нашого ринку, вони з Медведчуком розробили обхідний варіант через кілька проміжних ланок і цю схему запустили, – пояснює Гончар. – І той же трубопровід «Прикарпатзахідтранс» органічно в неї вписувався – через нього російські нафтопродукти потрапляли до України. Робилося це через проміжні компанії, які не мали відношення до «Роснафти», для чого і були придумані всі ці швейцарські прокладки. Власне кажучи, якби цю схему не зупинили, вона б розросталася в своєму масштабі і за рахунок, в тому числі, цих коштів, могла відбуватись подальша скупка телеканалів. Тобто це мистецтво війни гібридного типу: фінансувати війну проти України, по суті, за кошт українців».

Втім, звісно, попереду ще суди, тож ця історія далеко не завершена.

Павло Вуєць, «Главком»