Сенсаційне відкриття Пан Гі Муна, або Чому в Україні діряві кордони

Це відкриття зробив Генсек ООН Пан Гі Мун у квітні 2014-го року, коли на Донбас вже масово поїхали воювати «відпускники» з Росії, а Крим було анексовано. Цитата: «Від часу розвалу СРСР Україна не провела і не зареєструвала належним чином демаркацію кордонів як держави. Насправді  вони залишаються адміністративними кордонами колишніх республік (в оригіналі виступу — округів – ред.) Союзу згідно з договором СНД, який в ООН не має юридичної сили». Чому так сталося?

Це питання адресовано Віктору Чумаку – народному депутату України, генерал-майору юстиції. У 1992– 2004 роках він обіймав керівні посади в Державній прикордонній службі України, брав участь у роботі міжурядових комісій із делімітації та демаркації кордону з Російською Федерацією.

- Все просто, починає розмову Віктор Чумак, - Україна дійсно мала адміністративні кордони всередині СРСР, а для набуття ними статусу державних потрібні двосторонні зусилля. Адже що, згідно з міжнародним правом, передбачає сам процес? Спочатку делімітація, тобто, позначення на мапі узгодженої лінії розмежування. Потім демаркація, позначення цієї лінії на місцевості з установкою прикордонних стовпів. 

Якщо країни розривають дипломатичні відносини, тоді одна з них може піти на демаркацію в односторонньому порядку. Що ми, українці, зараз і робимо на кордоні з Росією.

Але ж дипломатичні відносини не розірвано?
Не розірвано. Але процес співпраці припинено, та й раніше делімітація відбувалась важко з вини росіян. Я був учасником переговорних груп буквально з 90-х років, маю право говорити.

Як узагалі виглядали переговори між колишніми радянськими республіками, суміжними з Україною? Територіальні претензії висували одне одному?

Із білорусами швидко домовилися про делімітацію, але від демаркації вони відмовилися. Стали прив'язувати до боргів якихось фірм і наших корпоративних компаній, розмова крутилася навколо 200 мільйонів доларів. Бацька розпорядився: поки Україна не віддасть грошей, ніяких стовпів! Із представниками Росії виникали спірні моменти, де саме проводити кордон. Окрема складна ситуація - щодо чорноморського шельфу, і ще жорсткіша – щодо поділу Керченської протоки і Азовського моря. Колосальна кількість зустрічей різного рівня в Москві, у Києві: експертне коло, прикордонники, фахівці земельного кадастру. Потім - урядові комісії, кожна зі своїми мапами та побажаннями.

Визнати колишній, адміністративний кордон державним не поспішала ні одна, ні інша сторона?
Україна погоджувалася, а Росія питань статусу уникала.

Як аргументували?
Ніяк. Демагогією про братерство. Ми ж наполягали на здоровому глузді: немає встановленого законом кордону – немає й відповідальності за порушення. Для росіян це було зручно. Основний потік нелегальних мігрантів ішов від них, через Україну намагалися потрапити на Захід. Якщо немає міждержавного договору про кордон, повернути мігрантів неможливо, вони начебто нічого не перетинали, притягнути до відповідальності теж не можна.
Президенти України не наважувались категорично поставити питання спочатку перед Єльциним, потім перед Путіним.

Навіть Ющенко?
А що Ющенко? Воно ж його по голові не било: є кордон, немає кордону – технічна начебто проблема. Зрештою, 2004-го року, на рівні глав держав було підписано договір про делімітацію сухопутної ділянки. Наступна фаза – демаркація, знову потрібна спільна комісія. Чотири роки російська сторона не призначала своїх повноважних представників. Теж без пояснень...

Українські політики, державні діячі прогнозували, чим може обернутися таке затягування?
Ми завжди розумні заднім числом. А уявити, що станеться агресія, і вона виявиться успішною ще й тому, що кордони розмиті – кому це спадало на думку? Нині Україна діє за так званим естонським варіантом. В естонців була схожа проблема: росіяни відмовлялися від демаркації 80 кілометрів, і Таллінн зробив все самостійно.

Міжнародні інституції визнають «односторонні» рішення?

Є така практика, так. Але в чому правий Пан Гі Мун? До депозитарію ООН передаються на зберігання копії всіх делімітаційних і демаркаційних документів. Саме тоді визначається статус території держави, на яку поширюється його суверенне право. Документи ми не передали. Чому? Тому що міжнародний правовий процес ще не закінчили.

Як же тоді Києву вдалося підписати Угоду про Асоціацію з Євросоюзом?
Підписано поки що економічну частину, політичну - не завершено.

«Безкордонній» країні просто пішли назустріч?
Звичайно. І перспективу безвізового режиму сюди ж додайте.

Гаразд, але якщо додержуватися букви закону, то процес визначення кордонів не завершено, отже, в Україні нікого не можна вважати сепаратистами...
От не треба маніпуляцій! Є перше і найголовніше рішення: всі союзні республіки й утворені ними держави існують у межах адміністративних кордонів, що склалися на момент утворення СНД. Україна отримала територіальну суб'єктність.

Ви маєте на увазі Великий договір 1998-го року з Російською Федерацією? Його потім продовжили ще на десять років.
Так. Коли в нас почався сепаратизм, кордон уже було юридично встановлено, проведено делімітацію, демаркація триває в односторонньому порядку.

Тепер можна припустити, що Україна вийде з Великого договору про дружбу, співпрацю і партнерство з Росією не раніше ніж завершить облаштування сухопутного кордону. А як поділити на двох Азовське море?
Є міжнародні правила: межа проводиться між точками найбільшого виходу суходолу державного кордону на протилежних берегах. Давайте блокнот!.. ( Чумак малює на чистій сторінці обриси «внутрішнього» моря). Ось тут Крим, тут Керченська протока, посередині протоки – українська точка, російська в районі Таганрога. З'єднуємо прямою лінією. І що отримуємо? (Сміється.) Дві третини відходить Україні. Через це виникали розбіжності. Плюс до того, у російських водах – нерестові ділянки, там промисловий вилов заборонено, а в українських, де риба жирує, ловити можна. Так і не домовилися.

А чи реально домовитися?
Ну як, якщо ми вважаємо Крим українським, а Росія – своїм?! Тоді виходить, що в нас лише 12-мильна зона, прибережні води... Не піде.

Із сусідами на заході України територіальні суперечки не були такими гострими?
Серйозні розбіжності мали з Румунією щодо п'яти дунайських островів. Але тільки в рамках уточнення лінії державного кордону, оскільки річка може змінювати свої обриси. Зі словаками та поляками без проблем провели контроль по колишньому кордону СРСР.
Ще залишалося важке питання до Молдови щодо Придністров'я. На початку 2000-х працювала п'ятистороння комісія. І вона ухвалила рішення: кордон Молдови пройде по зовнішній стороні, у тому числі, буде демарковано одну придністровську ділянку. А другу ми закривали за допомогою американців.

Здається, цей факт не надто розголошували?
Придністровський лиман вважався чорною контрабандною дірою. Її «заткнули» за допомогою спеціального проекту, який фінансував уряд США в рамках так званої Другої лінії оборони - контролю за незаконним переміщенням зброї і ядерних технологій. Збудували сім або вісім веж із радарами, відстежували переміщення людей, човнів лиманом. Молдаванам ми віддали частину виходу до Дунаю, зробили їх морською державою з портом Джурджулешти. (Сміється) А натомість отримали землю біля села Паланка, де автомагістраль «Одеса - Ізмаїл» раніше «заїжджала» на молдавську територію.

Недемаркований кордон із Білоруссю є потенційною небезпекою? Це ж союзна держава з Росією.
Будь-який розмитий кордон – джерело проблем. Але, слухайте, якщо б росіяни хотіли зайти до нас через Білорусь, їх що, демаркація зупинила би?

Ольга Мусафірова, власкор «Новой газеты» - спеціально для «Главкому»